Home / АТО / Хто не годуєсвою армію, той годує чужу

Хто не годуєсвою армію, той годує чужу

"Хто не годуєсвою армію, той годує чужу" – ці одвічні слова добре закарбувалися у пам’яті всіх народів, не виняток становлять і українці. І на гіркому досвіді уже переконувалися не раз. І якби цього не хотіли проросійські сили, український народ буде підтримувати своє військо за будь-яких обставин. Прикладом є громада Сокальщини, яка уже в котрий раз збирала допомогу для українського війська. До акції долучилася громадська організація «Народне слово – закон», яка збирала продукти та речі першої необхідності для бійців АТО. До цієї доброї справи також доєдналися жителі району та підприємці Сокальщини. Адже будь-яка допомога є цінною, і людина, яка пожертвувала навіть 10 гривень, уже є волонтером. І завжди знайдуться люди, яким не байдужі наші захисники на передовій. Зокрема, мешканці міста Сокаля, сіл Варяж, Лубнівка, Русин, Лешків, Двірці, Бутини, Заріка, Боянець зібрали продукти та консервації. Підприємці Віктор Гелик, Ігор Плечінь, Володимир Яріш надали пальне і медикаменти, родина Ляховських – сокальські ковбаси. За декілька днів сокальці уже мали з чим їхати на передову до бійців. Тут були різні смаколики, крупи, шкарпетки, цигарки та багато іншого, а найголовніше – листи-підтримки для бійців окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ» від маленьких діточок з різних сіл та міст району. 

Фермери з села Боянець – Василь Охрим, Юрій Герман, Роман Воляник зарізали свиню, наробили ковбас та тушонок для українських військових, напекли хліба, наліпили вареників, взяли картоплі та інших продуктів, які самі вирощують. Їх завантажили у власний транспорт. Вирішили особисто побувати на передовій та побачити своїми очима все, що там відбувається, поспілкуватися з українськими добровольцями. Сільські господарі-патріоти, уже давно хотіли зробити добру справу, але не знали як. Вони уже не раз долучалися до подібних акцій. І ось випала нагода поїхати туди з волонтерами, які їхали на передову уже у восьме.

25 лютого волонтери-свободівці – Василь Малко з Двірців та автор цих рядків вирушили до своїх побратимів у «Карпатську Січ», позиції якої знаходяться вздовж Донецького аеропорту від села Піски до шахти «Бутівка». До них й долучилися й фермери з села Боянець. Дві автівки в дорогу благословив священик o. Володимир Валевський, який є настоятелем храму в Боянці Жовківського району. 

На гостинці військові зреагували сльозами на очах, але це були сльози радості, що їх не забувають і підтримують. Ці подарунки дають можливість, хоч подумки, повернутися додому з бліндажів та полів. Домашні продукти смакували їм, бо передані щирими людьми, які переживають за долю хлопців на сході, і хочуть хоч якось підтримати їх. Крім того, показати іншим як можна їм допомагати. 

Волонтери пробули на передовій десять днів, разом з бійцями розділяли усі тяготи військової служби. Приїхавши розповіли, що там постійно йде війна, постріли фактично не вщухають. 

Сокальських волонтерів, як і всю країну, зворушила історія 9-річної Насті, яка проживає на лінії фронту в селищі Водяне Донецької області, де залишилося четверо мешканців. Настя з бабусею одні з них, бо їм нікуди їхати звідси. Дівчинка пережила поранення під час танкового обстрілу, смерть мами, діда та вітчима. Доглядали за нею та годували військові, які навіть придумали дівчинці позивний «Пуговка». Юнаки, дівчата та діти з Галичини перейнялися долею своєї ровесниці і вирішили її підтримати. Молодіжна організація «Сокіл» ВО «Свобода», і сокальські діти передали їй малюнки, продукти та солодощі. На жаль, коли сокальські волонтери приїхали до неї, дівчинка була в школі. Подарунки від дітей із Західної України передали бабусі. З хвилюванням жінка розповідала про пережите. Каже, що мріє лише про мир та спокій на землі. Про це щодень молиться. Вона подякувала волонтерам, бійцям «Карпатської Січі» та всім людям доброї волі, що не залишають їх в біді, підтримують і допомагають. 

За два дні до від’їзду волонтерів-добровольців дізналися, що 93-я бригада відводиться на один з полігонів Донеччини для злагодженості дій та відновлення боєздатності, оскільки майже два роки знаходилася на передовій. Вона брала участь в захисті аеропорту в Донецьку, за що бійців бригади прозвали «кіборгами», Авдіївки, Пісків… Загалом, за два роки війни бригада побувала на всіх ділянках фронту. На бійців чекає відпочинок та подальші навчання. 
Волонтери планують чергову поїздку на схід на Великдень, щоб бійці могли відсвяткувати одне з найбільших християнських свят – Воскресіння Господнє, як і вся Україна, щоб скуштувати освячених страв.

Дехто з них не був вдома уже два роки. Рівно стільки, скільки на наших теренах триває війна, хоча її чомусь називають антитерористичною операцією. Мабуть, не має жодної країни в світі, де б так довго тривало АТО. В цивілізованих державах з терористами борються спецпідрозділи, які мають відповідний досвід, вишкіл та озброєння. А у нас все з точністю до навпаки: військкомати призивають на військову службу пересічних громадян, навіть з вадами здоров’я, які не мають війського досвіду та відповідного озброєння. Як засвідчує телебачення, в Україні є такі загони спеціального призначення, які вишколені для цього. Однак чомусь вони виконують інші завдання. Чому під час так званого АТО військова техніка і озброєння продають за кордон, а наші бійці змушені «доношувати» металобрухт 50-60-их років. Та й він не завжди є в наявності. Дивним є й те, що українці не можуть себе захищати зі зброєю в руках, бо існують якісь мінські домовленості, які забороняють це робити. Чому ж тоді вороги їх не дотримуються? Кому тоді вигідні ці мінські угоди? 

Минають місяці, роки… Українці уже звикли жити у країні, де триває війна, на яку можна списати все що хочеш… Навіть погіршення життя громадян, які розчаровані і зневірені. Просто, владі вигідно, щоб українці байдуже спостерігали за тим, що відбувається і черствіли, щоб не боліла їх душа за смерть чи загибель у зоні АТО одного чи двох бійців, каліцтво десятків юнаків та чоловіків… Для чого це робить? Це знак питання. А може, це спосіб відволікати українців від думки: для чого вони обирали таку владу, яка окрім набивання своїх кишень, не спроможна захистити територіальну цілісність, а також життя та здоров’я української нації. Доки українці спокійно будуть спостерігати за всім, що відбувається у державі?! Скільки є у них терпіння? Однак на все є своя межа. Слушно говорив Провідник українських націоналістів Степан Бандера: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний». То ж чому стільки років ми не хочемо дослухатись до цих слів?!

Юрій Товарянський, волонтер-доброволець.

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

АТО: промосковські бойовики дев’ять разів порушували перемир’я, поранений український військовий

У неділю бойовики зосередили активність на ...