Home / АТО / Воєнні дії у зоні АТО перекреслили життя тисячі мешканців східної України

Воєнні дії у зоні АТО перекреслили життя тисячі мешканців східної України

Воєнні дії у зоні АТО перекреслили життя тисячі мешканців східної України, які мимоволі стали заручниками ситуації. Нині доля розкидала їх по цілій Україні, а декого з них – на Сокальщину. 

Коли б хтось Любові Данченко сказав, що вона через рік житиме на Львівщині у маленькому містечку над Західним Бугом під польським кордоном, ніколи не повірила б. Але на рідній Луганщині йшли бої, ополченці день і ніч обстрілювали її місто з гарною назвою Золоте, а вона з донькою, рятуючи життя, у чому були, лише з документами в руках, втікали з рідної домівки, залишивши нажите кількома поколіннями.

«Думали, що у Слов’янську, куди нас 28 січня 2015 року, вивезли волонтери зпід обстрілів, перебудемо декілька тижнів і повернемось додому. Та минуло два місяці, а Золоте й надалі перебувало під вогнем, тож нам запропонували їхати в Одеську та Львівську області. Ми вибрали Львівську. Нас відмовляли їхати туди, казали: «Куда Вы едете, там бандеровцы». Однак після всього пережитого нас уже не можна було налякати. Ховаючись у підвалі, постійно гадали: попаде чи не попаде снаряд у наш будинок. Просто втомилися», – каже пані Любов.

На жаль, і досі 58-и річна жінка та її донька, зачувши грохіт чи вибухи від петард чи феєрверків, і навіть блискавки присідають від страху або ж падають ниць. 

Переселенці кажуть, що пережили жахіття. Їхнє місто сильно обстрілювали 1213 вересня 2014-го. Тоді снаряд попав у квартиру на третьому поверсі сусіднього будинку, від його осколку загинула сусідка пані Люби, піввулиці опинилося у вогні, наступного разу її обстріляли знову і залишилося лише згарище… Один із снарядів впав неподалік їх будинку, від нього залишилась вибоїна глибиною у зріст людини. «Швидкі» не приїжджали на виклики, пожежні теж… Вбитих забирали українські військові. Вони ж привозили крупи, печиво, консерви та хліб, щоб жителі міста не померли з голоду. 

Жінки разом з іншими мешканцями міста переховувалися у підвалах, де було сиро та темно, виходили під час затишшя, щоб подихати та погрітися на сонечку, знайти щось поїсти. Маленькі діти плакали, дехто з них почав заїкатися від страху… Одного разу довелося сидіти у підвалі аж три дні, оскільки обстріл не припинявся. Один зі снарядів впав під двері, які не можна було відчинити, і їх витягували через вікно. Місто було знеструмлене, без зв’язку, одним словом, відрізані від світу. Приїжджали волонтери та військові, які привозили продукти, розповідали, що відбувається у світі. Варили їжу просто неба на вогнищі в казанках під будинками. Пригадали, як під час затишшя збирали грецькі горіхи, а наступного дня їх продавали підприємцеві, щоб отримати гроші на хліб та масло. Виживали як могли. Згадуючи про це, на очі п. Любові набігають сльози…

Вона сумує за своїми собакою та котом, які загинули. Каже, що тварини багатьом врятували життя. Вони відчували небезпеку і втікали з того місця, яке буде обстрілюватись. Люди втікали за ними. 

Мої співрозмовниці пригадали як хвилювалися, коли 2 лютого залишали Слов’янськ, бо не знали куди їх везуть. Відлягло від серця, коли побачили Київський вокзал, там їх пересадили на поїзд до Львова. Звідти працівники МНС привезли в Сокаль – в БФ «Карітас». «Тут нас зустріли гостинно, дали житло, допомогли з продуктами, одягом. Наступного дня оформили документи у Пенсійному фонді та управлінні соціального захисту. У перші дні було важко. Ніяк не могли повірити, що вночі вже не обстрілюватимуть. Переживали, що перебуваючи за тисячу кілометрів від дому, самі у чужому місті. З собою взяли документи і найнеобхідніші речі, бо тоді лише думали, як залишитись живими. Хто не був там, той нас не зрозуміє, не відчує той страх, паніку, яка огортає тебе, коли стріляють, коли на твоїх очах гинуть люди, як плачуть та кричать поранені, як наче паперовий, падає будинок», – ділиться пережитим п. Любов. 

Від пережитого поволі оговтались. Світлана зареєструвалась у Центрі зайнятості, невдовзі знайшла роботу швеї на ДП «Датський текстиль». Каже, що колектив дуже хороший, співчуває їй, підтримує. Керівництво ставиться доброзичливо, допомагає чим може. Жінка задоволена, бо має роботу, місто їй сподобалось, бо тут живуть добрі, щирі, працьовиті люди. Такі ж, як і вони. Донька говорить, що Сокаль їм дуже подобається, він для них став рідним, тож хочe тут залишитись.

Пані Любов дякує Богу, що вона та її діти живі, що Господь звів їх з добрими людьми з БФ «Карітас» Сокаль», зокрема, з Мар’яною Яремчук, яка допомогла їм адаптуватися на новому місці, знайти житло, роботу. «Разом з нею ми ділимо свої радості та горе», – каже вона. – Ми тут нічого не знаємо, тож зі всім звертаємося до неї. І вона охоче допомагає. 

Пані Любов розповіла, що недавно їздила у рідне місто. Каже, що побачене її вразило: Золоте напівзруйноване, наче вимерло. Його жителі виїхали хто куди, залишились лише пенсіонери, яким ніде їхати. Проте вони раді, що їхній населений пункт є українським, бо в колишньому райцентрі – Первомайську – «господарюють» ополченці. Жінка розповіла, що лише зайшла у своє помешкання, а тут як щось гахне, присіла з переляку. Її знову опанував страх. Цього ж дня виїхала в Сокаль. Хоч усі кажуть про перемир’я, насправді стріляють щодень, щодень гинуть люди… 

Жінки розмовляють російською, бо за національністю – росіянки. Запитую чи не відчувають у спілкуванні мовного бар’єру. Кажуть що ні, бо все розуміють: у школі вчили українську, але, на жаль, не мають навиків спілкування українською. «Я пробувала, але мені дуже важко, бо ж думаю на російській, потім перекладаю. Іноді виходить смішно. До того ж у вас вживають багато польських слів. 

Наприклад: пательня, філіжанка, баняк, пєц, шмата… Спочатку стояла на кухні і довго думала, що вони означають. Тепер уже знаю», – розповідає Світлана. 

Любов Данченко має надію, що повернеться у рідну оселю, рідне місто, де знайомі їй з дитинства кожна стежка та деревце, де залишились недоглянутими могили батьків. Тепер вона зрозуміла, що найбільша цінність – це життя та сім’я, мріє, щоб на страждальній українській землі якнайшвидше настав довгоочікуваний мир, щоб матері не втрачали дітей та ніхто під обстрілом похапцем не залишав домівок. 

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

 

        

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

АТО: промосковські бойовики дев’ять разів порушували перемир’я, поранений український військовий

У неділю бойовики зосередили активність на ...