Home / Цікаво знати / Без їх жертви не було б України

Без їх жертви не було б України

В селі Жужеляни біля церкви стоять два пам’ятники. Багато хто з місцевих жителів й не знають хто там лежить, і за що були удостоєні честі бути похованими біля храму. На жаль, вже нема у живих очевидців тих подій, які відбувалися тут в 1918-у. Тоді на теренах Сокальщини проходили криваві бої між бійцями УГА та поляками. Про них читаємо у книзі краєзнавця та журналіста Івана Вашківа «Сокаль і Прибужжя»: «У холодну (з 29 на 30 січня) ніч, що обпалювала сильним морозом і крижаним вітром обличчя, курінь поручника Михальчука з П'ятої Сокальської бригади УГА зробив відчайдушний марш у напрямку села Жужеля, де розмістилися штаб польських військ і табір карного кінного полку, яким командував майор Бєліна Пражмовський. Раптова атака й чітко скоординовані дії принесли українським стрільцям дуже важливу перемогу. Розгромлений польський тиловий табір втратив 28 чоловік убитими, у тому числі трьох офіцерів і шість підстаршин. Було чимало поранених. В руки куреня потрапив обоз зі зброєю і харчами. 

Відразу після розгрому штабу в Жужелі на польські війська, що намагались закріпитися в Кристинополі, почали наступати перегруповані за Бугом петлюрівці сотника Єрощука, холмщани хорунжого Марчука, кошова сотня Іванця та сотні четарів Ковальчука й Лаха. Вони змусили противника залишити Кристинопіль. По дорозі відступаючі польські відділи помстилися за поразку… жителям Жужеля – спалили все село, залишивши в ньому своїх убитих. Уже не встигли їх забрати, бо буквально на п'яти наступала стежа угнівської кавалерії, якою командував Михайло Палюшок, а з Кристинополя наближались інші перегруповані загони. 

Так було розбито дивізію генерала Ромера і відкинуто її подалі від Кристинополя й Сокаля. Стрільці УГА під проводом сотників Хром'яка і Петрика, поручника Яворського своїм героїзмом перекреслили плани польських полковників Бєліни і Бербецького та майора ОрлічаДрегера й довели, що долю боїв не завжди вирішують високі військові звання».

Припускаю, що саме тоді, обороняючи церкву в с. Жужіль, яку хотіли спалити поляки, й загинув вісімнадцятирічний брат моєї бабусі – Марії Лукач-Бицької, Семен Лукач та Михайло Шевчук зi с. Лучиці. Між стрільцями УГА та ворогом зав’язався жорстокий бій. І хоч сили були нерівні, завдяки героїзму українців атаки були відбиті. Невдовзі стрільцям поспіла допомога і ворог відступив, залишивши 30 вбитих своїх вояків. Завдяки героїзму та хоробрості цих хлопців, старовинна церква не була спалена. Убитих стрільців поховали біля храму. 
Семен Лукач народився й виріс на хуторі Йосипівка села Стенятин. Юнак любив Україну понад усе, тому, в 17 років не завагаючись, записався добровольцем в Українську Галицьку Армію. Був хоробрим та відважним вояком, за що отримав військові відзнаку – Хрест за хоробрість. Цю його нагороду показувала нам – дітям, наша бабуся, яка свято берегла її, немов дорогоцінний скарб у старовинній скрині. Бабуся розповідала, що перед тим останнім боєм, він був вдома і батько просив його берегти себе, наче передчував щось не добре. Він же сказав, що мусить хтось боротись за Україну. Хто ж як не він?! Мій прадід – Теодор Лукач, який був родом з с. Перетоки, дізнавшись про смерть сина, поїхав кіньми у с. Жужіль і встановив на його могилі залізний хрест, який стоїть і до нині. Він боявся, щоб родину не переслідували, тож не зробив на ньому таблички з написом хто там похований. 

На могилі Михайла Шевчука родичі встановили пам’ятник і зробили табличку, яка збереглася й донині (на фото). 

В нашій родині завжди свято берегли пам’ять про Семена, молились за його душу та тисячі інших вояків, які у різні часи поклали своє життя на вівтар незалежності України. Їхня смерть не була даремна, нині ми маємо незалежну Україну. 

Однак недарма кажуть, що історія повторюється. Нині, як і сотню літ тому, хлопців з Галичини жертвують своїм життям заради нас з вами, заради того, щоб Україна була вільною та незалежною, захищають її на сході України. Ми гордимося ними, цінуємо їх жертву заради нас. Нині настав час згадати імена своїх героїв, вшанувати їх пам’ять, віддати їм належне, бо без їх жертви не було б України. Можливо хтось знає більше про ті події з переказів своїх дідів чи батьків, які могли бути їх очевидцями, або ж займався вивченням історії краю, дуже прошу зголоситися і надіслати свою розповідь у районну газету «Голос з-над Бугу». Хто ж, як не ми, проллє світло на ті події, які відбулися на наших теренах та відкриє таємниці історії, бо без минулого нема майбутнього. І ми маємо знати історію свого рідного краю та імена героїв, які смертю хоробрих загинули у різні часи за незалежну Україну. Вічна слава Героям!

Степан СОХНАЦЬКИЙ, директор державного підприємства «Жовківське лісове господарство».

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Смачний натуральний засіб від застуди та зайвої ваги водночас

Осіння пора, на жаль, асоціюється у ...