Цікаво знати

Чітко, злагоджено, далекоглядно працюють хлібороби агрофірми ім. Богдана Хмельницького

Ні для кого не секрет, що нині сільське господарство в Україні тримається на ентузіастах, які люблять землю та свій фах, бо це важка праця, до знемоги. Адже сільськогосподарський рік безперервний: один врожай в коморі, а наступний вже чекає сонця, вологи, людського догляду. Нелегко даються гарні врожаї, і справжню їхню ціну знають ті, хто від засіву до жнив живуть сподіваннями і турботами праці на землі. Ті, хто обрав професію аграрника, взяли на себе найважчу і найважливішу місію: працювати на цій землі і годувати країну, тому що з маленького хлібного зернятка починається добробут держави.

Уже майже півстоліття віддав улюбленій справі заслужений працівник сільського господарства, депутат районної ради, директор ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» Володимир Шмигельський. Він цінує своїх працівників, тому дбає, щоб були всі необхідні умови для їхньої роботи, а головне – щоб працівники вчасно отримували гідну заробітну плату.

Сільгосппідприємство об’єднує села Тудорковичі, Пісочне, Старгород та присілок Шихтори. Тут трудяться працьовиті, привітні, щирі люди. Колектив агрофірми невеликий і дружний, і не змінюється протягом багатьох років.

Господарство багатогалузеве: займається вирощуванням зернових, цукрових буряків, ріпаку та технічних культур, а та-кож тваринництвом. І хоча перспективи для його розвитку сьогодні досить примарні, відрікатися від нього в агрофірмі не планують. Хоча б тому, що молочне скотарство дає змогу триматися на плаву. У ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» не мислять господарки без нього, бо це органічні добрива і «живі» гроші, які щоденно надходять від реалізації м’яса та молока. І хоч за останні роки довелося зменшити поголів’я худоби (колись тут налічувалося понад 1000 голів) – дбають про тваринництво. І в цьому я переконалася, коли побувала у господарстві.

НА ФЕРМІ…

На території тваринницького комплексу панує порядок та чистота. Корови доглянуті і ситі. На фермі №1, що у с. Тудорковичі, працюють сім чоловік: дві доярки, три телятники і двоє їздових.

Нелегка праця у доярок, адже встають спозаранку, щоб доглянути та подоїти по 25-28 чорно-рябих корів. Понад двадцять років працюють у господарстві доярками Галина Кособа і Ніна Іванова. Вони вже на пенсії, та не можуть залишити роботу, бо їх ніким замінити. Отримують хороші надої від корови й Ганна Сугрин, Наталія Пилипів, Ольга Крицун. Високі показники приросту ваги тварин мають телятниці Марія Салука й Ганна Ляшко та скотар Ярослав Кухта.

Останнього застала за роботою: чоловік роздавав худобі сіно. Розповів, що доглядає 105 голів молодняка ВРХ. Середньодобовий приріст їхньої ваги становить 650-700 грам. Взимку працівники годують тварин вручну, а влітку корми роздає трактор.

Головний зоотехнік Парасковія Кравчук на цій посаді вже 45 років, має великий досвід, вміло організовує роботу працівників ферми: дбає про поновлення поголів’я, проводить селекційно-племінну роботу. Піклується про здоров’я тварин, систематично їх оглядає ветлікар Анатолій Павлюк.

Завчасу подбали й заготовили на зимівлю 525 т сінажу, 1054 т силосу кукурудзи, 195 т сіна, 381 т соломи. Нині на одну умовну голову припадає 28,5 кормових одиниць.

…СВИНОФЕРМІ

Хоча основне місце в господарстві займає ВРХ (налічується 626 голів, з них 180 корів), за останні роки тут наростили й поголів’я свиней: нині утримують 356 голів. Свинарник розташований у Старгороді. Тут дбайливо доглядають поросят завідувач і свинарка в одній особі Галина Ярмола та свинарка Любов Калинівська. Жінки вручну роздають корми, чистять клітки. Середньодобові прирости ваги складають 230-250 грамів, а на відгодівлі – від 330 до 400 грамів.

«Для покращення м’ясних якостей у свинарстві використовуємо кнурців м’ясних порід Петрен і Ландрас, яких привезли з племпідприємства Вінницької області. Застосовуємо годівлю сухими кормами. Це набагато зручніше і дає більший приріст ваги тварин. Премікси використовуємо тільки для поросят від п’ятиденного до двомісячного віку. Згодом тварин переводимо на збалансовані поживні корми власного виробництва. На сьогодні маємо по 15 поросят на свиноматку. Тваринництво через низьку вартість сировини нині є нерентабельним, але свинарство – прибутковим. За 9 місяців реалізували 120 центнерів м’яса свинини. Населення охоче купує у нас поросят по 40 гривень за кілограм живої ваги, для працівників господарства є знижка», – каже головний зоотехнік Парасковія Кравчук.

I БРИГАДІ

На тракторній бригаді бригадир, а за сумісництвом і завмайстерні, Степан Хома, вже провів наряд, і кожен з механізаторів отримав завдання. Зокрема, Йосип Гамер –  ремонтував сівалку. Як з’ясувалося, він – механізатор майже з тридцятирічним стажем роботи, добре володіє усіма сільськогосподарськими професіями. За ці роки вже не раз переорав усі землі, що належать господарству. Схилився під капотом бензовоза Віктор Хома, який нині поєднує посади водія, завскладу і заправщика. За його плечима 35 років трудовoго стажу в сільському господарстві.

Дбайливо оглядав, чи справний навантажувач «Карпатець», Василь Штокало, який збирає гній на фермі. Чоловік радіє: добре, що у селі збереглася агрофірма, є кому обробляти земельні паї, селяни мають, де працювати. Тож наші населені пункти ще животіють…

Поряд механізатори готували техніку до розкидання органічних добрив та оранки ґрунту під зяб. Завжди поруч з працівниками – бригадир тракторної бригади Степан Хома. Він весь час у полі з механізаторами: і під час весняно-польових робіт, і на жнивах, і на копанні цукрових буряків. Степан Леонтійович працює в агрофірмі понад 30 років. Каже, що доводилося переживати різні часи. Останні роки господарство працює потужно, впроваджуючи нові технології, досягаючи відповідних результатів.

– Нині у нас трудяться шість механізаторів, – каже бригадир тракторної бригади, а за сумісництвом завмайстерні, Степан Хома. – Усі вони освоїли трактори МТЗ-82, Т-150, ХТЗ-170, мають по два, а дехто й по три причепні агрегати: сівалки та культиватори, сінозбиральну та силосозбиральну техніку для грубих кормів. Осінньо-польові роботи практично завершені, залишилося в полі на декілька днів роботи: зібрати сою з поля, розкинути органічні добрива та виорати під зяб 350 гектарів. Тоді можна буде ставити техніку на зберігання. Однак спершу її треба перевірити на справність. Якщо щось поламане, відремонтувати, щоб вона була готова до весняно-польових робіт.

На тракторній зустріла й головного інженера – Богдана Опульського, який у місцевому господарстві працює з 1963-го. За цей час йому довелося бути токарем, автомеханіком й інженером. Іноді, якщо треба, головний спеціаліст, засукавши рукави, допомагає механізаторам ремонтувати техніку. Нині під його опікою 6 механізаторів та 10 водіїв.

«Стараємося зробити оперативно, бо ж кожна втрачена хвилина під час весняних чи осінньо-польових робіт для селянина на вагу золота», – каже пан Богдан.

В «Агрофірмі ім. Б. Хмельницького» дбають про поновлення матеріально-технічної бази. Стоять на площадці два комбайни «Джон Дір», бурякова сівалка «Оптіма» та інші сучасні причіпні агрегати. Нещодавно придбали прес ПФ-140, який уже на жнивах тюкував солому.

У ПОЛІ

Цьогоріч погода подарувала селянам кілька днів «бабиного літа» наприкінці жовтня. Тож вони неабияк втішилися: вийшли в поле доробити заплановане. Посприяла тепла погода й хліборобам ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького». Вони дозбирували у бригаді №2 сою, яку посіяли вперше. Культура невибаглива. Тож наступного року планують збільшити площу під нею та бобовими до 200 га.

Не відмовилися тут і від вирощування цукрових буряків, хоча ця культура потребує багато затрат. Щоправда, цьогоріч площу під неї скоротили до 40 гектарів. Напередодні, ввечері, тільки-но відвантажили останні буряки на Іваничівський та Радехівський цукрові заводи, подекуди на ріллі ще виднілися білі корінці цукристих. Їх дозбирували працівники: шкода, щоб пропали. Цьогоріч тут виростили 1000 тонн цукрових буряків.

Одразу по тому в поле вийшли трактори, які переорювали поле, щоб навесні мати готову площу під посів. Щороку якісно готують грунт під майбутній врожай озимих Іван Малженський, Йосип Гамер, Віктор Кособа.

Керівник господарства Володимир Шмигельський і головний агроном Володимир Гайовий велику увагу приділяють осінньо-польовим роботам, адже від правильно і вчасно виконаних робіт, якісного орання залежать результати майбутнього врожаю.

Загалом рослинництво – галузь доволі проблемна, але займатися нею сьогодні прибутковіше, ніж тваринництвом, – констатує директор підприємства Володимир Шмигельський. Проте нині без використання досконалої сучасної сільськогосподарської техніки та застосування ефективних технологій вирощування у рослинництві неможливо ефективно господарити.

– На впровадження інтенсивних технологій потрібні кошти, бо в народі кажуть, хто полю годить, тому жито родить, – каже головний агроном Володимир Гайовий. – До того ж засоби захисту, мінеральні добрива не завжди відповідають належній якості. Через що іноді сподіваєшся на добрий врожай, а вийде – що Бог дасть.

Тим часом до нас в ореолі куряви наближався трактор Т-150 з плугом фірми «Кунг 5+1». За кермом – молодий механізатор Тарас Колодій. Торік він, як водій, пройшов «бойове хрещення» на заготівлі сінажу та жнивах, а цьогоріч йому довірили орати поле.

– Мені подобається працювати на тракторі,– усміхається Тарас. – Я з дитинства мріяв стати механізатором, як мої два діди – Олег Кулинич і Ярослав Колодій. Люблю землю, і з щемом у серці завжди спостерігаю як зі зернини виростає колосок.

На сусідньому полі видно хороші сходи посівів. У господарстві заклали надійну основу на майбутнє: засіяли 390 га озимої пшениці, 150 га ріпаку, 60 га жита…

Вже сьогодні колектив агрофірми дбає про той урожай, який належить плекати у наступному році. Так було завжди, за будь-яких погодних, суспільних та інших умов. Сільгосппідприємство гідно тримає високу марку одного з кращих агрогосподарств у районі, гарно хазяйнує на 1157 гектарах, вчасно й по совісті розраховується з пайовиками, дбає про соціальні потреби своїх трудівників. Але, щоб так триматися на плаву, треба день у день йти в поле чи на ферму. І трудитися там до сьомого поту.

НА ТОКУ

Хоч на календарі – останні дні жовтня, на току працюють люди. Під навісом виблискує проти осіннього сонечка жовте насіння сої. Завідувач току Галина Мудрецька, каже, що цьогорічні жнива були складні, бо часто дощило. Але хлібороби впоралися з роботою: швидко та оперативно oчистили зерно через КЗС, і нині в коморі є якісне насіння. На току працювали дві бригади, по шість осіб у кожній. Ще дозбирують у полі сою, яка щойно доспіла. Її очищають та підсушують під навісом, бо зерно ще сире.

Тут же ремонтував вимикач головний енергетик господарства Іван Сидор. Спеціаліст вважає, що нині сучасна техніка є багатофункціональною, заміняє декілька колишніх агрегатів. Для її обслуговування потрібно значно менше спеціалістів. Однак вона дорога. Через що доводиться ладнати старе обладнання. Колись у господарстві працювали четверо електриків, тепер залишився один. Та чоловік роботі дає лад.

В КОНТОРІ

При виїзді з села Тудорковичі, навпроти ферми та току одразу впадає у вічі двоповерхова доглянута будівля контори господарства. В середині чисто, на дверях – таблички з написами: спеціаліст такий-то, на стінах – афоризми та цитати з творів Т. Г. Шевченка. Нині не в кожному селі збереглось господарство, не те, що такий офіс.

«Значна заслуга в тому, що наше сільгосппідприємство ще функціонує, нашого керівника – Володимира Івановича Шмигельського. Він має великий досвід роботи в сільському господарстві, цінує землю, з повагою ставиться до неї сам і навчає цього всіх, хто працює на землі», – каже головний бухгалтер Марія Гнатюк.

– Для ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» сільськогосподарський рік, хоч погодні умови були непрості, назагал був вдалим, – продовжує моя співрозмовниця. – Господарство є рентабельним, одержало непогані показники у всіх галузях виробництва. І навіть маємо певний ріст – на 168 тонн зернових культур. Отримали за 9 місяців понад 5 млн. гривень виручки від реалізації сільськогосподарської продукції. Очікуємо отримати 400 тисяч гривень прибутку від рослинництва. На жаль, галузь тваринництва нерентабельна, має лише затрати.

Як вдається у теперішній нелегкий час триматися сільгосппідприємству на плаву, запитала у керівника.

– Просто ми ніколи не відривалися від землі й не відмовлялися від тваринництва, – каже він. – Можливо, це й допомогло вистояти господарству у нелегкі часи, бо одна галузь виручала та доповнювала іншу. Адже один рік є сприятливим для продукції тваринництва, інший – для рослинництва. Тож обом галузям приділяємо належну увагу. Взимку реалізовуємо молоко та м’ясо, а потім достигають ріпак, зернові, цукрові буряки… У нас виходить замкнутий цикл. Ми виживаємо за свої оборотні кошти та коштом власного виробництва. Але це дається нам непросто, бо вже багато літ ніхто не підтримує ні села, ні свого сільгоспвиробника. Ще б не заважали працювати, а то перевірки за перевірками…

З сумом Володимир Іванович розповів про причини, які, на його думку, не дозволяють ефективно господарити на землі – нема жодних дотацій для сільськогосподарського товаровиробника з боку держави, до того ж існує диспаритет цін. Він вважає, що ціни на сільськогосподарську продукцію занижені. Наприклад, торік тонна ріпаку коштувала 5200-5400 гривень, а нині 3000-3400 грн. Зате вартість мінеральних добрив та пально-мастильних матеріалів все зростає… Це відбивається на сільгоспвиробниках.

– Складається враження, що наші міністри відірвані від села і не розуміють специфіки роботи у сільському господарстві, – продовжує пан Володимир. – Інакше, як пояснити, чому інспекція по охороні навколишнього середовища накладає великі штрафні санкції за використання води, хоча в нас є на це дозвіл, до того ж вимагає спеціальний дозвіл на користування надрами. Але як утримувати худобу без води? З цим наболілим питанням звертався до голови Львівської ОДА та його заступників, їздив у складі делегації до Києва до першого заступника Міністра аграрної політики і продовольства України Івана Бісюка.

Посадовець прийняв делегацію зі Сокальщини і пообіцяв, що їх наболіле питання розглянуть та переглянуть Кодекс законів про надра України. Зверталися й до народних депутатів. Але віз, як кажуть, і нині там…

Володимир Шмигельський вважає, що небажання держави допомогти сільському господарству не дозволяє селу і селянинові дихати на повні груди. Сільгоспвиробник хоче стабільності у державі, щоб знати, що сіяти, а від чого відмовитись, щоб не зазнати збитків і спрогнозувати свою роботу на майбутнє. Практично, нині держава про село не дбає. І так рік за роком. Час іде, проте нічого не змінюється. Селяни розчаровані у сьогоденні, гублять своє життя у чарці, або виїжджають на заробітки. А села пустіють… Ми знову, як і декілька років тому, стоїмо на роздоріжжі, не маємо впевненості у завтрашньому дні… 

Та у ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» не опускають рук, а працюють з надією, що згодом, наче у млині: все перекрутиться, перемелеться… Бо розуміють, що хліб, молоко та м'ясо людям потрібні завжди. І сумлінно виконують свою місію у житті: працювати на землі. «Земля пахне хлібом. І завжди ним пахнутиме, завдяки їй ми виживаємо, надіємось на краще», – каже Володимир Іванович.

Ось так живе й працює ПП «Агрофірма імені Б. Хмельницького»: чітко й злагоджено, як годинниковий механізм, далекоглядно, по-господарськи будуючи міцний місток між нинішнім і майбутнім.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора. 

Голос Сокальщини на GoogleNews