Цікаво знати

Марія Макух – збирачка фольклорних творів

 Марія МАКУХ народилась у 1944 році в с. Хлівчани Сокальського району, де й зараз мешкає. Закінчила два факультети Дрогобицького педінституту. Багато років життя присвятила вихованню підростаючого покоління. Працювала вчителем української мови і літератури у місцевій школі. Поетеса. Збирачка фольклорних творів. Член літературно-мистецького об’єднання «Колос». Її вірші друкувались у колективних збірниках літераторів Сокальщини (1990, 1998 рр.), антології «Самоцвіти» (1996 р.), в кількох числах альманаху «Соколиний край».

 
Друкується не дуже часто, але палітра її творчих уподобань – різноманітна. У поезії авторка намагається відшукати власні барви та інтонації.
 
НОВИЙ СОНЕТ 
 
Не плач, о небо, коли сніг лежить.
Йому ще дорога остання мить.
Хай порадіє чистоті своїй.
Ще з нього буде скатерть, не сувій.
Він дорогих вітатиме гостей.
Щасливим буде!.. Але дощ, проте 
Мене не чує, дрібно-дрібно сіє,
Щоб він ущух – на те нема надії.
Дивлюсь надвір. І так мені здається,
Що сніг не тане. Ні, він не здається!
 
ВІДПОВІДЬ БУЗИНІ 
 
Ми, грішні, ганьбимо святих.
Уже підкрались до Шевченка:
«Плейбой, кишка в нього тоненька,
Він з кріпаків сяких-таких».
Душа – відбиток «Кобзаря».
Душа поетова – з кришталю.
Бруд не торкне її, як сталі,
Вона – над вишнями зоря.
Я коло Біблії «Кобзар»
Кладу на обрус вишиваний.
Бо з незагоєної рани
Вродився світові цей дар. 
 
МІЙ САД 
 
В моїм саду – слова, слова…
Щодня полю їх, підливаю.
Як вірш-букетик дозріва,
Його я довго не зриваю.
Котрі не квітнуть, ще ростуть,
Красу і форму набирають,
Також я місце їм знайду
В пісеннім дорогім розмаю.
Щасливий той, хто є поет,
Бо має власний сад словесний.
Його життя – то птаха лет
В черемхові розквітлі весни.
 
ТИ НЕ ДРІМАЙ
 
Ти не дрімай, моє життя,
Дзвени у келиху буття.
Бо ти, як промінь сонця, чисте,
Як Великодній храм, врочисте.
Ти не дрімай моє життя.
Та не біжи баским конем,
Щоб іскри від копит – вогнем.
Невже до фінішу не можна
Пройтися плавно, граціозно?
Ти не біжи баским конем.
Останні краплі мого дня
Допити дай мені до дна,
Бо скоро синьою габою
Нависне вічність наді мною.
Останні краплі мого дня…
 

Голос Сокальщини на GoogleNews