Цікаво знати

Монастир бригідок у Сокалі

Історія сокальського жіночого монастиря розпочинається з першої половини XVII ст. На жаль, через брак інформації, не маємо надто багато свідчень про нього, щоб мати повну картину про створення та діяльність закону Бригідок в Сокалі. Про існування якихось монастирських архівів сокальських Бригідок, чи документів, які би нам розповіли про життя монахинь, на сьогодні автору невідомо, тому вся інформація про монастир збиралася з різних джерел.

Відомо, що у далекому XVII столітті теперішня місцевість, де був монастир, становила окремий населений пункт – Бабинець (з 1841 року став частиною Сокаля). Сюди із Любліна знайшли шлях законниці ордену св. Бригіди. Настоятелькою монастиря Бригідок у Любліні була Агнєшка Ятковська. Бригідками звали законниць жіночого ордену, що виник наприкінці XIVст. в Швеції. Свята Бригіда, як оповідають церковні історики, походила з королівської родини. Побравшись з принцом, не захотіла сімейного щастя, – і вона, і її чоловік обрали монаше життя. Після смерті свого чоловіка, створила монаший жіночий орден. Побувала у Ватикані, написала декілька книг. Коли померла, її канонізували до лику святих, а створений нею орден став називатись орденом Бригідок.

Хочу зазначити, що будівництво у Сокалі жіночого монастиря – це не єдине будівництво Ятковської, – відомо, що вона посилала своїх законниць, щоб засновували нові фундації Бригідок у містах : Львів, Самбір, Ліпа. Але найбільше Люблінський монастир спорядив своїх законниць до Сокаля. Приїхала сюди, на відкриття нової фундації, Катерина Таржимеська у 1618 році, а у наступному, 1619-ому, до неї долучились ще вісім законниць: Катерина Мілошевська, Маріанна Нагорська, Катерина Опоцька, Ядвіга Ценська, Софія Запорська, Катерина Скаршевська, Марина Ізицька, Христина Боковська.

Як і для кожного будівництва, потрібні були значні кошти і джерела їх надходження, звісно, самотужки орден не зміг би вирішити це завдання. Тому на допомогу прийшли пожертви різних верств населення – від простих людей до заможних. Так нам відомо, що частину земель Бабинця, яка називалась Косином, що неподалік майбутнього монастиря, тодішній власник Ян Харбицький подарував  монастиреві Бригідок у Любліні з ціллю створення нового монастиря, на березі річки Західний Буг. Король Сигизмунт III затвердив це дарування привілеєм з 15 лютого 1624 року, тим самим дозволивши Агнєшці Ятковській, настоятельниці монастиря Бригідок у Любліні, побудувати новий монастир у Сокалі.

 Місце вибрано вдало, адже виріс монастир Бернардинів, на лівому березі річки Буг. Тож можна було максимально вигідно використати всі структури, які були задіяні у будівництві чоловічого монастиря: будівельників, цегельні, мости та переправи. За таких сприятливих умов можна було б швидко розпочати та завершити будівництво жіночого монастиря, та не судилося. Перешкодою стає непроста внутрішня ситуація у королівстві, а саме, народне повстання, яке почалося у січні-лютому 1648 року, і яке, охопивши частину території та населення України, переросло у національно-визвольну війну 1648 -1657 рр., зі всіма негативними наслідками для Речі Посполитої.

З архіву монастиря Бригідок у Любліні довідуємося, що у 1648 році, навесні, перед святами навідуються сюди запорізькі козаки, які вчинили великий погром, – згадується тут і про Сокаль: "В Сокалі наш монастир, який будується, і красивий костел, а також прилеглі монастирські будинки, що у користуванні мали, в порох і попіл спалили".

Львівський райца Самійло Кушевич, описуючи переможний похід Хмельницького через Галичину, у своєму листі 7 вересня 1648 року оповідає: “Під Сокалем стала армія холопів. Сталася зрада у тому місці і одразу були покарані мечем. Що там сталося далі, не знаємо". А що там сталося – ми знаємо. Костомаров оповідає, що з наближенням Хмельницького православні Сокаля кинулись до них як до своїх спасителів й разом з козаками пограбували католицькі костели. Козаки Хмельницького стояли тоді табором під Валівкою.

В 1650 році продовжено будівництво монастиря Бригідок на кошти Христини Потоцької з Любомирських, воєводини краківської і старостини сокальської, але як тільки роботи по будові монастиря були майже завершені, у 1655 до Сокаля навідуються козаки і руйнують його.

Тим разом їхній прихід не викликав уже такого захоплення місцевих православних, як у 1648 році, бо польська "вендета" занадто врізалась у пам'ять приборканого українського населення. По погромі розпочато нові роботи, того разу для збільшення оборонної здатності було вирішено обнести монастир мурами. Загальна довжина мурів навколо була понад 800 метрів, а також зведено шість оборонних веж. Територія монастиря становила понад три гектари.

Незважаючи на велику грошову допомогу з боку Потоцьких, будівництво монастиря Бригідок в Сокалі проходить вкрай повільно. Основна причина – це постійні набіги козаків на ці землі, зокрема в Сокаль.

Ось як згадує про свою подорож у січні 1657 року посланець австрійського цісаря Петро Парчевич: “На всі сторони бачили ми убогу людність в утечі серед такої тяжкої зими: нещасні жінки з дітьми і худобою тікали в ліси й на найвищі шпилі, щоб там якось сховатись. Ледве проїхали ми три милі, і вже нам не хотіли давати ні коней, ні возів, боячись козацького війська… Тому, що не лишилося іншого способу, мусили ми брати коней силою і так ішли далі, поки не дісталися до одного воєводи недалеко від Сокальського замку…"

Та не тільки війна шкодила будівництву монастиря Бригідок, але й такі фактори, як нещасні випадки та людська недбалість. Ось що згадує Броніслав Сокальський у своїй книзі "Повіт Сокальський": “У 1671 році місто Сокаль піддалось цілковитому руйнуванню в зв'язку з пожежею. Правдоподібним є те, що монастир Бригідок, який ще був в процесі будування, був зруйнований під час пожежі".

З документів варшавського Сейму за короля Михайла довідуємось: “З огляду на погіршення становища стану законниць Сокальських св. Бригіди, а також їхніх підданих на Бабинці, від усіх податків звільнити на 10 років".

 Проіснував монастир до 1784 року. Закон Бригідок було скасовано, а костел і будинки при монастиреві призначено на костел парафіяльний замість знищеного пожежою в 1772 році костелу св. Івана (тривалий час у цій будівлі була санепідстанція). Новий костел при скасованому монастиреві Бригідок теж не оминула пожежа у 1870 р., в час великої пожежі монастиря Бернардинів, розташованого на лівому березі річки Буг. Після пожежі костел був перебудований і відновлений, але вже не в тому стилі, який був раніше. Ось як описує львівський архітектор Захаревич у своїй статті “Прогулянка в повіт Сокальський": “Монастирські забудови нічого цінного не представляли. А от оборонні мури з мальовничо розташованими вежами заслуговують на увагу і реставрацію. Ці вежі прекрасно вписуються в місцевий краєвид на пагорбі. Вражає красота куполів, їхня різноманітність і досконало вжите у будівництво місцеве вапно. За допомогою цього вапна були виконані штукатурні роботи, а також імітація фундаментного каменю".

До теперішнього часу від колись цілого монастирського комплексу залишився тільки монастирський будинок, де ще мешкають люди, а також одна вежа і невеликий фрагмент оборонного муру.

Ігор ПАСТУХОВИЧ,
місцевий краєзнавець.
м. Сокаль.

Голос Сокальщини на GoogleNews