Цікаво знати

Над Сокальщиною – перші лелеки

Після прохолодної зими завжди хочеться весняного сонечка і тепла. Провісниками весни є наші улюблені лелеки. Не тільки за народними повір’ями, а й за фенологічними спостереженнями, вони прилітають 19 березня. Тому кажуть: якщо лелеки прилетіли вчасно – значить похолодань не буде. До речі, торік вони прилетіли 19-20 березня. Бачили їх над Добрячином, Червоноградом, Сокалем. День прильоту лелек називають у народі Лелечиним днем.

Без перебільшення, лелека – один із символівоберегів України. Українці вже надто люблять цього птаха, зрештою, як і ластівку, лебедя, журавля… Але з нетерпінням чекають саме прильоту лелек і з цим пов’язують багато прикмет. Закохані та заручені парубки і дівчата задивляються в небо, аби неодмініно побачити лелечину пару, бо тоді і вони будуть в парі. Люди похилого віку хотіли б побачити лелеку, який неодмінно летить, бо тоді і вони ще довго будуть «літати» та позбудуться усіх болячок. Щастя, коли на стрісі вашої господи чи на дереві у садку лелека збудує гніздо. А коли він ще й клекоче, закидаючи голову за спину, то неодмінно діточок вам наклекоче. Кажуть, що дітей приносять лелеки…

Щоби заманити, придобрити цього птаха, люди здавна влаштовували на стовбурах дерев так звані «площадки» – старі колеса від воза. Тоді лелеки швидко збудують гнізда.

Вони справді люблять людей, бо оселяються біля їхніх господ. За селом Добрячин, у напрямку Сокаля, є урочище, яке селяни здавна називають Бузькове гніздо. На відносно невеликому клаптику поля років зо двадцять тому можна було налічити до двох десятків лелечиних гнізд. На жаль, тепер залишилися одиниці. Звісно, людина негативно впливає на екологію. Однак у серпні, коли лелеки готуються до відльоту, в цьому ж урочищі Бузькове гніздо можна побачити зграю із сотні птахів.

Але ми не хочемо, щоб вони відлітали. Навіть побутує народний вірш:

Лелеко, лелеко,
Не лети далеко,
А іди до хати
Сина колисати…

Втім, старі та хворі лелеки, які не здатні летіти у вирій, залишаються тут. Вони стають відважними, ходять близько людських осель, наче шукають порятунку. Засоби масової інформації не раз повідомляли, як люди приходили на допомогу лелекам і забирали їх додому. Були такі випадки і на Сокальщині. Лелеки напрочуд швидко звикають до свого рятівника та господаря, мирно вживаються з домашньою птицею.
Поряд із звичним для нас білим лелекою, в Україні живе досить рідкісний чорний лелека. Він занесений до Червоної книги багатьох країн Європи. Оселяється чорний лелека подалі від людського ока, у лісових гущавинах, важкодоступних місцях. Своє гніздо вдало маскує у верховітті дерев. Побачити такого птаха – рідкість.

Вперше мені довелося побачити чорного лелеку у селі Реклинець. Це було років з п’ятнадцять тому. Потім він зник, і ось вже чотири роки поспіль чорний лелека знову прилітає у це село. Справді, навколо Реклинця, сусідніх з ним Соснівки, Великих Мостів є густі лісові масиви. Але дивний факт, що він з’являється у селі, людей не лякається, хоча близько до себе не підпускає. Та й мешканці намагаються його не тривожити. Цей птах полюбляє величаво походжати бережком річечки Желдець, яка протікає селом, час від часу щось вишукує у водоймі.
Він справжній красень. Спина і крила – чорні, підкрилля – білі й білого кольору краваточка на шиї. А на лапки одягнув малинові панчішки.

Такого ж кольору дзьоб.

На відміну від білого лелеки, чорний лелека прилітає пізніше – у квітні, і пізніше відлітає – у вересні.

А ми ж пильно вдивляймося в небо, може й побачимо провісників весни – білих лелек.

Тарас ЛЕХМАН.

 

Фото Юрія Лукасевича.

Голос Сокальщини на GoogleNews