Цікаво знати

Олег Мусій: “Час втілення українського гасла «Україна – понад усе!» настав”

Нині всі сили і ресурси країни та її громадян сконцентровані на забезпеченні військового опору кремлівським загарбникам. Ми віддаємо все для фронту, все для перемоги над споконвічним ворогом усього українського – московською неоімперією.

Однак не менш важливою є друга складова нашої неминучої перемоги – ідеологічна. Будьяка національна держава починається, розвивається, існує та процвітає, ґрунтуючись на власній ідеології. Продумана ідеологічна політика керманичів мала б допомогти народу чітко ідентифікувати себе, усвідомити і цінувати свою окремішність і унікальність, зробити націю невразливою до зовнішніх впливів. Власна ідеологія зводить ментальний мур і унеможливлює паразитування чужинців на невизначеності мас. В Україні, з часу відновлення незалежності, усі минулі влади не спромоглися зробити це – запропонувати і укорінити в суспільстві чітку, визначену, проукраїнську національну ідеологію. Зараз ми пожинаємо гіркі плоди цієї недбалості чи навіть злого умислу. Відсутність системної національної політики особливо в гуманітарній сфері, розмиті підмурки при державотворенні, змарнований час невизначеності і багатовекторності обернулися тисячами смертей і втраченими територіями. Завоювання відбувається швидко і легко, коли перед цим у суперника паралізована воля, розмита свідомість, закріпачений розум, відсутні ідеологічні цінності та орієнтири. 

Методи експансії східних диктатур давно відомі світові. Вони були апробовані в Україні й раніше. Чужинська імперія запускає свої щупальця у вигляді агентури у державний апарат, інформаційний простір та стратегічні галузі економіки, ослаблює, розкладає країну з середини, роблячи правилом найганебніші явища, отруює людям мозок і тим самим полегшує собі поглинання країни. Теперішня московська військова експансія була б малоймовірною аби не було тотального мовного проникнення, консервування в посттоталітарній Україні колоніального типу мислення та поведінки, бомбардування впродовж десятиліть української суспільної свідомості совєцько-російською неоімперською пропагандою, українофобською російською церквою, котра так і не вийшла з під впливу КГБФСБ і є продовженням їх агентури.

Глобальну шкоду для становлення України і проукраїнськості як національної ідеології завдавало і завдає продовження навіть тепер, за часів після Майдану та Революції гідності і сотень смертей наших Героїв, тотальне скуповування за безцінь відверто чужинським і промосковським українським олігархатом, за потурання і сприяння «нового післямайданівського Уряду і його очільника» та ласих до наживи промосковських продажних українських чиновників, майже усіх галузей української економіки. Продовжується виховування і культивування толерантності, яка на рівні підсвідомості перетворюється у байдужість та часто закінчується україноненависництвом. Свідоме і послідовне руйнування протягом десятиліть фсбешними міністрами і головами служб в українських Урядах: української армії, міліції, спецслужб, прокуратури, судів, держапарату – видається спланованим продовженням постсовєцького впливу Московської імперії та її спецслужб.

На декого ці імперські спецзаходи справді вплинули. У добре підготовленому ґрунті почав розвиватися зумовлений відсутністю вищих цінностей і мотивований готівкою сепаратизм. Окреме явище – аморфність і байдужість до долі країни. Ці проблеми не розсмокчуться самі собою, їх треба визнати і цілеспрямовано працювати над вирішенням вже зараз. Максимальне сприяння проукраїнському ідеологічному вихованню починаючи з дитячого садка, школи, вищих навчальних закладів і закінчуючи українським інформаційним теле, радіо та інтернет-простором має стати пріоритетом державної політики, пріоритетом діяльності нової проукраїнської державної влади, першою умовою при конкурсі на зайняття посад в держапараті і вимогою до кандидатів під час виборів усіх рівнів.

Віроломний, хоч і прогнозований, напад ворога зі сходу, приклад самопожертви свідомих співвітчизників та висока їх самоорганізація розбудили у багатьох віками приспаний Кремлем український патріотизм. Однак для того, щоб національний інтерес став нормою мислення, буттям кожного, нормою дії всіх українців, новітні державні управлінці спільно з самоорганізованими громадами і структурами громадянського суспільства мають уже зараз розгорнути активну проукраїнську ідеологічну діяльність, завершивши визначення чітких рамок і орієнтирів української ідеології.

Нам невідкладно потрібно напрацювати україноцентричні: гуманітарну, освітню, економічну, військову, управлінську, інформаційну, зовнішньо і внутрішньополітичні стратегії, які б чітко визначили напрямки справді дієвої і ефективної ідеологічної політики держави. Формувати і розвивати Націю та Державу – саме це має стати головним завданням нової української політики та нових українських політиків. Ця справа не проста і довготривала. І ми не можемо далі гаяти час, бо на кону наша воля, свобода та незалежність, наше існування у глобальному світі.

Час втілення українського гасла «Україна – понад усе!» настав. Час української ідеології для кожного з нас – сьогодні!

Слава Україні!

Олег МУСІЙ, народний депутат України.

 

 

Голос Сокальщини на GoogleNews