Home / Цікаво знати / Отець Юрій відправив панахиду і освятив хрест та пам’ятний знак.

Отець Юрій відправив панахиду і освятив хрест та пам’ятний знак.

 Дві події відбулися у селі Кордишів Шумського району Тернопільської області напередодні храмового свята Покрови Пресвятої Богородиці та 70-річчя створення Української Повстанської Армії.

 
Завдяки спонсорам було придбано дзвін у місцевий храм. Його встановили на дзвіниці замість розбитого дзвона, який був виготовлений у 1830 році. Святиню освятили 13 жовтня 2012-ого в Храмі Покрови Пресвятої Богородиці села Кордишів.
 
Далі громада села разом із священиком хресною ходою вирушили на окраїну села, на місце загибелі начальника штабу УПА-«Південь» курінного Василя Процюка («Кропиви») та невідомого повстанця, яке знаходиться на найвищому мальов-ничому пагорбі села, серед ліщинового гаю.
 
В далекому 1944 році, 13 травня, він з двома вояками УПА вступив у нерівний бій з підрозділом НКВД і загинув, мужньо прийнявши смерть.
 
На місці загибелі за ініціативи та силами жителів села відновлено пам’ятний знак, на гранітній плиті якого викарбовано надпис: «Тут, 13 травня 1944 року віддали своє життя за волю України курінний УПА «Кропива» Василь Процюк та невідомий вояк УПА. Слава героям!».
 
Отець Юрій відправив панахиду і освятив хрест та пам’ятний знак. 
 
Опісля своїми спогадами про ці трагічні події поділився ветеран УПА Мартин Матвійович Головатюк, який був особисто знайомий з «Кропивою». М. Головатюк розповів: «Вирішальна битва відбулась 21-25 квітня в урочищі Гурби, на кордоні сучасних Рівненської та Тернопільської областей. Тут у відкритому бою п”ять тисяч вояків УПА зустрілись з 30-35 тисячами війська НКВС та Червоної армії, знятих з Кавказу. Гурбенська битва була найбільшою в історії УПА. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена. Під час бою керівники військ УПА проявили тактичну грамотність і невеликими групами зуміли вирватися з оточення. І хоч радянська пропаганда оголосила про перемогу у цій битві, головної цілі війська НКВС не досягли – усі загони УПА не було знищено, вони й надалі продовжували вести військові та пропагандистські акції у Західній і Центральній Україні».
 
З двома повстанцями вирвався з оточення курінний УПА «Кропива». Вони пішли по 101-му маршруту, який проходив через село Кордишів. Перепочивши у криївці, вночі загін вирушив далі. 
 
Надранок селом пройшла облава військами НКВД. Ніхто з місцевих жителів навіть не підозрював, що загін на чолі з Василем Процюком повернувся назад у криївку. 
 
Як згадує одна із очевидців цієї страшної події Г. Шергей: «Війська оточили лісок, де переховувались повстанці, зав’язався нерівний бій. До останнього відстрілювались бійці УПА, потім все стихло. Ми, малі діти, все це бачили через вікно. Із криївки вивели вояка, який здався в полон. Із зв’язаними руками його змусили між коліньми винести всю зброю і боєприпаси із криївки.
 
Коли солдати пішли, ми бігом кинулись до того місця, де відбувся бій. На траві лежали два повстанці, обличчя у них були так понівечені, що не можливо було упізнати. Запам’яталось, що в одного був густий чорний чуб, зачесаний назад. 
 
Останню кулю вони зберегли для себе і застрілились в голову, щоб неможливо було їх впізнати. Для того, щоб не піддавати репресіям сім’ю, рідних. Увечері прийшов сусід, викопав глибоку могилу і разом з моєю мамою поховали повстанців. Над могилою поставили березовий хрест. А ми, малі діти, сплели вінок з польових квітів і повісили на хрест. На другий день приїхали солдати і порвали той вінок. Ми знову сплели, і знову з’явились солдати. Так повторювалось декілька разів».
 
Із сльозами на очах присутні слухали виступ та повстанську пісню у виконанні жительки села, очевидиці тих далеких подій, 80-річної Валентини Петрівни Петрової (Скибіцької). У неї була репресована вся родина, за причетність до УПА. Коли відправляли у Сибір сім’ю, тільки її, дванадцятирічну, в с. В. Дедеркали пожалів радянський солдат і відпустив додому.
 
Всі ці заходи пройшли напрочуд урочисто, чому й сприяла чудова погода і виступ артистів з районного будинку культури.
 
Виконав пісню про курінного «Кропиву», написану в 1993 році, заслужений працівник культури України В. Ільків. Також прозвучали повстанські пісні у виконанні вокального дуету районного будинку культури у складі Зої Токарської та Олександра Лістовського. 
 
Анатолій ЛУКАЩУК.
 

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Два потужних холдинги – Sport Life та “РІЕЛ” – вирішили об’єднати свої зусилля задля досягнення спільних цілей

Дві успішні компанії українського ринку вирішили ...