Home / Цікаво знати / Своїм життям рівняймось на героїв! Історія Сокальщини

Своїм життям рівняймось на героїв! Історія Сокальщини

Двадцять два роки тому Україна стала соборною та незалежною. Нарешті здійснилася споконвічна мрія українців – мати свою державу. На вівтар незалежності поклали своє життя сотні українців-патріотів, які гідні нашої вдячної пам'яті. Їхні імена обвіяні ореолом слави. Це – Степан Бандера, Євген Коновалець, Василь Сидор, Іван Климів, брати Дужі, Тарас Онишкевич… А скільки синів та дочок сплять вічним сном у сирій землі? Скільки їх, маловідомих патріотів, які поклали свої долі на вівтар становлення незалежної держави, і до яких навіть до сьогодні залишається неоднозначне ставлення. Здавалось, українська влада нині повинна відроджувати дух українського патріотизму, стояти на захисті національних інтересів. Однак вона не згадує про своїх патріотів, не визнає ролі ОУН-УПА у здобутті незалежності України. Хіба це не парадокс?!

Саме про те, як жителі Сокальщини вшановують істинних героїв, які були у кожному населеному пункті району, розмова з головою районної ради, керівником районної організації Конгресу українських націоналістів Ігорем ДАЦЮКОМ, екс-головою районної ради, головою РО ПО "За Україну!" Олегом СОЛОДЯКОМ, головою Сокальської РО партії ВО "Батьківщина", головою депутатської фракції "Батьківщина" в районній раді, помічником народного депутата України Степана Курпіля Олегом КОЖУШКОМ та головою депутатської фракції ВО "Свобода"у Сокальській районній раді Тарасом СТАРОДУБОМ.

– З історією нашого міста над Бугом пов'язані імена багатьох громадських та політичних діячів, які тут жили й працювали чи приїжджали. Що, на Вашу думку, вабило їх до Сокальщини?

Ігор Дацюк: – До Сокальщини кожну людину, насамперед, притягує краса нашого краю, позитивна енергетика. І, звичайно, багатьох визначних людей з сокальською землею пов`язали певні політичні історичні і особисті події. Побував у Сокалі і на Сокальщині український магнат князь Костянтин Острозький, з яким пов`язана історична подія – битва 2 серпня 1519 року під Сокалем, де татари завдали поразки війську Костянтина Острозького. Побували на сокальській землі австрійський цісар Йосиф II з Габсбургів, а також польські королі Август II і Ян II Казимир, які відомі в нашій історії. В Сокалі у церкві св. Миколая відбулася нарада українських і білоруських єпископів у 1594 році, яка мала значний вплив на запровадження унії і визначила подальшу долю багатьох єпископів і церкви. Відомі єпископи Кирило Терлецький, Діонісій Збируйський, Леонтій Пельчинський брали у ній участь.

Олег Кожушко: – Сокальщина має славні історичні корені. Від князівської доби до гетьманської булави Батька Хмеля. Від Першої світової війни до 60-х років XX століття (геройська смерть останньої боївки УПА на Сокальщині). Наша земля завжди народжувала і плекала справжніх Героїв, які прославили свою Батьківщину-Україну на віки. І це була взаємна любов.

Олег Солодяк: – Відомий вислів, який став уже афоризмом: "Сокальці – це особлива нація". Думаю, що недаремно Євген Петрушевич, і інші тут гартувалися і отримували заряд патріотизму, який доносили до людей, і ставали провідниками. У Сокалі була потужна школа – Сокальська гімназія, яка у роки проголошення незалежності була відновлена, і надалі виховує нові покоління героїв. Достойних громадян української держави, які мають підносити Україну до вищого і економічного, і національного, і духовного рівнів. На Сокальщині зростали такі духівники, як відомий композитор отець Віктор Матюк, який народився у Тудорковичах і працював духовним пастором у Карові, де і похований. Комусь здається, що це просто, маючи сан духовної особи, будучи греко-католицьким священиком боротися в польській, австро-угорській державах. Мені пощастило в архіві районного відділу РАЦСу натрапити на записи того періоду Віктора Матюка – пароха греко-католицької громади с. Карів. Цікаво, що всі парохи до нього і після нього робили записи польською мовою, тобто латинкою, а Віктор Матюк – українською. Це говорить, що йому було притаманне переконання, що ми маємо за своє боротися і доводити це ділом. Віктор Матюк клав на ноти українські веснянки і колядки, народні й духовні пісні. І на його пісенних творах виховувалися покоління. Коли б не було Віктора Матюка з його духовно-патріотичною діяльністю, то не було б братів Дужих, Василя Макуха, який народився і зростав, боровся у селі Карів, а потім вчинив у знак протесту акт самоспалення в 1968 році. Це говорить про те, що покоління в покоління мусить бути той спалах, той вогонь, який веде за собою інших. Я не хотів би, щоб той вогник патріотизму згасав. На жаль, нині його бракує нашим політикам, які є різні: чисто українські, які ніколи не зраджували української лінії, і ті, які далекі від української патріотичної національної ідеї, мають космополітичні напрямки розвитку нашої держави і не визнають її трагічних, історичних перемог і поразок в минулому, не хочуть визнавати наших героїв, а у нас їх достатньо.

Тарас Стародуб: – Не знаю, що саме, але, напевно, якась добротна українська сила витає над теренами Сокальщини.

– Сокальщина багата національними героями. Назвіть, будь ласка, імена найвизначніших людей, які прислужилися національній ідеї на наших теренах?

Ігор Дацюк: – Найперше з українських діячів я б назвав Євгена Петрушевича, адвоката, посла австрійського парламенту від наших теренів, Президента ЗУНР. Коли він у 1897 році приїхав у Сокаль, то за його ініціативи створили кілька українських громадських організацій, і якраз Євген Петрушевич дав поштовх для розвитку патріотизму серед сокальської громади. Не можна не згадати Василя Чернецького, відомого краєзнавця, який заснував на Сокальщині товариство "Руська бесіда", він популяризував і досліджував українську історію, виховував молодь у дусі українства. Ще один адвокат жив і працював на сокальській землі – Богдан Чайковський, син відомого українського письменника Андрія Чайковського, який був одним із засновників Сокальської "Просвіти". Разом з іншими просвітянами заклав фундамент майбутнього Народного дому у Сокалі. Він захищав інтереси сокальських міщан і селян. А також був одним із засновників краєзнавчого музею Сокальщини імені Андрія Чайковського, де були зібрані неоціненні речі з історії, краєзнавства нашого краю. Також на Сокальщині проживав поет, видавець Нестор Ріпецький, котрий був редактором газети "Українські вісті". Це був перший український часопис, який появився на окупованій третім Рейхом території УРСР. Ще один публіцист, поет, редактор тижневика "Наш клич" Дмитро Штикало жив на Сокальшині. А хіба можна не згадати автора донині улюбленої "Пісні про Сокаль" Богдана Стефанишина.

Тарас Стародуб: – Сокальська земля, як і вся Україна, багата своїми героями-захисниками, які у різний спосіб боролися за утвердження своєї нації попри несамовитий тиск різноманітних поневолювачів. І в кожному селі є свої герої. Хтось більше відомий, хтось менше, а про когось взагалі нічого невідомо, але всі вони герої, бо віддали свої сили, вміння, а то і в більшості випадків найцінніше, що є в людини – життя задля майбутнього української нації.

Вони жили, творили і помирали заради того, аби ми сьогодні могли бути вільними від рабства.

Одним із таких був Іван Климів-"Легенда" – крайовий провідник ОУН. Уродженець села Сілець. Закатований у 1942 році гестапівцями. о. Віктор Матюк – уродженець села Тудорковичі. Жив і творив у селі Карів. Видатний композитор. Василь Макух – уродженець Карова. 5 листопада 1968 року в Києві, на Хрещатику палав живцем на знак протесту проти несамовитого терору радянських окупантів. Василь Осташевський – уродженець села Хлівчани. Талановитий композитор. Учасник національно-визвольних змагань. Зокрема, був вояком дивізії СС "Галичина". Загинув від куль більшовицьких загарбників. Похований на цвинтарі села Пристань.

Олег Солодяк: – У ці роки була ціла плеяда вихованців сокальської гімназії та педагогічного училища. Люди свідомо йшли на пожертву, бо були українцями, які ставили ідею української держави понад усе. Тут можна назвати також Олену Жарську, Володимира Макара, Івана, Петра і Миколу Дужих, Мар'яна Лукашевича, Василя Макара, Миколу Дацюка, Леся Бабського, Івана Бойка, Василя Пелеха, Павла Палюшинського, Василя Дишканта і багатьох інших.

Олег Кожушко: – Серед видатних діячів ОУН-УПА – вихідців з нашого краю – хотілося б відзначити Василя Сидора-"Шелеста" зі Спасова, Дмитра Маївського-"Косаря" з Реклинця, Братів Мирослава-"Ореста" та Тараса-"Галайду" Онишкевичів з Угнова, Василя Ваврука-"Ватюгу" з Себечева, Василя Василяшка-"Перемогу" зі Завишня, Григорія Мазура-"Калиневича" з Карова, Василя Процюка-"Кропиву" з Городилович, Михайла Піхоцького-"Бурлаку" зі Савчина.

Ці люди обіймали в структурах ОУН-УПА чільні посади (не нижче сотника) і практично всі загинули геройською смертю (причому, у молодому віці) в боротьбі з поневолювачами України різних мастей.

– На Сокальщині діяла потужна мережа ОУН-УПА. Хіба це не свідчило про високу свідомість молоді та піднесення українського духу у тодішньому Сокальському повіті?

Олег Кожушко: – Безперечно, свідомість тодішньої молоді не до порівняння з теперішнім молодим поколінням. Я хочу через наш часопис звернутися до батьків: "Виховуйте своїх дітей в дусі національної ідеї та патріотизму. В гонитві за матеріальними благами ми часто забуваємо про духовність та людяність наших наступників. Пізніше – важко каємося у цьому, бо фактично втрачаємо найрідніше – наших дітей, нашу надію, нашу кров".

Завжди потрібно пам'ятати крилатий вислів: "Хто не знає свого минулого, той не вартує свого майбутнього!".

Тарас Стародуб: – Я б радше говорив про всю тогочасну Галичину, яка палала у жертовній боротьбі за право української нації бути вільною від рабства, чи то більшовицького, чи то німецького. А Сокальський повіт у цьому загальному пориві не був виключенням.

"Бандера" та "бандерівський рух" стали символом кількох поколінь українців, які впродовж ХХ століття у різний спосіб боролися за Українську Державу. Це було покоління з великою та чистою Ідеєю та великого й небезпечного Чину.

Час, у якому творився й розвивався організований націоналістичний рух – це час панування моральних принципів, які зобов"язували молоду людину до відповідної поведінки. Велику роль у націоналістичному русі відігравали Провідники, які були природніми авторитетами та взірцями для наслідування. Самостійна соборна українська держава – це їхній ідеал, який вони ні нащо не проміняли. Самостійницька політика, оперта на власні сили української нації – це їхній незмінний принцип. Вони своєю незламною поставою перебороли страх перед терором окупанта. Романтизм підпільної боротьби, патріотизм і плекання лицарського духа й героїзму допоміг їм створити в Україні особливий тип борця за волю України, який не має страху перед нічим. Навіть перед смертю. Одного їм тільки було жаль, що згинувши, не зможуть уже більше боротися за волю України, як це перед смертю заявили Василь Білас і Дмитро Данилишин.

Більшість відомих та анонімних героїв, яких називали "бандерівцями" чи "українськими буржуазними націоналістами", так і не дожили до часу проголошення Української Держави. Багатьом довелося в молодому віці заплатити свою ціну за право бути українцем, не всім вдалося реалізувати свої мрії, проте вони залишили приклад і легенду про те, як можна присвятити себе Богові та Україні. І треба признати, що з них ніхто не заломався, не зрадив, хоч би які бували несамовиті тортури. Чому? Бо були сильні духом.

Олег Солодяк: – Так, вона була потужною і дієвою. І все більше юнаків та дівчат вступали до лав ОУН, не боячись опинитись під пресом влади. Як відомо з документів, про що пише у книзі "Сокаль і Прибужжя" Іван Вашків: "Лише за 11 місяців 1938-го року на Сокальщині було заарештовано майже 150 членів ОУН". Тож було їх значно більше. На жаль, діяльність ОУН-УПА на наших теренах ще не вивчена до кінця. Багато цікавого можна дізнатися з історичних архівів, які нині відкриті. З'являються нові і нові документи та нові імена. Багато зробило для просвітницького розвитку Сокальщини й районне товариство "Просвіта". Один з цікавих моментів згадано у книзі "Історія Сокальської "Просвіти" в архівних документах 1898-1939 рр.". У цей час важливим громадським діячем був Дмитро Штикало, який ще студентом приніс на Сокальщину гасло: "Не добробут партії, а добробут нації – найвищий закон". Тоді теж функціонувало декілька політичних партій, які між собою боролися. Як бачимо це питання актуальне до сьогодні. В Україні штучно створені партії, які не приносять користі, а лише роз'єднують народ.

– Кажуть, що на Сокальщині бував Провідник ОУН Степан Бандера?

Олег Солодяк: – І це не вигадка. Степан Бандера справді був на Сокальщині. Є документи, які це підтверджують. Через що у Великих Мостах і збудували пам'ятник С. Бандері, який двічі чи тричі був на цих теренах. Він був ідеологом і не носив при собі зброї. Однак його боялися, як лідера та Провідника – рупора українства… Він був незручним, як для німецького фашизму, так і для радянської влади. Вони дуже боялися його навіть за межами України, тому і вбили. Степан Бандера і нині залишається для українців прикладом патріотизму. Здавалося: чого бракувало сину греко-католицького священика, який здобув освіту і міг комфортно влаштувати своє життя? Однак для нього боротьба за незалежну соборну Українську державу стала змістом життя. Він обрав нелегку долю Прометея і став Провідником української нації.

Олег Кожушко: – Степан Бандера був, працював тут і свідченням цього є меморіальна дошка Герою на приміщенні "Ощадбанку" по вулиці Шептицького в Сокалі. Щороку, на день народження Провідника, на День Незалежності і на свято Покрови – день створення УПА, вдячні сокальчани та гості міста вшановують своїх Героїв, в їх числі і Степана Бандеру.

Тарас Стародуб: – У книзі "Сокальщина. Книга пам”яті України. 1914-1990”" автор Богдан Нечай, на основі свідчень стверджує, що все ж таки Провідник української нації Степан Бандера був на Сокальщині, постійно змінюючи своє місце перебування. С. Бандера прибув до Сокаля 17 вересня 1939 р., за два дні до вступу частин Червоної Армії. Тут він протягом доби жив разом з сімома товаришами у будинку Наконечної Анастасії по вул. Шептицького,19 (її дерев'яний будинок був знесений у 1990-х роках). Разом зі Степаном Бандерою, за свідченнями А. Наконечної і Василя Микитюка, були Микола Лебідь – Провідник ОУН з 1941 по 1943 рр., Іван Климів – Провідник Крайового Проводу ОУН з 1939 по 1942 рр., Дмитро Маївський – член Бюро Проводу ОУН, Іван Олійник – брат
А. Наконечної. На другий день С. Бандера з товаришами перебрався до безпечнішого помешкання в с. Поториця. Згодом провідник відбув до Себечева, а потім до села Пристань, а звідси – через с. Любеля до Львова. На теренах Сокальщини Степан Бандера провів кілька нарад з керівниками районної ОУН.

– Чому, на Вашу думку, не хочуть визнати вояків УПА, як учасників Другої світової війни?

Олег Кожушко: – Згадайте нещодавнє звернення 148 так званих "народних депутатів" до польського Сейму з проханням визнати події на Волині геноцидом і трагедією лише польського народу та засудити злочинні діяння ОУН-УПА. Я особисто розцінюю цей документ як державну зраду. Всесвітня історія не знає подібних випадків, щоб народні обранці так брутально намагалися дискредитувати свою націю та її народ. Поки в українському парламенті будуть засідати такі "народні обранці", як цих 148, про жодне визнання вояків УПА як учасників Другої Світової війни мови не може бути…

Тарас Стародуб: – Нам потрібно знову повернутися на сотню років назад, щоб зрозуміти причини появи УПА і взагалі всього українського національного руху. УПА була організована під час Другої світової війни як армія, яка боролася за незалежність України від будь-кого. У своїй більшості це були люди віком від 17 до 50 років. Дехто з них брав участь у визвольній боротьбі українського народу під час Першої світової війни, пережив репресії Москви в 1917-1922 роках, дехто бачив голодну смерть мільйонів українців у 1921 та 1933 роках. До того ж, з історії знаємо, яким був гіркий досвід співіснування з Московією в попередні 250 років. Отже, для них і мільйонів українців Москва та Червона армія були дикими окупантами. І як ми знаємо зі світової історії, будь-який окупант залишає захоплену територію тільки під силою зброї. УПА воювала не тільки проти Москви, але і проти тих військ, які лізли в Україну. Це були спочатку німецькі війська і згодом, частково, польські. Тобто УПА боролась за Україну всередині між величезними та добре озброєними монстрами самостійно. Будь-яка країна мала б за честь мати таку армію та пишалася б нею. З цього приводу президент Франції генерал Де Голь сказав: "…Якщо б Франція мала таку армію як УПА, то нога окупанта ніколи б не ступила на землю Франції".

Як бачимо, офіційне визнання УПА як учасників Другої світової війни не угодне нашим найближчим сусідам – Росії та Польщі. Оскільки саме визнання по суті, буде визнанням поневолення української землі московськими та польськими окупантами. Щодо Польщі, а, зокрема, рішення польського Сейму щодо "Волинських подій", свідчить про те, що Польща ще далеко не вгамувала своїх зазіхань на "Східні креса".

А щодо внутрішніх протистоянь в середині України – то той антиукраїнський та антидержавний "шабаш", який проводиться Партією регіонів і різними симоненками та вітренками стосовно УПА, української мови, української історії, свідчить про те, що "окупаційні сили" все ще залишаються на території України. При цьому триває брехлива пропагандистська кампанія з перекручування правдивої історії України та приховування московських та комуністичних злочинів, хоч це одне й те саме.

І саме ця п"ята колона в Україні з шаленою силою бореться зі всім, що бодай має натяк на українське, ностальгуючи за Совеєтским Союзом та його символами, а подумки вже будують нову Московську імперію, де Україна явно немає права на своє самостійне існування. Тому боротьба навіть з мертвими бандерівцями, з пам"яттю про них є основним завданням. Адже бандерівці чинили опір встановленню сталінського правління з величезною відданістю. Тому глорифікація Бандери та його війська – це відкинути Сталіна і будь-які претензії Москви на владу над Україною.

Олег Солодяк: – Бо при владі є не українці та патріоти держави. А ті, кому вигідно підлаштовуватись під когось, люблять прислуговуватись. Вони живуть для власного збагачення, а не для України. Їм байдуже, що наші вороги переписують, перекривлюють на свій лад історію України. Та українці-патріоти не можуть цього допустити в ім'я майбутнього своїх дітей та внуків, в пам'ять про ті покоління, які робили все для того, щоб українська держава була потужна і заможна. Українці ніколи не були завойовниками. Недарма їх називали гречкосіями, але вони хотіли мати своє – землю, хату, державу… Така українська ментальність. Вони розуміли, що за своє треба боротися, доводити і відстоювати. І це доводилося робити українцям не раз, бо в усі часи Україна була ласим шматком для інших держав, які не хотіли її незалежності. Духовний батько наш, Тарас Шевченко, казав: "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава – і воля святая!".

– Після національно-духовного піднесення народу у 1990-х, а потім Помаранчевої революції, нині українці переживають спад громадської активності та глибоке розчарування. Чому так сталося?

Тарас Стародуб: – Як на мене, то тут декілька аспектів, на яких варто зосередити свою увагу аби дати детальну відповідь на ваше запитання.

По-перше, як на мене, найголовніша наша біда в тому, що комуністичний режим упав, а комуністичні лідери виявилися ні при чім. Відповідальними за руїни життя стали нові вивіски, нова символіка, під якою заховалися вчорашні гонителі. Вони не здатні піти далі перейменувань, якими звикли замітати сліди. Вчорашні комсомольці захопили владні пости в державі, проникли в різноманітні партії, позасновували комуно-олігархічні утворення і один поперед другого надалі визискують український народ. І так усе бродить і бродить на розчині лжі, обману, демагогії, злодійства і корупції.

Перефарбований комуніст може викривати облізлого комуніста, але це ще не оздоровлення. І той, і той, по суті, мають ту саму безбожну школу обману, і прикриття лукавим словом. Як висновок – вчасно не проведена люстрація.

Наступна наша біда випливає з першої. Чи не найбільша біда України – духовний занепад і зневіра. Під чужим інформаційним ковпаком, під зливою чужої напівкри-
мінальної, бездумної інформації українці перестають любити і поважати самих себе. В цій дурманній атмосфері виростає нове покоління, яке часто соромиться заговорити рідною мовою або розгорнути українську книжку. Рівень відповідальності в суспільстві впав: людина своїми діями сіє зневіру і водночас скаржиться, що ніхто в ніщо не вірить. Усі чекають коли настане перелом у нашому житті, але не думають, як може він настати, якщо в людині не відбувся.

Головною рушійною силою суспільства була і залишається молодь, від формування світогляду якої залежить майбутнє кожної нації. Якою є найперша потреба української молоді? Їй бракує відповідальних наставників, здатних триматися на ногах, відмовлятися як брати, так і давати хабарі. Молоді не вистачає наставників, що спроможні передати їй живий приклад чесності, непідкупності та патріотизму. Адже як казав Степан Бандера: "Не буває поганої молоді, але є погані виховники".

А щодо Помаранчевої революції, то як на мене, активні громадяни, виконавши свій обов"язок на Майдані, дружно повернулися до власних справ, делегували керування країною новій/старій еліті. Нова еліта, втративши громадський контроль, дуже швидко стала працювати за правилами старої, яка ніколи не відходила від керма держави. Коло замкнулось.

Сьогодні, як ніколи, відчуваємо, як нам в Україні бракує справжнього, непоступливого і глибокого, діяльного патріотизму, здатного протистояти каламутній хвилі, розгойданій антиукраїнською пропагандою. Україна має давніх запеклих ворогів, які не будуть поважати її прав і які будуть підступно накидати свою неповагу і зневагу одуреним, темним і невдоволеним людям. Весь кримінальний і комуністично-імперський елемент завжди був антиукраїнським. Тому мусимо крок за кроком, протиставляти каламутній хвилі високий патріотизм, здатний консолідувати здорові сили нації і морально здорові сили суспільства. Запам"ятаймо, зрештою, що брак відповідальності, брак поваги, байдужість і зневага – це завжди початок катастрофи.

Олег Солодяк: – На жаль, не все так просто, як здається на перший погляд. Українці віками боролися за свою незалежність і лише тепер отримали її. Дехто може дорікнути, що не на таку незалежність сподівалися. Але ж ми творимо історію, вибираємо президентів та депутатів Верховної Ради. Та коли приходиться до діла, то чомусь наша свідомість “дрімає”, не думаємо про українську ідею, а купуємося на обіцянки. І уже вкотре обіцянки залишаються лише обіцянками. Минають роки, а нічого не змінюється. Люди чекали змін та кардинальних кроків з боку лідерів Помаранчевої революції. І ті робили перші кроки до демократизації й українізації нашого суспільства. Та це було не всім на руку. Через що нині вони й не при владі. Народ втратив віру в лідерів.

Олег Кожушко: – Я особисто, мої сини, співпрацівники, друзі брали активну участь у, без перебільшення, революційних подіях кінця 2004 року. Не за власну вигоду піднялися, як дехто в тодішніх штабах, а за наше з вами майбутнє. Згадайте лозунги так званого "месії"? Що відбулося насправді? З точністю до навпаки! Хіба це не привід для розчарування простих громадян? Але я впевнений, є така людина і є політична сила, які здатні сьогодні консолідувати націю і підняти її на боротьбу проти антиукраїнської діючої влади та її прихвоснів! Це – Юлія Тимошенко і партія "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина".

– А як її не втратити, коли Провідникам національно-визвольних змагань Степану Бандері та Роману Шухевичу спершу присвоюють звання Героя України, а потім через суди відміняють Указ Президента? І таких суперечностей можна навести чимало…

Олег Солодяк: – Прикро від того, що так є. Вважаю, що нині маємо обов'язково згадувати про своїх національних героїв, будувати їм пам'ятники, меморіальні дошки, проводити ту просвітницьку діяльність, яка десь нами призабута. Комусь не вигідно, щоб це робилося, бо може з'явитися новий Степан Бандера. Чому б українцям не взяти приклад з англійців: йдеш по Лондоні і через кожні 150-200 метрів стоїть пам'ятник тому чи іншому національному герою. Коли запитаєш у пересічних жителів Лондона, кому це пам'ятник, вони можуть і не знати. Але ці пам'ятники є, бо це їхня історія. І ніхто не збирається їх підривати, як це роблять в Українській державі, де неодноразово підривали пам'ятники Євгену Коновальцю в Зашкові, Степану Бандері, меморіальні дошки Роману Шухевичу в Білогорщі під Львовом. Хіба це нормально?! Просто хтось боїться, щоб в Україні був український дух, щоб тут шанували своїх національних героїв. А кому, як не українцям, піднімати цей пласт історії і на прикладі славних патріотів гартувати свій дух? Не можу не згадати й про людей, які прислужилися національній ідеї в наш час. Це – Ярослав Кендзьор, Степан Хмара, Роман Семенюк, Богдан Дещиця, Юлій Лукомський та багато інших.

Олег Кожушко: – Я вже говорив, але повторю ще раз: "Допоки при владі в Україні (у всіх її гілках) будуть україножери та їх сателіти, жодної мови про гідне місце українських героїв в історії бути не може!". Це аксіома. Ось чому нам спільно треба зробити все можливе, щоб змінити владу в Україні (в першу чергу, це перемога на президентських виборах 2015 року).

Тарас Стародуб: – Чому потрібно визнавати УПА? Чи є героями України Бандера та Шухевич? Ці питання не стільки історичного характеру, як політичного. Це не стільки питання із закидом у минуле, як у теперішнє та у майбутнє. Це питання: яку Україну ми сьогодні маємо? Наскільки ця Україна у виборі своїх героїв керується інтересами українців, а не її сусідів? Зрештою, чи рухається ця Україна за українським вектором розвитку?

 Через толерантність, яку виявляли українці впродовж останніх 20 років, до влади в країні прийшла орда – нащадки тих, хто вбив Бандеру, Коновальця, Шухевича, вони вбили тисячі вояків УПА, більше мільйона галичан заслали до білих ведмедів. Ми це мусимо пам'ятати. Ми не повинні творити собі ілюзії, що ті антиукраїнські сили, які зараз накрили Україну, будуть поважати нашу мову, історію та наших героїв. Вони будуть нищити все, що бодай має натяк на українське. Тому що попри згадану незалежність, у середині країни маємо виплекану в радянські часи антиукраїнську гидру на чолі держави. Проблема лише в тім, що джерело живлення цієї гидри, як і наших "милих" закордонних сусідів, – брудне і неправдиве, а отже, приречене висякнути.

Натомість, треба роз"яснити кожному українцеві, що він зобов"язаний швидко відродити в собі українську мову, історію, воскресити у собі пам"ять про своїх національних героїв, щоб наш історичний ворог здригнувся від жадоби раніше поневолених до свого рідного, щоб у нього пропало бажання знову йти топтати чобітьми і гусеницями танків нашу національну гідність; щоб здригнулися і принишкли пятиколонники від усієї нашої жадоби національного відродження.

Микола Міхновський, Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич та легіон інших із небес закликають нас "своїм життям до себе дорівнятись", віднаходити в собі елементарне цивільне протистояння чорній годині в житті нашої держави. Бо поганими є не ті, що гноблять, а ті, що не вміють цьому протистояти. Недаремно ці горе-владці через продажні та яничарські суди оголосили війну юридичним званням Героїв України Бандері та Шухевичу. Їхній страх такий тупий і примітивний. Їхня малість на тлі цих народних Героїв стає вироком для них.

Та й зрештою Бандері та Шухевичу, як і тисячам іншим українським борцям не потрібні виправдання. Їм ні до чого реабілітація в очах денаціоналізованої біомаси та звання Героя України від вчорашніх стукачів і сексотів.

– Що, на Вашу думку, зроблено на Сокальщині для вшанування пам'яті національних героїв?

Ігор Дацюк: – На наших теренах відбувалося чимало локальних боїв Української Повстанської Армії. Тому захоронено багато вояків УПА. Нині чи не в кожному населеному пункті району на їх могилах споруджені пам`ятні знаки, хрести. Ми встановили на приміщенні Ощадного банку барельєф Провідникові ОУН Степанові Бандері, саме неподалік того помешкання, де він перебував у Сокалі. Щороку ми підтримуємо вояків Братства ОУН-УПА, членів Спілки політв`язнів грошовими дотаціями. Активно залучаємо громадські організації до громадського життя.

Тарас Стародуб: – Зроблено дуже багато. Але я хотів би зупинитися на іншому. Адже, на мою думку, зараз не час сидіти і тішитися над тим, що зроблено. Зараз нам вкотре кинули виклик наші одвічні вороги та їхні прислужники-хруні. Ми повинні усвідомити, зараз, щоб бути українцем не достатньо вдягати вишиванку, не достатньо кричати "Слава Україні", недостатньо ходити парадними колонами. Зараз час сутінок, час підлої сили, сили темряви, яка нависла над нами. Але головне не боятись. Не біймося бути самими собою, не біймося бути українцями, не біймося захищати один одного, свою честь та гіднісь. Від наших кроків сьогодні залежить майбутнє наших нащадків завтра. Не втішаймо себе вічною істиною про безсмертя народу – його життя залежить від нашої готовності постояти за себе. А зараз настає саме той час. Бо скарги на свою долю і пасивне очікування – то є кволий дух рабства. А деформований дух треба терміново реформувати. Адже будь-які економічні й суспільні реформи приречені на провал, якщо вони не призводять, у першу чергу, до реальної і ефективної духовної реформи серця українця. І пам"ятаймо слова Степана Бандери: "Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний".

Ми повинні усвідомити, що квіти, ритуальні промови та нудні сірі обличчя бюрократів у вишиванках перед пам’ятником Бандери викликають у нього огиду. Бандеру, а в його постаті весь національно-визвольний рух українців, не можна купити. Бандера не продається. Йому не потрібні рейтинги, тренди і бренди. Їм – сильним та одиноким потрібно одне-єдине, і вони цього вимагають від нас – продовження їхнього незламного та безстрашного чину.

Чин один – здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї. Підкреслюю: українську, а не яничарську, яку ми зараз маємо. Тому припиняймо будь-яку толерантність до всіх гнобителів і даймо потужний удар в сонячне сплетіння отим червоним оскаженілим від люті більшовицьким недобиткам, за постійний геноцид нашого прекрасного народу. За голодних і знедолених, але таких терплячих українців.

У переддень свята Дня Незалежності бажаю всім нам сили та наснаги у боротьбі з новітніми українофобами. Дай нам, Боже, витривалості та невідступності у боротьбі за наше місце під сонцем. Тримаймося, не біймося, захищаймо один одного та свою гідність і даваймо відсіч кожному, хто проявляє зневагу до нашої нації, паплюжить її історію.

Олег Кожушко: – Вперше партія "ВО "Батьківщина" провела урочисті збори, присвячені 70-ій річниці Волинської трагедії та 72-ій річниці Акту відновлення Української державності. Ми від імені громади Сокальщини звернулися до братів-поляків зі словами: "Пробачаємо і просимо прощення". Часи, в яких нині живуть наші народи, – це часи поєднання та порозуміння між сусідами. Ті, хто виступає сьогодні в Польщі зі страшним та несправедливим осудом української визвольної зброї, повторюють наклепи нашого ворога. Ворога, який понад триста років учив нас ненавидіти поляків, а тепер узявся повчати поляків, що треба знову ненавидіти свого найближчого сусіда.

Зрештою, в кого є особисті сумніви відносно цих трагічних подій 70-річної давнини, раджу переглянути документальний фільм "Вогонь і зброя". Це правдива розповідь про УПА на Закерзонні. Ми демонстрували його під час проведення урочистого   заходу.

Також ми вшановуємо роджених в липні наших славних Провідників ОУН-УПА Олега Ольжича, Романа Шухевича та жінку-героя Олену Телігу. Перших двох вороги настільки боялися, що знищили навіть їхні тіла: Ольжича фашисти спалили в концтаборі Заксенхаузен, а Шухевича сталіністи в лісі над Збручем. Переконаний, що пам'ять про них ніколи не вмре, не загине…

Хочу нагадати також, що наша політична сила – партія "ВО "Батьківщина" спільно з народним депутатом України від Сокальського виборчого округу №124 Степаном Курпілем вже п'ять років поспіль проводять юнацький футбольний турнір на Кубок Полковника УСС, Творця УВО-ОУН Євгена Коновальця. Уявіть собі: вже п'ять років наші діти (7-8 класів) під синьо-жовтими державними та червоно-чорними стягами ОУН вшановують справжнього Героя української нації Євгена Коновальця. Наша мрія, щоб у кожній школі Сокальщини на чільному місці знаходився Кубок зі зображенням Творця ОУН. І ми її здійснимо! Також за сприяння Степана Курпіля готуємо книжку під назвою "Батьківщина пам'ятає своїх Героїв". В ній плануємо подати документи про життя та героїчну боротьбу наших славних земляків, про яких згадував вище. Думаю, це видання припаде до душі нашим землякам, особливо молодому поколінню. Закликаю до співпраці всі національно-патріотичні сили Сокальщини. Лише разом ми зможемо збудувати наш спільний дім, ім'я якому – Україна.

Олег Солодяк: – Не так і мало. Хотів би відзначити Богдана Нечая, редактора книги "Сокальщина. Книга пам'яті України. 1914-1990", де згадано вісімнадцять тисяч наших земляків, які боролися в той період за незалежність України. Збудовані пам'ятники полковнику УПА Василю Сидору-"Шелесту" у Спасові, Івану Климіву-"Легенді" у Сільці, Євгену Петрушевичу в Сокалі, Степану Бандері у Великих Мостах… Відкриті пам`ятні знаки начальнику штабу групи УПА "Південь" Василю Процюку-"Кропиві" в Городиловичах, майору УПА Василю Вавруку у Себечеві. В с. Поториця відкрито погруддя Провідника, члена ОУН та відомого публіциста Володимира Макара, встановлено стелу односельчанам, які боролись за незалежність України… Цей список можна продовжувати… Звели меморіальний комплекс у с. Городиловичі, де вказано села, знищені в часи різних окупацій. Зокрема, радянсько-німецької, коли просто їх спалювали, і ті пропадали з лиця землі. Це робили для того, щоб вирвати українців, як дерево, з корінням. Не маючи його, ти не пам'ятаєш про минуле, не можеш знати про майбуття, не будеш мріяти про достойне життя для дітей та внуків. Багато родин на Галичині пересвідчилися у цьому, бо пережили страшні лихоліття, пройшли тюрми, катування, Сибір та заслання. Кожному судилася своя доля… Але вони вистояли, і не пройнялися злобою до когось, бо розуміли, що переживали це в ім'я світлого майбутнього України.

Молодому поколінню українців потрібно зробити ґрунтовний, змістовний аналіз минулих наших помилок, щоб не повторювати їх у майбутньому. Чому так відбувалося, і чому так відбувається? Хтось має над цим замислитись, змінити свій менталітет, бо скільки можна наступали на ці ж самі граблі. З'являються на світ нові покоління синів та дочок України. Вони народжуються, страждають, борються на славу Вітчизни і – відходять. Та залишається про них Пам'ять. Єдине, що не підвладне часові.

– Дякуєм Вам за відповіді.

Записали Оксана ПРОЦЬ,
Любов ПУЗИЧ, Василь СОРОЧУК.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Крадіжки з автомобілів: злочини, які простіше попередити

Поліція вживає заходи для встановлення осіб ...