Home / Цікаво знати / Дивовижна архітектура Сокальщина

Дивовижна архітектура Сокальщина

Так можна сказати про палац Урбанських в Тартакові. Саме в ньому у післявоєнний час почала функціонувати середня школа, єдина, до речі, на той час на правобережжі Сокальського району. Ми, випускники 1961 року, мали ще змогу любуватися залишками краси інтер’єру колишнього маєтку, дивувались вишуканій ліпнині класних кімнат, ажурних віконних і дверних решіток, гвинтових сходів, пишних ніш у стінах, де колись були картини видатних митців пензля. Скільки легенд і переказів чули ми тоді про велич архітектурного ансамблю! Ми надзвичайно гордилися цією школою. І коли прийшов час розпрощатись з рідними пенатами, ми все ж таки встигли вселити в свою душу частиночку краси творіння талановитих зодчих.

Чи міг хто із нас передбачити тоді, яка трагічна доля чекає на необарокову пам’ятку, нашу “альма матер”? Реалії життя жорстокі.

Цей палац пережив дві світові війни, а в мирний час піддався спустошенню і вогню. Людські черствість і дикість замахнулися на КРАСУ… вкотре. Мої знайомі плакали, дізнавшись, якої шкоди завдано пам”ятці старовини. І стоїть палац німим докором всім нам, багато років вже нищиться зливами, вітрами, снігами, морозами. А ще  людською непорядністю, хамством і жлобством. Нам досі важко навчитися, як ефективно здійснювати  своїх на таку культурну спадщину.

Досі рідко хто усвідомив величину втрати культурного пласту нашого краю, адже в роки Другої Світової війни і після було безжально знищено всі палацові ансамблі в районі, зокрема в Лучицях, Переспі, Поториці, Лещатові, Боб”ятині (список можна продовжити). Видно неозброєним оком, наскільки збідніла наша земля, мало що залишивши нащадкам. До сьогодні жителі району фактично не знають, що призвело до пожежі палацу Урбанських, хто винен, хто покараний. Звичайно, всі винують і місцеву владу, і адміністрацію школи. Але, кажуть, що обласна тодішня газета “Львовская правда” надрукувала матеріал про судовий процес над безпосередніми винуватцями. Тодішня наша районна газета “Вперед” такий матеріал не опублікувала. Хоч потім “Голос знад Бугу” неодноразово (статті О. Проць) піднімав проблемні питання, а також інші часописи торкались цієї теми.

Зараз постає питання: що робити далі? Адже остання концесійна угода не спрацювала, хоч окреслила райдужні перспективи відновлення палацу Урбанських. Чекати нових інвесторів? Можна й так. Але чекати можна і до безконечності… Натомість, хочу пригадати вечір зустрічі випускників у 2001 році в Тартаківській СШ, де в своєму виступі перед різними поколіннями нагадав присутнім нещасливу долю колишньої нашої школипалацу, закликаючи створити Товариство порятунку архітектурної пам’ятки, щоб громадою вирішити цю проблему. Мою палку промову підтримав лише вчительпенсіонер В. П. Мартинюк. Один, на жаль.

Згодом на багатьох зібраннях вже районного рівня (районного проводу Руху, “Просвіти”, конференціях, комісії освіти, культурного, духовного відродження районної ради), закликав приділити більше уваги збереженню архітектурних пам’яток району і тартаківського палацу, зокрема. Хоч усвідомлював, що аби реставрувати палац лишень як архітектурну пам’ятку, коштів не знайдеться. Тому пропонував на базі палацу Урбанських створити “Історикокраєзнавчий музей Сокальщини”, де б віддати декілька кімнат на висвітлення історії національновизвольних змагань нашого краю. Кращого місця для такої мети немає ні в Сокалі, ні на Сокальщині. Але знову ж таки  глуха стіна нерозуміння.

Доля ж палацу є для мене такою болючою, немов скалка, загнана під ніготь. Доки її не вийняти  вона болітиме і болітиме. Тому й досі вважаю, що тільки свідома і патріотична позиція широкої громадськості, може зрушити справу з місця. Закликаю створити чи то Товариство порятунку палацу чи Фонд відродження архітектурного шедевру майже ХХ століття (збудований же в 1899 р.), а не в ХVІІ ст. (газета “Сокальщина” 10. 02. 2002 р.). Вже 20 років палац стоїть, кинутий напризволяще. Що не згоріло, те знищилося і сплюндрувалось: і своїми, і зайшлими. Печальні уроки тартаківської руїни доповнив жах нещодавнього непоправного нищення монастиря Бернардинів… Чи не забагато для однієї Сокальщини? Тож у перспективі: або пасивність (щоб хтось за нас щось зробив), або активні дії в порятунку культурної спадщини краю. Вибираймо!

Володимир ПОЛЯНЧУК,
випускник Тартаківської школи 1961 року, голова Сокальського районного літературномистецького об”єднання “Колос”, член Асоціації українських письменників.

На знімку: палац в Тартакові. 1938 р. Фото з сайту castles.com.ua

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Як правильно вибрати електрику для будинку?

Ремонт – це явище, яке наздоганяє ...