Home / Цікаво знати / Чи повернеться у Сокаль педучилище?

Чи повернеться у Сокаль педучилище?

 Минає десять років від заснування в Сокалі Братства студентів Сокальського педучилища, котре беззмінно очолює відомий вчитель Богдан Кручкевич. Основна місія цієї спільноти – вивчити і дати письмову хронологічну довідку про педагогічні заклади, які існували у Сокалі – Сокальську вчительську семінарію, жіночу семінарію, педагогічний ліцей, педшколу і педучилище. З`ясувати причини закриття педучилища, а також через місцеві та обласні державні структури домогтися відродження в Сокалі педагогічної установи.

 
В пропам’ятній книзі «Сокальське педагогічне училище» («Вісник» Сокаль, 2006 р.) подано матеріали про історію педагогічних установ, а також списки та стислі біографічні дані про викладачів і студентів. У виданні «Невідомі сторінки з історії Сокальського педучилища» (упорядник Валентина Ковальчук (Фенчин), подані матеріали, пов`язані з мартилогією студентів в умовах повоєнної окупації нашого краю. Появі цих книг передували публікації про Сокальське педучилище, його викладачів і студентів у сокальському часописі «Голос з-над Бугу».
 
В роботі педустанов можна виокремити чотири основні періоди. Перший – австрійський, з 1895 року до розпаду Австро-Угорської імперії. Другий – український, з 1918 року, в час ЗУНР. Третій, 1920 – 1939 роки – польський. Четвертий – радянський, з 1939 по 1958 рік.
 
В 1918 році після проголошення ЗУНР відкрито українську семінарію, директором призначають о. Захарія Лехицького. Студенти прийняли присягу на вірність Українській республіці. Сокальщина протягом століть була форпостом українського духу на рубежах Галичини, Холмщини та Волині. Навчальні заклади Сокаля: вчительська семінарія і гімназія, були гордістю і окрасою міста. Це були освітні і культурні центри, де формувалась національна інтелігенція, де мужніли духом провідники української справи.
 
Вважаю, що в семінарії, та й частково у педучилищі працювали висококваліфіковані викладачі, чимало з них були справжніми професорами, котрі могли стати окрасою університетів. Так, директор семінарії доктор Володимир Коцоловський у співпраці з учителем гімназії Омеляном Огоновським видали «Історичну граматику руської мови». Разом з М. Грушевським, І Франком, B. Коцоловський та О. Огоновський входили у редакційну колегію видання творів Тараса Шевченка.
 
Сьогодні з далекої відстані часу можна назвати прізвища не лише кількох десятків висококваліфікованих педагогів, але і вчительські династії: Грициків-Дем’янчиків, Романівих, Гринюків, Ганіткевичів, Мартинюків та багато інших…
 
Тільки у післявоєнні роки дипломи вчителів початкових класів одержали 814 випускників. Лише в останній рік існування училища, в 1958 році, вчительську кваліфікацію отримали 112 студентів. Багато з них продовжували заочне навчання в педінститутах і університетах. Понад 90 відсотків всіх вчителів Сокальського району ще донедавна були випускниками педучилища. Лише в Сокальській СШ №1 працювало 19 його випускників. З хвилюванням і любов`ю називаю імена моїх колег: І. Ф. Васько, Я. Г. Віра, Л. М. Вітик, Ю. Д. Вуйцік, В. В. Гринюк, М. С. Грудка, У. П. Гурська, Н. Д. Гучок, Б. Р. Кнейчук, Д. Г. Кузневич, М. П. Мусій, Л. І. Олійник, Н. Л. Піщана, Г. В. Прокопчук, Б. І. Садовський, С. Ф. Свистун, С. Я. Ткаченко, Ф. А. Хитра, М. П. Шутовська…
 
Чимало вихованців педучилища стали організаторами народної освіти, директорами шкіл. Випускники Сокальського педучилища М. Васьків, А. Вовк, Б. Садовський очолювали Сокальський відділ освіти. Ми пишаємось випускниками педучилища, які стали науковими працівниками, серед них: доктор філологічних наук, професор Волинського університету О. Рисак, доцент Волинського університету Ф. Бабій. Професор П. Мойсак продовжує працювати у Львівській комерційній академії, а професор Г. Возняк трудиться у Тернопільському педагогічному університеті.
 
У педучилищі велика увага приділялася хорово-музичному вихованню студентів. Тут постійно діяв студентський хор, яким керували Володимир Іваницький, Юліян Луцик, Тимофій Усачов. Олена Дем’янчик була незмінним акомпаніатором на фортепіано. Але з часом, поява нових моло-дих викладачів музики і співів Степана Турчака (в майбутньому диригента Київського театру опери та балету), Іларіона Далика, Павла Крука започаткували загальне піднесення культури і музичного мистецтва не лише в училищі, а й місті Сокаль, що призвело до відкриття музичної школи, яка з часом була реорганізована у школу мистецтв імені Віктора Матюка.
 
Сокальське педучилище мало добру матеріальну базу, яка вважалася однією з кращих в Україні. Збудували спортивний зал, що дало змогу фізкультуру поставити на належний рівень.
 
В згаданих на початку публікації працях, до написання яких долучилися майже всі члени студентського Братства, представили матеріали, у яких йдеться про життя і боротьбу студентів педучилища в умовах повоєнної окупації нашого краю. У стислих нарисах та спогадах йдеться про долю майже сотні юних земляків, хлопців та дівчат, одержимих ідеєю незалежності України. Мабуть, молодь, яка обирала вчительську професію, мала чи не найвищий рівень патріотизму та відповідальності за долю держави. 23 студентів загинули за волю України, 55 – зазнали репресій, тюрем, заслання.
 
В рецензії на «Невідомі сторінки історії Сокальського педучилища» академік Олег Романів писав: «Ця книжечка – це своєрідна енциклопедія юнацького сокальського патріотизму, а також це драматичні оповіді про нелюдську російську імперську систему, яка, знищуючи нашу найкращу молодь, хотіла знищити українство. І не можу позбутися відчуття потреби встановлення у цьому престижному будинку, де знаходилась колись семінарія, а згодом і педучилище, великої меморіальної таблиці, де золотими буквами було би викарбовано імена тих, хто пішов на жертви в ім`я Батьківщини».
 
Таке педучилище, яке мало глибокі духовні корені, де зберігався національний дух минулих літ, ніяк не вписувалось у стратегічні плани влади, яка передбачила засобом будівництва шахт, приїздом «незамінних» фахівців, перетворити наш край з люмпенізованим російськомовним населенням на кшталт Донбасу та Криворіжжя. Нв відкритті Сокальського заводу хімволокна начальник С. Калашніков проголосив тост: «Я вам обіщаю, что через 10 лет вы здесь не услишите украинского слова». Закриття педучилища було суто політичним актом.
 
Сьогодні, в час будівництва дійсно незалежної Української держави, відновлення педустанови у Сокалі є справа потрібна. Такою була думка професора Олега Романіва: «Той факт, що на Сокальщині, в цьому великому північно-галицькому районі і, зокрема, в Сокалі, немає сьогодні навчального закладу з підготовки вчителів, слід вважати диким анахронізмом минулого, який наносить велику шкоду розвиткові культурного потенціалу району. Необхідно домогтися у обласних освітніх структур відновлення діяльності в Сокалі вчительської семінарії, цього духовного центру української освіти, який зберігає понад столітню традицію».
 
Братство студентів Сокальського педучилища постійно проводило інформаційну і роз’яснювальну роботу щодо відкриття училища. Велику допомогу Братству надавала редакція газети «Голос з-над Бугу». На сесіях Сокальських міської та районної рад одностайно прийняли рішення «Про відновлення педучилища у Сокалі». Але…
 
Дай, Боже, нашій нинішній владі мудрості, сили волі, наполегливості у здійсненні цього задуму.
 
Зіновій СТОНИЦЬКИЙ, завуч колишнього Сокальського педучилища.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Два потужних холдинги – Sport Life та “РІЕЛ” – вирішили об’єднати свої зусилля задля досягнення спільних цілей

Дві успішні компанії українського ринку вирішили ...