Мальовниче містечко Великі Мости, яке розкинулося на березі річки Рати, лежить на польсько-українській межі пограниччя. За припущенням істориків воно належало до Белзького князівства, оскільки безпосередніх літописних даних про будьяку місцевість на території Великомостівщини в період Галицько-Волинського князівства, за винятком села Двірці, не маємо. Перше свідоцтво започаткування цього містечка належить ХV ст. В 1472 р. на лівому березі Рати, серед лісів існувала оселя, звана Мости або міст. У записах про село Мости в королівського збирача податків сказано: «600 овець, 2 корчми, дворища волохів». Той факт, що в Мостах у 1472 р. існувало аж дві корчми говорить про те, що ця оселя була не такою ж малою.
Далі на долю села проливають світло уривки з німецької літературної пам’ятки XV ст. З неї ми довідуємось, що в неділю 9 липня 1497 р. через Мости з Белза переїжджають хрестоносці, яких викликав на війну з турками польський король Ян Ольбрахт. Загін рицарів 400 чоловік. Секретар зробив запис про похід: «Пусте село, назване Мости і річка тут Рата». Очевидно всі селяни встигли сховатися в ліси. Наскоки татар часто руйнували країну. На Белзькій землі ті побували ще в 1450 р.
Місто заснував Станіслав Теньчинський, який з 1546 по 1560 роки був Белзьким старостою. Це була особа енергійна, вмілий адміністратор. Особливо проявив себе як організатор акцій заложення нових містечок, сіл на території між Львовом та Белзом, саме тої території, де зараз розташовані Великі Мости.
В 1546 р. Станіслав Теньчинський, як староста Белзький, звернувся до короля Речі Посполитої Зиґмунда Августа, з пропозицією заложити на правому березі річки Рата, навпроти волоського поселення Мости, місто. Причому підкреслив, що заложене на цій території місто принесе неабияку користь при сполученні між Львовом та Белзом. Король, знаючи старосту, як вправного знавця своєї справи, пропозицію взяв до уваги та з узгодженням Сенату постановив – «Село дане на містечко замінити, переносячи та розбудовуючи, надаючи йому назву Августів» та наказав іншого імені йому не надавати. 17 липня 1549 року з’явився перший документ про заложення міста, а з червня 1550 року на карті міст польських з’явилось місто Августів, тепер Великі Мости. Можна вважати, що заложення міста по документах тривало від 17 липня 1549 по 23 липня 1550 року.
Нове закладене місто Августів розбудовувалось на вищому правому березі річки Рати, в місці зручному для переправи, навпроти поселення Мости, де сьогодні знаходяться старі Мости. В середині міста знаходився квадратний ринок, через який проходив головний шляховий зв’язок на північ від Львова, на південь від Сокаля, з відгалуженням на захід від Белза.
Згідно з документом від 17 липня 1549 року, король Августа надавав місту Магдебурзьке право, з усіма його правами та привілеями – судова влада належала війтові, лавочникам та присяжним з міста, які мали право розгляду цивільних та кримінальних справ в межах Августова. Наступний документ з 23 липня 1549 року встановив уряд війта. Першим війтом міста став Анжей Морицький (Можецький). Третій документ, підписаний в Кракові 23 липня 1549 року, дозволяв побудову парафіяльного костелу і створення парафії Успіння Діви Марії. Костел в Августові підпорядковувався Львівському деканату. Плебанія знаходилася на вул. Белзькій. І врешті четвертий документ, який датований 23 червням 1550 року, говорив про організацію і діяльність міста. Наступними привілеями міста встановлених королем було два великі річні ярмарки – на Боже Тіло в червні та на всіх Святих в листопаді. До 1939 року щосереди в місті функціонував базар.
Про герб міста не збереглось жодної інформації лише міські влада користувались гербовим знаком у вигляді коронованої сокири, схрещеної з стрілою. Це могло означати королівське місто: сокира належала до гербу Теньчинських, а стріла символізувала часті набіги монголо-татар. Цей гербовий знак ставили на документах, які видавала міська влада. В 1563 році основним заняття августiвців було землеробство, цим займалось аж 100 осіб. Успішно розвиваються ремесла.
З податкових протоколів можна побачити, що по вулиці Львівській було 75 домів, Белзькій – 43 доми, Вовчій – 27 домів, а на Кошачій – 5 домів.
Населення міста в 1563 році складалось з місцевого населення та етнічного, яке посилилось від року заложення міста. Оскільки населення було багато-національним – це значило, що в місті функціонували парафії: греко-католицька, єврейська та руська.
Промисловими об’єктами Августова, які використовували водну енергію річки Рата та її приток, були дві міські цукерні, два млини (старий та новий, збудований у 1563 році, використовувався виключно за плату 97 злотих), функціонував й тартак.
На той час у місті було 10 пекарів, 2 різники, 8 шевців, 2 кравці, 2 коваля, 2 кушніри, 2 стельмахи, кілька ткачів, які займались вирощуванням та обробкою льону, кілька солодників та броварників, біля 20 смолярів, які займались вільним палінням смоли в королівських лісах.
Виписки з перепису населення 1616 р. показують, що початок ХVІІ ст. для Августова був значимим. Кількість будинків становила 362, місто належало до середніх міст Белзького воєводства, такого рангу як Белз, Сокаль чи Угнів.
Місто Августів було під владою Речі Посполитої приблизно 223 р. – з 1549 по 1772 роки. За цей період виросло з маленької волоської осади над річкою Ратою, у місто кінця ХVІ ст. Тут розвивалось ремісництво, сільське господарство, промисловість, шевський та кравецький цехи, пекарський цех, вироблялись попіл, сода, дьоготь, видобувалась залізна руда, виплавляли залізо, працювали млини, тартаки, кузні, солодівні, броварні, ґуральні, переробні майстерні льону. Одним з перших мостеньських старост, був Ян Данилович в 1619 році, останнім старостою, до періоду переходу Августова під панування австрійське в 1772 році, Адам Юзеф Мінішек. Історики припускають, що з 1780 року на державному рівні було повернено місту його стару назву Мости Великі.
Разом з австрійською владою розпочинається новий адміністративний поділ. Мости теж стали відірвані від попереднього Белзького воєводства і включені до циркулю Жовківського. В цей циркуль входили 4 міста: Жовква, Сокаль, Белз, Любачів, а також 17 містечок, у склад яких входили і Великі Мости. Місто було сильно знищене після швецької війни 1655-1660 р. та великої пожежі, яка сталась 28 червня 1775 року. У 1817-1822 рр., для кращих торгівельних зв’язків вимуровано шлях, що дістав назву Шарпанецький гостинець (з Мостів через село Шарпанець на Белз).
У 1819 р. в Мостах відкривається початкова «тривіальна» школа, яка дає змогу її випускникам (на відміну від раніше створених церковних шкіл) поступати до школи вищого ступеня – нормальної). В цьому ж році розпадається Мостівське староство, яке було створене ще в XV ст. Австрійський фікус (фінансовий орган) продає поміщикові Юзефу Урицькому за 42500 ренських Великі Мости та села Двірці й Волиця. Великий переполох серед населення викликав вибух холери в 1831 р., пошесть якої занесли чужоземні купці. Внаслідок цього на деякий час послаблюється торгівля.
Новий власник Великих Мостів Юзеф Удрицький в 1820 році будує біля костелу, на високому березі річки Рати, навпроти площі Ринок, на вулиці паралельній до головної вулиці міста, нову плебанію. Юзеф Удрицький був занепокоєний несприятливим політичним та економічним становищем міста, тому вирішує створити з Мостів велике гарнізонне місто. І в 1846 році отримує згоду військової влади на стаціонарне утримання в Мостах Великих полку піхоти та полку уланів. Відбувається переорганізація містечка.
Невдовзі Юзеф Удрицький збудував новий цегляний костел Успіння Діви Марії неподалік від плебанії, бо старий дере’яний згорів. В 1837 році його посвятив Львівський Митрополит Архієпископ Франциск де Поль Піштек. Однак 12 вересня 1880 року храм знову повністю згорів. Місцеві жителі одразу взялися за його відбудову.
У 1875 р. розпочинається будівництво гостинцю з Жовкви до Мостів, тож будується новий міст через р. Рату, а у 1876 р. закінчено дорогу з Мостів Великих до Кристинополя. У Мостах в цей час існував повітовий суд, а у 1883 р. відкривається читальня, в яку записалося 67 членів, навіть поляки. Її очолює парох Дідицький, активними члени товариства стають аптекар Жолинський, бургомістр Шийка, міщани Андрій Балко, Іван Карпевич.
1887 р. у Великих Мостах існують суд, нотаріальна контора, аптека, військовий гарнізон, жандармерія, школи, шинки, маленькі крамниці, але на весь повіт (22 тис. чол.) лікаря не було.
17 серпня 1890 році в місті закладено угловий камінь під будівництво нової церкви у візантійському стилі. Проект храму спроектував архітектор Василь Нагорний, будував його три роки (1890-1893) Павло Левицький. У 1895 році папа римський Лев XІІІ уділив церкві три відпусти: в день Благовіщення, Успіння, Покров Пресвятої Богородиці.
3 грудня 1895 р. в Мостах відбулося народне віче. Ще ніколи місто не бачили такого натовпу народу. Зі Львова приїхав І. Франко, студент Вітик з Жовкви, лікар Дрималик і комісар – староста Орльшецький. Основну доповідь виголосив Іван Франко, лікар Невестюк запропонував закласти у Великих Мостах бібліотеку.
Перше десятиріччя XX ст. є роками дальшого росту політичної свідомості мас. Представники українського народу вимагають значного збільшення кількості державних середніх шкіл з українською мовою навчання.
У 1911 р. відбулася важлива подія для єврейського населення Великих Мостів – закладено наріжний камінь для будівництва нової синагоги, яку будували 12 років і завершили у 1923 р.
Не оминули Мости лихоліття Першої світової війни. Не один мостівчанин був змушений воювати на боці АвстроУгорщини проти свого побратима. Самі ж Мости, які були на цей час забудовані з дерева, майже повністю згоріли. Після поразки у війні Австро-Угорщини, Великі Мости переходять знову під владу Польщі. В колишніх австрійських казармах знаходиться школа поліції, яка готувала кадри для всієї Польщі. У 1924 р. був закладений наріжний камінь Польського Дому, в якій зараз знаходиться Народний дім. В цей період в Мостах працює гурток «Рідна школа» (1924 р.), кооператив «Стрій» (1932 р.), «Союз українок». У 1935 р. діють жіночі робочі курси, а в 1937 р. відкрили нову протипожежну службу.
Важливу роль у громадсько-політичному і культурному житті краян відігравала греко-католицька церква. Великомостівський деканат, який 1926 р. очолював декан о. Михайло Гірняк, об'єднував 25 тис. вірних в 15 парохіях. Всього в парохії налічувалося 3948 греко-католиків, 1200 латинників, 1800 євреїв.
Кардинально ситуація в місті змінюється з початком Другої світової війни. 4 грудня 1939 р. замість колишніх воєводств створюються 9 нових областей. Жовківський повіт увійшов до Львівської області. На початку 1940 року на базі повітів створено райони. Місто з 1940-1959 рр. є центром Великомостівського району, а з 1960 належить до Сокальського району.
З 1939-41 pp. радянська влада проводить депортацію населення і виселяє 20 родин (192 чол.) – це були активісти, оунівці, євреї. Вона винищує майже усю єврейську громаду та руйнує синагогу. Очевидці цих сумних подій розповідали, що 70 євреїв, поставили під стіни святині й розстріляли. Ще кількасот мирних жителів убили в урочищі Бабка, понад 200 вивезли до Німеччини на примусові роботи.
Відомими вихідцями з Великих Мостів є Андрій Рачинський (1724-1794 рр.) – музикант і композитор. Влодзімеж Пухальський (1909-1979) – польський натураліст, фотограф, режисер. Володимир Кон (1983-1941 рр.) – польський математик, один із представників Львівської математичної школи. З 1921 р. завідувач кафедри математики у Львівському університеті. Зігфрід Вейра (1890-1963 рр.) – австрійський живописець, графік, художник і журналіст. Андрій Роборецький (1910-1982) – церковний діяч, єпископ Української грекокатолицької церкви в Канаді, екзарх, Єпарх саскатунський. Степан Женецький (1913) – український письменник, журналіст, громадський діяч.
У післявоєнний час місто поступово постає з руїн, особливо після розпаду СРСР. Важливою віхою історії Великих Мостів стало будівництво православного храму, наріжний камінь якого було закладено в 1991 р. (будівництво тривало до 1999 р.). Проект храму розробили львівські архітектори Володимир і Світлана Зотови. 1 січня 2012 року в місті відкрито пам’ятник відомому провіднику ОУН Степанові Бандері. 14 жовтня 2014 року в центрі Великих Мостів урочисто освятили статую Божої Матері.
Ось, мабуть, і всі відомості, що збереглися про минулі часи рідного міста, однак пошуки архівних матеріалів, записи спогадів очевидців тривають.
Підготувала Ірина ПОГРАНИЧНА, секретар Великомостівської міської ради.
