Захистімо рідну мову!

Як Україну злії люде,

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

 

Т. Г. Шевченко

 

Приспали і продовжують присипляти, а того, хто заважав це робити, приспали навічно. І обкрадають далі, хоча все, здається, вкрадено: і слава твоя, Україно, і краса, і святість твоя, і честь. Нічого не залишилось. Слава твоя прикрашає двоголового орла, краса твоя по закордонах – гуртом і в роздріб, святість твоя втоптана в багнюку чужим невіглаством, а безчестя твоє нахабно сміється тобі в очі, Україно!

 

Тому молю Тебе, Господи, Боже наш, мерзенну, безбожну, богохульну владу скорени, а правовірну утверди. Дай прозріння очам нашим, щоб побачили ми світло Твоє. Відкрий вуха наші, щоб почули Слово Твоє, щоб дійшло воно до щирого українського серця і проросло в ньому новими справами во Славу Твою!

 

«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

 

Євангелія від Івана.

 

Замислітесь, що сказано Духом Святим через Івана. Чи вже так окам’яніли серця ваші, що дивлячись, не бачите, і почувши, не чуєте? Що Слово було Бог, і Слово було у Бога. І дав Бог кожному народові своє Слово, тобто свою мову. І все було і є по Слову Божому. І кожне Слово має своє призначення, тобто кожна мова несе свою, тільки їй одній дану функцію, відіграє тільки свою роль в світобудові, за якою стоїть Творець. Тому мова виявляється чимось святим для кожної нації, і тому її треба оберігати, шанувати і розвивати відповідно з вимогами часу.

 

За допомогою рідної мови, а точніше за допомогою рідного Слова Бога через Святого Духа здійснюється постійнодіючий зв’язок, як між окремим людським серцем, так і усім народом, з Богом. Як назвати такий зв’язок – аурою, чи ноосферою, чи ще якось – немає значення. Головне, що цей зв’язок відіграє важливу, якщо не головну, роль у формуванні національної традиції, яка формується навколо вертикалі «земля – людина – Бог». Ще одним чинним фактором у формуванні національної традиції є відносини між людиною і землею, яка належить даному етносу, тобто відносини матеріальні, які створюють ще одну сферу – сферу реальних почуттів. Серце людини – це те перехрестя, де перетинаються дві сфери: сфера реальних почуттів і духовна сфера. Співвідношення чуттєвого та духовного в кінцевому підсумку визначають становище нації у світі. Кожна загальнолюдська спільнота, яка об’єднана одною мовою, тобто кожна нація є єдиним, неповторним, самодостатнім, удосконаленим утворенням, в межах якого окрема національна особистість відчуває гармонію з всесвітом, і в якій панує баланс між матеріальною та духовною сферами.

 

Окрема нація існує у полі дії національної традиції, яка формується навколо вертикалі: «земля – людина – Бог». Щоб ліквідувати націю, треба зруйнувати цей комплекс. Наприклад, якщо позбавити людей рідної землі. Таких прикладів чимало, і в історії України вони також є. Говорити про те, що таке рідна земля, нема потреби. Через віки євреї зібрались на рідній землі і створили державу. Чому? Здається, вони далеко не останні в світі і володіють значним його капіталом. А канадські українці найдорожчим подарунком вважають жменю рідної землі. Чому? Відповідь доволі проста. Повна реалізація людини відбувається тільки в умовах функціонування національної традиції, в межах існуючої вертикалі. Але з вертикалі зникла рідна земля. Тому людина не може вже відчути повної розради. Чужа земля вимагає змінювати сферу реальних почуттів, а за нею і духовну сферу. Руйнація нації може бути дуже тривалою. Це залежить від того, наскільки міцна духовна сфера нації, тобто наскільки міцна друга частина вертикалі: «людина – Бог».

 

Але, як свідчить історія, руйнації уникнути не вдається. Так зникла Задунайська Січ, кубанські козаки, та і канадські й інші українці вже значно відрізняються від нас. Таких прикладів у світовій історії чимало. Але ж така руйнація не виглядає дуже небезпечною, тому що змінюється тільки сфера реальних почуттів, і доки неушкодженою залишається друга частина вертикалі, нація існує, хоча зазнає деяких деформацій.

 

Головна небезпека для нації є знищення зв’язку між людиною і Богом, тобто знищення духовної сфери нації через знищення її мови. Стисло кажучи, нема мови – нема нації. Ось чому всілякі колоністи, які приходять чи як завойовники, чи як браття, намагаються в першу чергу нав’язати свою мову, через яку трансформується колоніальна національна традиція. Вважаю, що це є очевидним, тому що першим було Слово і Слово було Бог, і це не вимагає доказів. В межах існуючої вертикалі з’являється чуже Слово, яке руйнує власну духовну сферу, внаслідок чого порушується баланс між духовною і чуттєвою, або матеріальною сферами на користь останньої.

 

Людина втрачає мудрість Божу, втрачає Віру і здатність відрізняти істинне від примарного, втрачає можливість відчути розраду, можливість самореалізації на рідній землі. Це спонукає людину на пошук кращого життя. І вона шукає протягом вже кількох століть, але ніколи не знайде, тому що:

 

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

 

Т. Г. Шевченко.

 

Тому і премось, бо втратили своє. Людина, яка прийняла чуже Слово, зруйнувала у власнoму серці рідну національну традицію і легко піддається зомбуванню, тому що, втративши світло Божої мудрості, опиняється у темряві. Їй досить сказати, наприклад, що через 20 років будемо жити при комунізмі, і вона щиро вірить, або призвати на будівництво корчагінської вузькоколії чи БАМу, і вона віддається без остачі. Тому що кожна іскра, навіть не іскра, а примара іскри здається в темряві світлом. І людина іде і, зрозуміло, нічого крім розчарування не знаходить. Звідси висновок, що дуже вигідно тримати таку людину у темряві. А якщо це не одна людина, а ціла нація, та ще й з таким потужним інтелектом, це ж, зрозуміло, велике надбання.

 

Такі опанують цілину, або нафтові родовища Сибіру, або Чукотку, або далекий Схід, вони запустять ракети, приборкають атом, навіть під-німуть чужу культуру і спорт, а головне, залишаться тими, які ні на що не претендують, сірими другосортними хохлами і маловартими особистостями. Зате дуже пишаються, що їх назвали братами на все життя. До чого ж ви впали, брати мої! Якби подивились на вас славні ваші предки, то вони б з того сорому і жаху провалились крізь землю!

 

Але це ще не все. Можливо, і добре, що ці люди їдуть, хоча і не здогадуються, що їдуть «за туманом», хай їдуть, хай шукають себе в ньому.

 

Страшніше, коли вони залишаються на рідній землі. Люди, які позбавлені рідного Слова-Бога, позбавлені відчуття світла і починають працювати на чужу національну традицію, починають нещадно нищити своє, рідне, тому що, блукаючи у темряві, легко зомбуються і керуються ззовні. Вони називають себе інтернаціоналістами, а насправді – це справжнісінькі новітні яничари.

 

Тож, давайте, як то кажуть, розставимо всі крапки. Якщо німецький, англійський чи російський інтернаціоналіст, то це зрозуміло: він говорить рідною мовою, він несе світу щось своє. А що таке інтернаціоналіст український? Націоналізм в нього викликає обурення, аж дибки стає. Тобто, націоналізму в нього немає, і з інтернаціоналізму залишається тільки префікс «інтер», що в перекладі означає «проміж». Ось і виходить, що теліпаються проміж ніг (вибачте) у чужої традиції і плодять собі подібних, для чого вони, власне, і потрібні. Їм навіть телеканали дали і так просто назвали «Інтер». І несуть вони свою правду, оббріхуючи все своє, рідне, а головне, впевнені, що роблять добру справу. Вони і не можуть збагнути, що їм зробили щеплення проти націоналізму чужим Словом. Націоналізмом лякають, його цураються як дідько ладана. І не можуть зрозуміти, що неможливо бути інтернаціоналістом, не усвідомлюючи себе, в першу чергу, націоналістом, тому що основу інтернаціоналізму складає націоналізм. «Інтери» ніколи не визнають наших національних героїв, які поклали своє життя за свободу і незалежність своєї Батьківщини.

 

А стається так тому, що люди, які живуть на рідній землі, але втрачають свою духовну сферу через втрату рідної мови, в кінцевому результаті, втрачають духовний початок. В їхньому серці виникає дисбаланс. Духовний початок витискається початком матеріальним. Людина, маючи стовідсотковий зір, стає сліпою, і гарний слух – глухою. Сфера реальних почуттів заповнює весь оточуючий світ і надихає на відповідні дії. Сенс життя – це задоволення, і заради нього людина іде на що завгодно, тому що нема, більше не існує обмежувача – духовного початку. Її гасло: VIVAT задоволення! Беремо від життя все, що можливо! І беруть, і доходять, як то кажуть, аж до ручки. Хто – до розбещення зі всілякими збоченнями, хто до садизму, хто до алкоголізму, хто до наркоманії тощо.

 

Людина повністю поринає у світ реальних почуттів, у царину князя цього світу – лукавого. За відсутності духовного початку здаються якимось непотрібними байками Божі заповіді, але вони не заважають, а навпаки, цинічно використовуються, як омана для досягнення похітливих потреб. Віра перетворюється на імітацію Віри і використовується для досягнення тієї ж мети. Це вже жахливо! Людина перестає бути людиною в широкому розумінні цього слова. Вона стає стадною особою, підвладною закону самоствердження особистості, яка намагається загарбати все, що тільки можливо. Зупинити її може тільки страх за своє життя. В суспільстві, яке створене з таких осіб, вирує жорстока боротьба за владний олімп, за право бути проводирем цього суспільства. В боротьбі, якій притаманні будь-які засоби досягнення мети, перемагає найбільший негідник, якого тільки може носити земля, який намагається підпорядкувати суспільство під отримання максимуму власного задоволення. Чим жорстокіше здійснюється впорядкування суспільства, тим більші захоплення і повага, які виникають у духовно спорожнілої частини суспільства, яка легко підпадаючи під впорядкування, отримує деякі пільги на власне задоволення і яка, стоячи у непристойній позі, намагається що є сили аплодувати своєму проводиреві. За 350 років поневолення кількість духовноспорожнілих особистостей постійно збільшувалась, що призводило до протиріч, які виникають між даними особами і тими, хто дотримувався рідної національної традиції в межах існуючої вертикалі. Такі протиріччя вирішувались через знищення одних і примусовий або добровільний експорт інших. Тому зараз «от Москвы до самых до окраин» можна зустріти наших «землячков», які вже нічого спільного не

мають ні з Україною, ні з українцями.

 

Прийнявши інше Слово-Бога, та ще й на чужій землі, вони втратили національну приналежність і тільки залишки українського інтелекту, передані, вочевидь, генетичним шляхом, якось відокремлюють їх від решти населення. Але вони зовсім чужі нам. Вони не знають і не хочуть знати української мови, вважаючи її недосконалою, на відміну від російської, а то й ненавидять її, називаючи при тому «телячою». І тут нема нічого дивного, їх можна і потрібно зрозуміти, національна духовна сфера їх зазнала відчутної руйнації. Вони сприймають світ через сферу реальних почуттів. Їх духовна сфера потрапила в порожнечу, яка потребує негайного заповнення. Ось тому такі особи дуже легко зомбуються чужим Словом. Їм досить дати невеличку порцію, скажімо, російського шовінізму, і ось вони готові новітні яничари, або кажучи сучасною мовою – «інтери». Це вони деруть український прапор в Державній Думі Росії, це вони у Верховній Раді ходять з атрибутами колишньої імперії, це вони говорять чужою мовою, це вони знищують Україну. Це їх мав на увазі відомий діяч ЦК КПРС, коли говорив, що «литовці стріляти на Західній Україні відмовляться, а українці (тобто «інтери») це зроблять». І він був правий. Вони не можуть не зробити. Їх поведінка виробляється планово через введення необхідної інформації. Мабуть, ні одна нація в світі не постраждала так, як українська, через власних «інтерів». Мільйони і мільйони українців загинули в суспільних катаклізмах. І ніхто не піднімає галасу. І нікого це не дивує. «Інтери», які виконували завдання по знищенню своїх братів, робили це щиро, з відчуттям святого обов’язку. І також щиро плакали, коли вмер кат всіх народів. Це все було щиро, тому що їх духовна сфера була зруйнована.

 

На даний момент «інтери» становлять величезну небезпеку для української держави. Вони складають структурний кістяк суспільної влади. вони дивляться на весь навколишній світ, як на джерело власного збагачення, через яке вдосконалюють своє ганебне задоволення. Вони позбавлені співчуття, любові до ближнього, тому і женуть в неволю своїх братів, позбавляючи їх хліба насущного. Та не відають вони, що роблять. Не можуть збагнути, що через них знищується нація, тому що для них вона не існує. Не можуть зрозуміти, що російська експансія веде до втрати незалежності і перетворює інтелект-ально розвинуту націю на стадо, яке буде використовуватися як «робоча скотина», без права на щастя.

 

Своєму навчайтесь і чужого не цурайтесь.

 

Бо, чуже Слово, як ракова пухлина, вражає все нові і нові клітини нашого суспільства, перетворюючи їх на гниль, сморід від якої йде на цілий світ.

 

Чуже Слово спорожнює наші душі, кидає нас в безодню гріхопадіння, сприяє нищівній деградації нації, за якою гряде повне виродження.

 

Чуже Слово перетворює такі пороки, як брехня, лицемірство, цинізм, на достоїнства і видає їх за професіоналізм і мудрість.

 

Чуже Слово трансформується у малі і великі «чорнобилі» по всій українській землі. А наше життя наповнюється злістю, зневагою і стражданням.

 

Чуже Слово, не маючи ніяких перешкод, використовуючи всі засоби інформації, методично втілюється в нашу підсвідомість, руйнуючи нашу духовність.

 

І цьому сприяє влада, яка ніколи не була українською за суттю. Вона була і є чужою.

Тому і блукає по закутках на рідній землі найкрасивіша мова світу, яка ганебно принижена тою самою владою, яка не розуміє, що саме через цю мову вона може врятуватися від загибелі. Не розуміє, що тільки рідне Слово-Бог може зупинити цю ракову хворобу божевілля, яка особливо яскраво проявляється у виборчих перегонах, дурманячи голови українським байстрюкам, перетворюючи їх на пішаків у ганебній гонці несправедливості.

 

Юрій КРИШТОПА.