Home / Друга світова / Шляхами війни – Бродівська битва

Шляхами війни – Бродівська битва

У цьому році мені випала добра нагода разом із дітьми відвідати місця, пов’язані з Бродівською битвою 1944 року. День видався досить спекотним. Така ж погода стояла і 68 років тому. Наша перша зупинка була на станції Ожидів. Місцеві жителі запевнили, що приміщення станції збереглось ще з часів війни. Саме сюди тоді прибула з Німеччини стрілецька дивізія «Галичина». Розвантаженням керував командир дивізії генерал Фрайтаг. Аж раптом налетіли радянські літаки, які стали поливати наш поїзд кулеметним вогнем. Нашого «героїчного» командира як вітром здуло (він ще не раз нас зрадить). У нас, зенітників, такого вибору не було. Після розвантаження нам надали декілька днів відпочинку і ми могли відсвяткувати свято святих апостолів Петра й Павла, що особливо сподобалось моїм землякамсокальчанам. Проте відпочинок тривав недовго, бо прийшов наказ готувати другий рубіж оборони, який, на жаль, став першим після дезертирства деморалізованих солдатів Вермахту.

…Далі наш шлях лежав до села Ясенів, а саме на гору Жбир, де встановлено пам’ятник українській дивізії «Галичина». Біля підніжжя гори – інформаційний стенд з історією дивізії… До неї зголосилось 84 тис. добровольців, медичний та антропометричний (зріст не нижче 170 см !) огляд пройшли 54 тис., але німці дозволили сформувати дивізію тільки із 13 тис. осіб. До вершини гори веде доволі стрімка стежка. З приємністю для себе зауважую, що майже 100метрову трасу долаю без особливих зусиль. Є ще порох в порохівницях! На вершині гори зустрічаємо сільського голову Богдана Глущака та місцевих жителів, які наводять порядок навколо пам’ятника. Кладемо до символічної колони з емблемою дивізії букет яскравих польових квітів. Поруч, на землі, збережено уламок старого пам’ятника, який російський десант намагався знищити у 1990 році. Вороги воювали з дивізією і через десятиліття! Намарно, – пам’ятник відновили. Тепер назавжди.

Наступна наша зупинка в Олеському замку. Сьогодні – це туристична Мекка Галичини з усіма типовими атрибутами: ресторани, сувеніри, ряджені козаки та шляхтичі, поїздка на поні… У липні 1944 р. замок був твердинею, яку обороняли найдовше. Екскурсовод захоплено розповідає про історію замку. Туристи особливо цікавляться знаменитою батальною картиною «Битва під Віднем», задля якої навіть підняли стелю. А мені пригадалось, що саме у цій кімнаті була операційна, де вирішувались питання життя і смерті для багатьох моїх побратимів. Спускаємось у підвали замку. У липні 1944го вони були переповнені загиблими та пораненими. Скривавлені тіла, конаючі вояки, у деяких ампутовано руки чи ноги…

Від спогадів стало млосно і вже несила була перебувати у цих льохах. Виходимо на вали замку. Яка краса відкривається! Яка чудова наша українська земля! Покидаємо замок дорогою, вимощеною старовинною цеглою. Пригадалось, як по ній червоноармійський танк намагався впритул підійти до замку, щоб завдати нищівного удару по галицькій твердині, але в ті часи сталінському панцернику не по зубах були багатометрові мури Олеського замку. Подумалось, що було б непогано встановити бодай скромну меморіальну дошку на згадку про події 68річної давності, в пам’ять про наших загиблих хлопців.

…І знову дорога. З південного боку видно невисоку гірську гряду, покриту лісом. У дні боїв це було жадане місце для багатьох із нас. У лісі був прихисток від куль, вибухів, осколків. Саме туди треба було добігти, дійти, доповзти, при цьому тягнучи на собі важкі кулемети, фаустпатрони, зенітки, важкі гармати. Багатьом не вдалось сягнути того бажаного узлісся… Їдемо у напрямку села Підгірці. По дорозі зупиняємось біля спільної могили дивізійників і вояків УПА. Пригадалось, як ділились зброєю і патронами з «хлопцями з лісу». Багато дивізійників поповнили лави УПА після Бродівської битви. У Підгірцях вражає своєю красою місцевий замокпалац. Хоча до повної реставрації ще далеко, розумієш чому так любив Підгорецький замок світлої пам’яті Борис Возницький. Справжній витвір архітектурного мистецтва, чудовий пам’ятник таланту наших людей! Під час Бродівської битви у цьому селі також йшли важкі бої. Величний костел неподалік замку ще й досі зберігає сліди від куль.
Аж ось і Золочів. По дорозі заїжджаємо на Струтинський спиртозавод, на якому мені довелось працювати після війни. Тут малолюдно.

Спиртова лінія зупинена. Інші потужності використовують для виробництва мінеральної води. Нові часи – нові потреби, нові проблеми…
Наприкінці подорожі їдемо в район нашого прориву з Бродівського котла біля сіл Почапи, Княже, Червоне. Тут загинуло чи не найбільше моїх побратимів. Біля траси Львів  Тернопіль – військовий цвинтармеморіал дивізійників та їх німецьких союзників у тій битві. Сотні, а може, й тисячі скромних військових хрестів. На кожному з них – маленький тризуб (для українців) чи хрестик (для німців), синьожовта стрічка та інформація про вояка. Історики провели доволі скрупульозну архівну роботу. Біля цвинтарної каплиці молимось за душі убієнних у тій жахливій битві. Вчитуюсь в написи… Ось хрест над одним із ідеологів дивізії, колишнім ад’ютантом генерала Тарнавського Дмитром Паліївим. На деяких хрестах скромний напис «Невідомий вояк дивізії «Галичина». Аж ось щемлива «зустріч» через 68 років… Іван Зварич обслуговував важку артилерію, яку охороняла наша зенітка. Він пробився додому у с. Княже, але був розстріляний більшовиками на рідному подвір’ї на очах дружини і дітей.

Переповнені емоціями і спогадами, повертаємось додому. Вічна слава героям, що полягли в боях за рідний край! Слава Україні!

Мирослав БАБСЬКИЙ, учасник Бродівської битви, старшина легкої артилерії, член ради ветеранів війни та праці Сокальського району

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Медаль за кров

Був 1944 рік – фронт вже ...