Зіркою зійди ясною, райдугою в Україні,
Заблисти промінням сонця з голубої вишини
І простри золототканий Твій Покров над нашим краєм,
І покрий його, й від лиха нам його оборони!
Жовтень. Рідний край замаївся в українське: в високій далечі неба – безкрая голубизна, долиною – жовте листя дерев, пожовклі, відцвілі трави, квіти. А між чарівною позолотою дерев красується червонощоке яблуко, то одинока грушка, гриб, денеде знайдеться смачнюча малина. Природа прощається з теплими світлими днями. Готується до зими. Дари Божі наповнили комори господарів, земля і сонечко йде на спочинок.
Надходить глибока осінь, а з нею і свято – Покрова Пресвятої Богородиці, яке святкується ще з XII ст., коли Мати Божа з’явилася в Царгороді в церкві, простерла свій покровомофор, що нагадує хустку, над народом, який ревно молився, і захистила його від лиха. Від тих пір покров став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.
В Україні дуже багато церков, посвячених в честь Покрова Пресвятої Богородиці. І тому на Покрови, як ми називаємо це свято по-народному, в нашій стороні багато празників. Здавна галичани запрошували на храмове свято свою родину з інших околиць на святкове Богослуження, бо чим більше людей в церкві, тим могутніша молитва за своє село, місто, за їх мешканців. Родина сходилась, а потому в кожній хаті справляли гостину. Празник був скромний, були здорові страви, якими харчувались козаки. В нас тепер празники дещо інші, шкідливіші.
14 жовтня – свято Покрови, козацьке свято. В цей день козаків благословляли, віддаючи під опіку Божої Матері. Покрова – пора весіль. Багато парубків і дівчат в цей час знаходять свою стежечку до коханого сердечка, стають на весільний рушник.
Зближаються довгі листопадові вечори – час роздумів і спогадів. Скільки ж чудесних з’явлень Богородиці було у нас в Україні, в наших околицях – Гошеві, в Теребовлі, в Почаєві, Страдчі, Уневі, Крехові… Скільки ж то народу вже поклонилося Зарваницькій Божій Матері. З усієї України з’їжджається сюди люд і кожне покоління посвячується під опіку Богородиці. Яка насолода в душі, коли по мальовничій долині над Стрипою несеться із вуст військових, міліціонерів, із сердець нас, простих людей, в тисячі голосів молитва: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво…».
Багато людей їдуть на прощу до Пречистої Діви в Фатіму, в Люрд, в Рим… То велика жертовність, нелегкий труд. Добре, що є такі побожні люди – паломники, втішно, що багато молоді до святих місць йде пішки. Щовесни паломники-львів’яни йдуть на прощу в Унів. По дорозі їх зустрічають люди із сіл з священиками, підкріплюють їхні сили – хто студеною водичкою, хто смачною паляницею, хто кошиком варених яєць… У сільських школах прихистять від дощу, переночують людей, а їх йдуть тисячі. Кажуть отці-монахи, що Мати Божа є і в нашій церкві, і в моєму домі, тільки треба приклякнути біля ікони на пару хвилин, побути з Нею в молитві, в розмові. Вона нас вислухає. Щонеділі треба іти до церкви, на зустріч з Богородицею, Сином Божим, Богом-Отцем.
Молімося до Пресвятої Діви і вона в усьому допоможе. Та тільки допоможе, а нам самим треба працювати, жити по-християнськи, не вириватись з обіймів Богородиці. А коли згрішили, мучить сумління, треба знову приклонитись до Матері, покаятись. Нам треба виховувати дітей за законом Божим, по-українськи. Насамперед навчімо дітей розмовляти по-українськи. Бо серце щемить від лихих слів, від російських, англійських, які вплітаються в мову дітей. Це не «круто», це принизливо, встидно, бо в нас є свої милозвучні слова. Нехай наші діти не байдикують у школі, а вчаться. Дуже сумно, неприємно, що такі низькі знання за результатом ЗНО з української мови. Недругам те подобається. Правда, маємо ким гордитися, є талановиті діти, виховані, та їх замало. Радісно, що добрі відгуки йдуть від викладачів-професорів з університетів – Кембріджу, Польщі, Гарварду про студентів-українців. Люблять наших дітей, бо вони добре вчаться, відповідальні, ввічливі, з ними легко працювати. Студенти-українці варті дипломів з відзнакою. Добре, що наші діти вміють користуватися новинками техніки, та ще личить їм знати українську мову, табличку множення. А чи кожен підліток знає молитву «Богородице Діво, радуйся…», «Заповіт», гімн, українську народну пісню? А чи кожні батькомати цим цікавляться?
Ми називаємо Пресвяту Діву Марію Царицею України, та Вона не чекає від нас золотасрібла, як цариця, ані красних слів. Вона чекає від нас щирої молитви, відданого серця, наповненого любов’ю і надією на Її поміч. Пресвята Владичиця – Жена, Мати, Вона найбільше відчуває нас, матерів, дітей. Вона не відвернеться від нас в скрутну годину. Просімо допомоги в Святої Матері і Вона донесе молитву Сину Своєму – Богові нашому. Спокон-віків християни величають Матір Божу як «Матір милосердя, щедрот незлічених Подателька, вселеної Заступниця». Дякуймо Пречистій, що опікується нашим краєм, де збираємо високі врожаї, п’ємо чисту джерельну воду, багаті ліси освіжають нам повітря. Є серед нас люди з великим талантом, є обдаровані діти, є добрі, милосердні християни. Молімося за єдність в українському народі, за любов, за спокій в державі, за мудрість і доброту державних мужів. Підтримуймо тих, хто страждає, в кого в душі ще свіжа рана – втрата Сина-Борця за волю України. Гуртуймося однією Українською Родиною, всім миром під Покровом Владичиці і щоднини просімо: «Мати Божа, будь з нами».
Марія КАЛЮГА-КАЩУК, с. Скоморохи.