Home / Духовне життя / Церква – наша святиня, наш оберіг

Церква – наша святиня, наш оберіг

Жителям села Тудорковичі з часу його існування, а перша письмова згадка про нього датується 1452 роком, довелося пережити не одне лихоліття – міжусобні війни, монголотатарські набіги, пізнати багатьох поневолювачів… Проте вони були тверді духом, і, щоразу після воєнних лихоліть відбудовували село. І попри все зберігали свою віру, мову, звичаї та обряди. Головною опорою української громади була правдива віра в єдиного Бога, а її твердинею на селі стала церква, яка у Тудорковичах була ще в 1617 століттях, до якої приходили і в радості, щоб взяти шлюб чи охрестити дитину, і у горі, щоб провести в останню путь небіжчика. Свої жалі та розчарування віруючі довіряли священикам, а натомість черпали у церкві надію, віру в майбутнє та любов до ближнього. За 560-ліття з часу заснування села, тудорковичани стали свідками багатьох подій та різних режимів. В 1772 році відбувся поділ Польщі і Белзьке воєводство, до якого належало й село Тудорковичі, приєднали до Австрії. З архівних документів Варязького деканату дізнаємося, що в с. Тудорковичі в 1830 році налічувалося 689 грекокатоликів, священиком тоді був о. Іван Лучкевич, а в 1879 році, коли на парафії служив Лев Ковшевич, уже налічувалося 732 віруючих. У 1882 році місцеві жителі побудували дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. З 1909 року в церкві почав відправляти о. Роман Осмак, до якого горнулися люди. В 1915 році під час Першої Світової війни церква згоріла. Святі Літургії правили в плебанії – це ліва сторона теперішньої школи. Віруючі люди не хотіли залишатися без храму, бо село без церкви, як сім’я без матері. І в середині тридцятих років минулого століття розпочали будівництво цегляної церкви. В 1937 році, завдяки праці та жертовності людей, в ній почалися Богослужіння. Старожили згадують, що тудорківчани продавали морги поля і худобу, а зароблені гроші жертвували на будівництво церкви. Чимало допоміг у будівництві виходець села, директор Сокальського «Українбанку» Володимир Кохан. Селяни кіньми возили цеглу з Городиловицької цегельні. Найбільше її привіз Теодозій Кулак. В 1939 році в селі було 1040 грекокатоликів і понад сотню римокатоликів. З цього часу і до 1946 року в селі був священиком о. Петро Гардибала.

В 1946 р. відбулося примусове виселення українців з села. До 1951 року тут були лише поляки. 
 
Коли посунули кордон і забузькі землі відійшли до УРСР, село почали заселяти переселенцями. Радянська влада заборонила відкривати церкву, зробивши з неї колгоспний склад. З 1953 року стали повертатися корінні мешканці. Релігія була під забороною, і влада утискала віруючих. Але люди тягнулись до храму і ходили до церков у села Правда (нині Хоробрів) та Литовеж, що на Волині, святити паски, хрестити дітей. Ховали померлих з священиком о. Петром Свистуном з с. Правда. 
 
Коли настала «горбачовська відлига» жителі села активно взялися за відродження церкви. Допомагали, хто чим міг. Купували будівельні матеріали за свої кошти, платили майстрам, художникам, самі працювали на будівництві. Відтак в 1989 році після перерви, яка тривала понад 40 років, в церкві розпочалися Богослужіння. В 1991 році сталася ще одна подія. Після багатолітньої заборони грекокатолицька церква вийшла з підпілля. І жителі села дружно взялися її відбудовувати. Активними у відроджені церкви були Михайло Звір, Теодозій Фелюшко, Іван Юрчук, Володимир Киба, Катерина Киба, Богдан Кашуба, Мирон Кравчук, Омелян Саблотаж, Богдан Руцький. Ці люди вже відійшли у вічність. Сприяли відбудові храму також Марія Вавринюк, Марія Сикиндюк, Орися Бобко, Іванна Боярчук, Катерина Шеремета, Наталія Лоза, Василь Мудрецький, Ярослав Кравчук, Єлизавета Робак, Мирослав Воробій, Ярослава Гаврилів, Юлія Соловій, Ярослава Семенчук, Стефанія Данилів. І нині багато роблять для церкви церковний комітет, сестриці та церковний хор. Подяки заслужили усі жителі села, від малого до великого, які дбають, щоб біля церкви було прибрано, а всередині затишно та красиво. Адже їхній храм – це окраса, оберіг, гордість села. Чимало з них дають пожертви чи допомагають ремонтувати храм, або ж своїми молитвами вимолюють у Господа ласки та благословення для села та громади. Це Тудорковицький сільський голова Іван Чернієвський, директор місцевої школи Володимир Гуменюк, Марія Равлінко, Февронія Кіх, Євген Бобко, Михайло Пахолок, Марія Сантар, Іван Робак, Євгенія Робак, Софія Воробій, Володимир Трембач, Ольга Леськів, Ярослав Шелемей, Ірина Чернієвська, Любов Міщук, Стефанія Опульська, Роман Трембач і багато інших. 
 
Жителі села дбають про свою святиню. І нині ремонтують, підтримують храм в належному стані. Вже понад 20 років в церкві відправляють св. Літургії та релігійні обряди. Із розповідей старожилів відомо, що за час існування церкви було вісім настоятелів. Це – Іван Банах, Василь Шира, Степан Фульмас, Орест Рубель, Степан Бурко, Ігор Ковба. Вони проводили велику роботу з духовного та національного відродження сіл Тудорковичі, Войславичі, Старгород. В 1994 році біля церкви тудорківчани встановили пам’ятник видатному вихідцю села, священику, композитору Вікторові Матюку, який народився в 1852 р.
 
З 2002 року священиком в Тудорковичах є о. Степан Ділай. Нині він також душпастир сіл Войславичі та Старгород, проводить духовну та просвітницьку роботу, бере активну участь у житті церковної громади та всіх культурнопросвітницьких заходах національнопатріотичного спрямування, які відбуваються на наших теренах. Разом з громадою він відзначає ювілейні та пам’ятні дати, щорічно вшановує пам’ять жертв світових воєн, тоталітарних режимів. 
 
Ювілей села у цьому році співпав з 75-річчям відбудови храму і 10-річчям священства о. Степана Ділая. Відтак це стало неординарним святом для всієї грекокатолицької громади, яка 11 листопада прийшла віддати шану своєму душпастирю. В неділю біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Тудорковичі було багатолюдно. Урочистості додав і приїзд Архієрея СокальськоЖовківської єпархії о. Михаїла Колтуна. Владику зустріли парафіяни, з хоругвами і теплим щирим словом від дітвори, вручили коровай. А згодом о. Степан запросив усіх до храму на архієрейську службу, яку разом із владикою служили десять священиків, диякон, піддиякон, семінаристи.
 
Під час «прохальної» єктенії протодиякон виголосив молитви за дітейсиріт, а наприкінці Богослужіння отецьдекан Петро Звір помолився, щоб Господь поблагословив усіх сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 
 
Перед архієрейською Літургією владика Михаїл Колтун уділив піддияконські свячення семінаристові Івану Венгрину, жителю с. Опільсько. 
 
У проповіді архіпастир говорив про роль окремих осіб, таких як о. Маркіян Шашкевич, адже його «запал став для України значимим»; про Патріарха Йосифа і його багатолітні страждання; про царського в’язня Митрополита Андрея Шептицького, – які своїми особистими стараннями зберегли ідентичність нашої Церкви і народу. «Можливо, хтось скаже: що може залежати від однієї людини? Дуже багато! – наголосив владика Михаїл Колтун. – Від кожного з Вас залежить дуже багато. Так, як колись доля Церкви залежала від кожного, наприклад, наших мучениківєпископів, яких агітували на службу режиму, але ні один не піддався. Завдяки цьому наша Церква існує зараз та розвивається». 
 
Особливого піднесення святій Літургії надав ангельський спів сестер Згромадження Пресвятої Родини з м. Львова, які уже майже п’ятнадцять років співпрацюють із нашою парохією. Вони часто користуютсья послугами компанії .
 
Вітаючи о. Степана Ділая з десятою річницею священичого служіння, єпископ Михаїл нагородив священика наперсним хрестом золотого кольору і подякував за працю у Хрестовому винограднику. Відтак парафіяльна молодь склала своєму священику поетичні привітання, а Світлана Хома присвятила 75річному ювілею церкви віршовані рядки.
 
Отримали грамоти від владики за матеріальну допомогу церквам у с. Тудорковичі та с. Войславичі директори ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» і ПАФ «Войславичі» Володимир Шмигельський та Ігор Сметана.
 
Почесними гостями на святі були депутат Верховної Ради Степан Курпіль та його помічник, голова районної організації партії «Батьківщина» Олег Кожушко. Владика привітав народного обранця із перемогою на виборах, а отець Степан подякував за матеріальну допомогу церкві. Після Святої Літургії владика благословив усіх присутніх у церкві і закликав до взаємної любові, до співжиття у Бозі, до практикування християнських чеснот та цінностей. 
 
Світлана ХОМА, вчитель християнської етики Тудорковицької школи. 
 
Володимир ОПУЛЬСЬКИЙ, вчитель Войславицької школи. 
 
 
Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

12-13 травня в Кам’янка-Буському районі відбудеться Проща до Пресвятої Богородиці Фатімської

У вихідні, 12-13 травня у с.Руда ...