Home / Духовне життя / Через гріх ми втрачаємо Божу ласку

Через гріх ми втрачаємо Божу ласку

Щастя, напевно, людська категорія. Але в чому воно є? Пригадуєте, заповідав нам Христос: "Будьте, як діти!". Можливо, щастя дитинства і полягає в тому, що не знає межі добра і зла, не судить і не оскверняє лихими думками світ і Бога. Воно просто живе, вдивляється у світ та сприймає його таким, яким він є, без застережень та протесту. Малеча завжди мила, але ж і ми, дорослі, Божі діти. Тож, коли відходимо від Заповідей Божих, але водночас каємось, довіряємо Богові  Господь і нам прощає та забуває, як тій дитині. Сьогодні ми переживаємо особливий період у нашому житті  час покаяння, Великий піст. Час, коли людина залишається наодинці зі світом і Господом. І не про щастя вона повинна піклуватись, а про чистоту й доброту душі. Щоб душа, бува, не застудилась, коли перестане любити. Щоб не захворіла, коли ми грішимо і не каємось. Тому так важливо людині, що відчуває свою гріховність щодо Бога, викинути свій гріх із душі. Продовжуємо нашу розмову з о. Андрієм ДУТЧАКОМ, священиком сокальського кафедрального собору святих апостолів Петра і Павла.

– Слава Ісусу Христу! Так у чому полягає суть покаяння? Чому так важливо сповідатись саме у церкві перед священиком, бо можна помолитись і вдома, щиро покаявшись у своїх гріхах?

– Тема покаяння болюча для кожного з нас. Бо в такий спосіб виявляємо свої недоліки. Звичайно, нам приємніше говорити про хороше в нашому житті і про те, що доброго ми осягнули. А чому перед священиком треба сповідатись? Читаючи Новий Завіт, ми знаходимо відповідь на це запитання. Сам Христос мав владу і відпускав гріхи охочим покаятись. Перед звершенням якогось чуда чи оздоровлення Христос завжди говорив: "Відпускаються тобі гріхи твої". Аж потім Він творив оздоровлення. Ті самі слова Христос промовив до Петра: "Дам Тобі ключі від Царства Небесного, що Ти зв’яжеш на землі  буде зв’язано на небі, а що розв’яжеш на землі  буде розв’язане те на небі". Вже опісля Свого воскресіння, Христос знову надав апостолам владу відпускати гріхи: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж затримаєте  затримаються". І ця, так звана делегація влади дійшла з покоління в покоління до сьогоднішніх днів  до єпископів, які делегують цю владу священикам. Наголошую, ми не сповідаємось священикові. Він є тією особою, на яку Бог поклав певні обов’язки, дає розрішення для відпускання гріхів. Він зі сторони церкви є зобов’язаним дотримуватись таємниці Сповіді і у випадку її розголошення буде покараний. Священик не шукає щось цікаве у розмові з людиною, що кається, а зацікавлений, щоб якомога краще налаштувати її для покаяння та виявлення щирого жалю за гріхами. Щоб така сповідь була потрібною та корисною для певної особи.

– А що таке гріх з погляду церкви? Думаю, віруючим інколи непросто визначатись із важкістю гріха. Тому, напевно, багато хто зволікає з думкою про те, що пора до сповіді. Мовляв, нема у мене великих гріхів. Хто повинен визначати важкість гріха? Для прикладу, продавець, що обважить бабусю на кілька гривень чи посадовець, що привласнив мільйон гривень з державного бюджету.

– Перш, ніж говорити про величину гріха, треба поговорити про самий гріх. Це, перш за все, образа Бога. Коли ми переступаємо через ці Божі приписи і робимо нашому Творцеві боляче своїм вчинком, словом чи навіть думкою. Про важкість гріха треба говорити в плані сумління. Бо саме воно говорить про важкість нашого вчинку. Це і щодо наведених Вами прикладів і загалом людського життя. Хтось зробить аборт і вважає, що це нормально, бо умови існування не дозволяють народити ще одне життя. А хтось може вбити іншу людину і не відчуває докору сумління. Аналіз свого сумління повинен робити кожен щодо важкості своїх провин перед Богом.

– В теологічному аспекті совість є голосом Бога. Як цю совість можна пробудити в таких людях, у яких немає жодного бажання каятись у своїх гріхах? З чого починати цей іспит сумління?

– Погодьтесь, ми ж не можемо когось заставити прийти до Бога. Це вже буде нещиро. Примус  це завжди лукавство і фальш. Кожен з нас має відчути, що він щось зробив у цьому житті не так. Він має відчути це своїм серцем. Як ми можемо до цього спонукати? Добрим ділом, добрим ставленням, розмовою з людиною, яка, можливо, очікує від нас підтримки, поради. Навіть усмішки, котра дає добро та надію на те, що у цьому світі є небайдужі люди. А щира сповідь  це особиста справа кожного. Її можна міряти чи навіть важити тим, чи відчули ми полегшення в своєму серці. Для осягнення цього Свята Церква робить все можливе і створює всі умови, щоб ми могли прийти, посповідатись, отримати Боже Благословення та можливість приступити до Святого Причастя. Найперша умова  це іспит сумління. Потрібно поміркувати, що я хочу від цієї сповіді. Пригадати всі ті недобрі вчинки, що їх вчинили від попередньої сповіді і до сьогодні. Усвідомивши весь цей тягар проблем, стараємось зрозуміти, у чому ми хочемо перепросити Бога. Можна свої гріхи на листку записати. Наступний крок, який повинні зробити  збудити у своєму серці досконалий жаль, що ми цими вчинками чи словами образили Бога. Відчувши у душі цей крик, біль за наші вчинки, йдемо до священика і виявляємо у Святій Сповіді все те, що пригадали. Дуже важливо бути у цей момент щирим та правдомовним, бо приховавши гріх зі страху чи стида, ми чинимо святотатство. Така сповідь немає ніякої цінності, є ще одним важким гріхом. Тому у цей момент треба намагатись перебороти свої людські емоції і розповісти священикові про свої гріхи. Священик не є та особа, що засуджує нас і наші вчинки, навпаки, радіє, коли бачить  людина щиро сповідається і виявляє свої гріхи. Саме священик є посередником між тієї людиною, що кається, і Богом, що дає прощення цих гріхів. Якщо ми зазирнемо в історію, як раніше сповідались, то побачимо, що колись сповідь була публічною. Віруючі виходили і казали свої провини перед спільнотою. Покуту вони несли теж перед всією громадою.

– Безперечно, у цьому плані був неабиякий моралізаторський аспект, бо людина боялась чинити гріх, інакше їй би довелось за нього відповідати перед громадою. Тим паче, колись були закони, відповідно до яких, пропустивши без поважних причин три Служби Божі, людину відлучали на деякий час від Церкви. Це була велика ганьба для усього роду. Бо у ті часи саме Свята Церква прописувала моральні закони для громадян. Не піти  на Службу Божу  означало самовільно відректись від громади, в якій ти живеш.

– Маєте рацію. У ті часи Церква це могла собі дозволити. Нині все робиться для того, щоб тісніше зберегти людей у своїй опіці. Але як той добрий батько, що вміє приласкати, але при потребі й насварити. Таку зараз позицію займає церква. Ця позиція виявляє Боже милосердя  Бог не той, Який карає, а Той, що чекає нашого покаяння. Бог, Який милосердний, Бог, який уособлює ЛЮБОВ.

– Чи потрібно платити за Святу Сповідь?

– Ні, ця річ не потребує фінансової подяки. В нашому храмі таке практикується, але не з примусу, це добровільна пожертва. Це не означає, якщо •ви щось не пожертвуєте, то не отримуєте розрішення чи заборону до Святого Причастя. Перш за все, це пожертва, а не оплата за сповідь як уділення Божого благословення за отримання розрішення. Наголошую, це добровільна пожертва парафіянина, що прийшов до сповіді у храм.

– Як часто треба сповідатись?

– Не думаю, що тут має місце якийсь графік. Ми маємо відчувати цей тягар душі і відповідальність перед Богом, Який нам дав усе те, що маємо нині. Найперше  життя, можливість існувати. І коли ми Бога ображаємо, то мусимо перепрошувати. Ми ж дбаємо про чистоту нашого тіла та нашого одягу, то ж мусимо дбати про душу.

Але якщо довго не сповідатись, гріхи забуваються. І те, що є гріхом, з часом стає нормою в розумінні автора гріха. А потім багато людей приступають до сповіді з думкою, що не мають великих гріхів…

Чомусь багато людей вважають, що великий гріх  вбивство чи крадіжка. Але важкість гріха  справа особиста. Інколи цей важкий гріх полягає в тому, що ми пропустили Службу Божу без поважної причини. Знову ж таки є факт гріха, інша справа  великий чи малий. Але ми таким вчинком образили Бога. Бажання часто сповідатись  це питання людського сумління. Церква також не схвалює, коли людина дуже часто з тих чи інших проблем йде до сповіді. Бо втрачається цінність, той побожний страх, коли ми приступаємо до Великої Тайни. Сповідь  це не подія за графіком, це поклик душі. Хтось відчуває це частіше, нема на то ради. Хтось відчуває пізніше і, Богу дякувати, що приходить це бажання покаяння.

На мою думку, страх Божий, що спонукає нас до каяття, має двояку природу. Страх, коли ми, відчуваючи тягар гріхів у душі, боїмось бути наказані Богом і йдемо до сповіді. Інший страх  досконалий жаль, бо ми своїми негідними вчинками ображаємо нашого Небесного Батька.

Думаю, обидва страхи взаємопов’язані, бо спонукають нас до доброго. Але повинен бути, насамперед, той страх, що ми Бога образили, бо ж переступили гріхом через Особу Божу. В часи посту ми переживаємо страшні терпіння Христа на Хресній дорозі, на хресті, а наші гріхи є тим чинником, що додають Йому терпіння. Людям, які вперше приступають до сповіді, перш за все, бажаю сміливості, бо інколи саме страх заважає прийти та виконати цей обов’язок перед Богом.

Сором теж відіграє не останню роль. Наприклад, проти шостої та дев’ятої Заповідей Божих  не чужолож і не пожадай жінки ближнього твого. З голубих екранів нині пропагують сексуальні стосунки без обов’язків, а відтак багато новостворених сімейних пар живуть на віру. Суспільству нав’язують думки про те, що секс корисний для здоров’я. Багато інших непристойних розваг, що краде наш час, виснажує розум і душу. Протистояти дуже важко… Соромно про ці гріхи говорити на сповіді.

Треба завжди пам’ятати, що через гріх ми втрачаємо Божу ласку і своє благословення для себе. Через гріх ми відлучені від Бога. І цей сором є також наслідком гріха. Можливо, ми оцей гріх вчинили через спокусу диявола, який дає нам можливість для цього. Інколи цей сором від нечистого, щоб ми цей гріх не виявляли на сповіді. Треба себе пересилити, заставити, виявити його, бо Бог є Той, Який прощає.

– Чи можна, не сповідаючись, приступати до Святого Причастя?

– Церква повчає і дозволяє приймати Святе Причастя без сповіді, але знову ж таки за певних умов. Можна причащатись без сповіді протягом місяця, коли ми не відчуваємо важкого гріха. Бо Святе Причастя має силу цей повсякденний гріх знищувати. Інша справа, коли відчуваємо його важкість, і бракує цього жалю за скоєним гріхом. Потрібно йти до сповіді, щоб збудити досконалий жаль, отримати розрішення та приступити до Святого Причастя. Треба розуміти, що Причастя  не щось пересічне у нашому житті, це Бог, це тіло, Його кров, яку ми приймаємо. Тому приступати до цього Таїнства треба з найбільшою побожністю, пошаною та вдячністю. Тоді можна приймати Причастя якомога частіше. Але двічі на день причащатись не можна. Зловживати теж не можна, бо втрачається Його цінність та прагнення прийняти Христа в своє серце.

– Чи має право священик не дати розрішення людині, що кається?

– Є ряд гріхів, проблем, відповідно до яких священик не має право дати розрішення. Наприклад, іншому священикові, який виявив тайну сповіді. Не має права дати розрішення своєму спільникові щодо гріха нечистоти. І дуже актуальна тема на сьогодні  священик не має права дати розрішення особам, які живуть без шлюбу на віру. Такі особи перебувають в постійній нагоді до гріха. І священик не має права давати такій особі розрішення.
 

Дякую Вам за розмову! Бог Вам в поміч!

***

Наостанок пропоную поміркувати про шосту та дев’яту Заповіді Божі, гріхи нечистоти, як вияв лихої похоті тіла. Св. Іван Золотоустий недаремно наголошував: "Похіть тіла  вогонь, і то вогонь невгасимий та постійний. Це пес скажений і лютий. І хоч би ти тисячі разів його відганяв, він тисячі разів нападає й не відступає. Страшне полум’я вугілля, але полум’я похоті ще страшніше. В тій війні ми ніколи не маємо перемир’я". І це факт, невідворотний за своєю природою! Натомість за Божим планом подружній стан має іншу святу мету: народжувати та виховувати дітей для людського роду. От чому Бог вклав у серце чоловіка та жінки взаємний потяг та обов’язки подружньої повинності. І всяке бажання поза подружжям шукати задоволення тілесної похоті є великим гріхом, що нівечить Божі плани. Думаю, багато хто з сучасної молоді нині навіть не задумується про це і не кається у легковажних стосунках, а сім’ю вважає чимось формальним. Пригадую, як нещодавно мій знайомий із захопленням поділився своєю радістю, мовляв, у нього незабаром народиться дитина. Моє зустрічне запитання "Ти одружився?", він сприйняв із подивом: "А навіщо?", і почав виправдовуватись. Махнувши рукою, я пішла геть. Чомусь відразу промайнула думка про те, як доведеться кожному з нас стати на СТРАШНОМУ СУДІ та відповідати за усі гріхи. Чи хотіли б ми зробити цей суд НЕ СТРАШНИМ? Чи, можливо, і не живемо для СТРАШНОГО СУДУ. ЦЕ, МАБУТЬ, НАС І ПОГУБИТЬ…

Ірина СЛАВЧАНИК.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Сокалі відсвяткували 500 років римсько-католицькій парафії св. Михаїла Архангела

30 вересня, у суботу, в костелі ...