Home / Духовне життя / Дозвіллям молоді у селі Великому опікується священник

Дозвіллям молоді у селі Великому опікується священник

Село Велике, наче сховане від людського ока, у лісі. Та, повернувши від траси Сокаль  Великі Мости праворуч, і від'їхавши всього три десятки метрів, побачиш сині бані церкви, а праворуч від них  зелену покрівлю Народного дому. Колись жителі Великого мали власний Народний дім у приміщенні адміністративного будинку звірогосподарства. Старожили розповідають, що тут на сцені виступали тепер заслужені артисти України Оксана Білозір, Василь Зінкевич, тріо Мареничів та інші знаменитості української естради. Був тут хор та ансамбль бандуристів, які гастролювали з концертами по всій Україні. В Народному домі громада села відзначала релігійні та державні свята, проводила збори; демонстрували відеофільми, діяла бібліотека. Кажуть, що мали таку апаратуру, якої не було в жодному Народному домі Сокальщини.

Сокальське звірогосподарство збанкрутувало, і молодь села залишилася без Народного дому. Але громада зуміла відстояти місцевий храм культури. У 2008 році, після різних перипетій, для Народного дому залишили дві кімнати, концертний зал, фойє та кінобудку. Приміщенню потрібний був ремонт, а на нього, як і на опалення та освітлення  кошти. Одним словом, громада села самотужки, без допомоги держави, боролася за збереження своєї духовності.

Нині жителям Великого активно в цьому допомагає настоятель церкви Святої Праведної Анни УАПЦ, протоієрей Василь Божаківський. Він є не тільки священиком, а й завідувачем Народного дому. Його духовне призначення у житті не з легких, адже на плечах чоловіка відповідальність не тільки за себе, або ж сім'ю, а за парафію села Велике, а особливо, молодь.

Працювати у Великому, як стверджує отець Василь, для нього  щастя. Родом із Золочева, але вже десять років живе тут. Це мальовничий населений пункт, у якому мешкає лише триста людей, зате яких  і творчих, і працьовитих. Тут всі знають один одного чи не поіменно. Отець Василь завжди хотів зробити щось вагоме для них, і невдовзі випала така нагода. Завідувач Народного дому Ірина Шумило, яка поєднувала роботу в школі і Народному домі, звільнилася, а її не було ким замінити. Поторицький сільський голова Роман Смик запропонував цю посаду місцевому пароху. Після недовгих роздумів отець погодився, бо вважає, що настоятель храму є не тільки духовним наставником, але й вчителем вічного, доброго, духовного…

"Колись Народний дім називали Просвітою, де люди просвіщалися, тут діяли культурні осередки. Якщо згадати нашу історію, то є багато прикладів, коли священнослужителі приділяли велику увагу вихованню молоді в релігійному та національному дусі. За їх почином почали існувати товариства "Сокіл", "Тверезість", організовувалися хори, діяли аматорські та інші гуртки. При будинках "Просвіти" були бібліотеки, ставили вистави, проводили різні вечори й інше. Я думаю, в тому, що став опікуватися місцевим Народним домом, нічого дивного нема. Є ж на ІваноФранківщині й на Рівненщині священики, які працюють головами сільських рад. Йдучи на це, щиро вірив, що разом із підтримкою громади вдасться чимало зробити, що спільно наведемо порядок в Народному домі, і він стане справжнім осередком культури; виховуватимемо молодь у патріотичному дусі",  стверджує отець Василь.

І пішов працювати завідувачем Народного дому на половину окладу.

Підтримали його сільські депутати, зокрема Віктор Бочек та Роман Кушнерик, які пообіцяли допомагати, і слова дотримали. Вони організували громаду не тільки на ремонт Народного дому, але й відновили у селі дитячі каруселі.

На жаль, приміщення Народного дому ще й досі не опалюється, однак це не стає на заваді для проведення різноманітних культурних та освітніх заходів. У концертному залі, який розрахований на 200 осіб, чисто та прибрано, стоять відремонтовані стільці, збоку  більярдний стіл. У фойє  стіл для тенісу, музична апаратура, виблискує підвішена до стелі дзеркальна куля… Впадає в око гарно декорована сцена.  Це, як каже отець Василь, заслуга його попередниці Ірини Шумило.

 Коли прийшов сюди, приміщення потребувало ремонту,  пригадує о. Василь.  У залі стеля обвисла і місцями посипалася, на стінах  "грибок", а штукатурка із зовнішньої сторони посипалась. Врятувати храм культури  було найпершою метою. Спочатку відгородили Народний дім від іншої частини будинку, вставили шибки у вікна, поремонтували паркет та дві кімнати, в яких нині гуртківці проводять репетиції. А тут працюють гуртки художнього слова та вокальний, збираються хористи та ансамбль дівчат. Згодом відремонтували зал, крісла, меблі, замінили двері, відновили більярдний стіл. За спонсорські гроші купив лузи, кулі, киї для більярду, а невдовзі ще й зробили новий тенісний стіл. Адже заняття спортом корисні й потрібні молоді. Отець Василь і сам любить грати в теніс, футбол, волейбол. Велику допомогу надали меценатидиректори: ТзОВ "Галичхутро"  Василь Муха і меблевої фабрики "Черемош"  Василь Данилюк. Вони й зараз відгукуються на усі прохання і допомагають чим можуть: виділяють кошти на проведення концертів, фестивалів та багатьох державних свят, щороку купують подарунки для дітей на святого Миколая.

За три роки о. Василь зробив чимало. Найперше відродив вертеп: діти ходять по селу і колядками та віршами прославляють народження Ісуса. А молодь за зібрані гроші купила чотири колонки і підсилювач. Тепер, у вихідні, влаштовують дискотеки. Але отець, коли прийшов працювати в Народний дім, попередив: у році є чотири пости і під час них танців не буде. В цей час можна грати в теніс чи більярд.

 Пам'ятаю, як хвилювався перед першим концертом, бо робота для мене була досі незнайома. А коли після концерту побачив у залі задоволені обличчя односельчан, зрозумів, що з Божого благословення мені вдалося організувати захід на належному рівні. З кожним разом свято виходило чимраз цікавішим і це додавало заохочення робити наступне.

Завідувач Народного дому каже, що основним напрямом у його роботі є відродження духовності, українських традицій і звичаїв, щоб підростаюче покоління знало і любило українську народну пісню та слово. Нині місцеві аматори художньої самодіяльності готують концерт до Шевченківських днів. Пробуватимуть інсценізувати твір Т. Г. Шевченка "Наймичка". Поки що не вдалось організувати танцювальний гурток для старшокласників та тренажерний зал, але отець Василь не полишає про це мріяти.

Маю надію на підростаюче покоління  учнів третіхвосьмих класів,  каже отець Василь,  яке вже нині бере активну участь у концертах та гуртках. Старше важко переконати. Спочатку вони обурювалися, бо їм багато чого заборонив: палити цигарки, пити пиво, грати в карти. Було важко переконати молодь, що Народний дім працює у вихідні з 7 до 23 години. Але згодом звикли…

В. Божаківський поділився й своїми проблемами, а вони такі ж, як у всіх завідувачів культурних закладів  це недофінансування сільської культури. Серед наболілих, і їх, мабуть, кожен з них назве: брак коштів на вікна та двері, на придбання апаратури та костюмів. Підготувати концерт не така вже й проблема, коли є талановиті люди, які хочуть виступати на сцені. Потрібний добрий художній керівник, прибиральниця, яка дбала би про чистоту та порядок. На жаль, в такому маленькому селі, як Велике, такі одиниці у штаті не передбачені. Однак завідувач дає собі раду. І щоразу організовує гарне величне дійство. Допомагає йому регент церковного хору, колишня працівниця звірогосподарства Іванна Кортко. Хоч їй уже сімдесят, вона охоче навчає молодь співати в церковному хорі, й у Народному домі. Допомагає отцеві підбирати пісні та розучує їх з дітьми та дорослими.

Запитую, як отцю Василеві вдається поєднувати працю на духовній ниві і в миру, чи, бува, не шкодує, що пішов на таку нелегку роботу? На що він відповів: "Колись "Просвітою" керували священики і в селах був порядок, процвітала культура. На цій парафії служу десять років, знаю людей, молодь, їх проблеми. Церква проповідує любов до ближнього. Хочу так організувати дозвілля молоді, щоб вона охоче йшла в Народний дім, який би став "храмом національного відродження", "вогнищем громадського життя", "кріпостю молодої волі", "святинею українських слова і пісні",  каже він.

Звичайно, у селі кожен посвоєму ставиться до того, що місцевий отець очолює Народний дім. Для багатьох старших жителів це дивина. Але його бажання хоч у такий спосіб служити громаді заслуговує похвали. Адже він  духовний наставник, і його робота у всіх, наче на долоні. І він це розуміє, тож старається їх не розчарувати. Та головне, що Народний дім не є на замку, і сільські хлопці та дівчата мають де відпочити.

Щодня сюди сходиться кістяк молоді,  розповідає депутат сільської ради Віктор Бочек.  Своїми силами зроблено багато, і це завдяки нашим підприємцям  Василю Мусі й Василеві Данилюку, які не байдужі до потреб громади.

І після роздумів додає: "З молоддю важко працювати. А тим більше, коли нема фінансів. Уже минуло три роки, проте ніхто не виявляє бажання бути директором Народного дому. А отець Василь взяв на свої плечі проблеми духовного виховання, культурного дозвілля молоді села. І з цим справляється непогано".

А чи не найважливіше з досягнень  це повага, довіра та любов односельчан. Тому й намагається отець Василь виправдати сподівання жителів Великого. "Планів у мене багато. Для цього потрібна допомога людей та чимало коштів. Громада дружна, працьовита, але цього нині замало. У нас нема грошей на культурнопросвітницькі заходи, тому чимало ідей залишаються тільки у мріях",  стверджує завідувач Народного дому.

– Ми задоволені роботою Народного дому, який в селі Велике функціонує не так давно,  каже головний спеціаліст відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігії Сокальської РДА Наталія Якубишин.  Головне, що молодь має де зібратися увечері, щоб відпочити. Тут проводять заходи до державних свят. Завідувач Народного дому  священик, старається сумлінно виконувати свої обов"язки, заохочує молодь та дітей до різних заходів, які відбуваються у Народному домі.

У нас нема зауважень до його роботи. Не надходило й скарг з боку громади чи сільської ради. Отець Василь Божаківський  людина принципова та з чіткою християнською позицією. І це допомагає йому в роботі. Він намагається навести порядок в Народному домі, прагне, щоб він став справжнім осередком культури.

Розділяє її думку й Поторицький сільський голова Роман Смик:

– Звичайно, що одна людина не може зробити багато. Але треба віддати належне отцю Василеві, який старається і намагається, щоб дозвілля молоді в селі було цікавим. Дбає він про розвиток матеріальнотехнічної бази сільського закладу культури. Працює з молоддю, духовно і культурно просвіщає її, залучає до відродження традицій села. І ми будемо йому в цьому допомагати.

Тож, дай Боже, щоб у майбутньому сільська влада, завідувач Народного дому та молодь села Велике знаходили між собою порозуміння, працюючи плічопліч на культурній та духовній нивах.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

свято Покрови, козацьке свято

14 жовтня – свято Покрови, козацьке свято

Зіркою зійди ясною, райдугою в Україні, ...