Наша земля багата не тільки чорноземами, але й скарбами. Про це, як ніхто, знають жителі сіл Комарів та Волиця, що на Сокальщині. Щороку місцеві жителі виорюють чи викопують щось цікаве, коли садять городи чи збирають врожай. Вони знаходять на своїх городах старовинні монети, речі побуту і навіть жіночі прикраси… Не так давно селяни віднайшли чимало старожитностей, серед них п"ять медальйонів та чотири хрестики. Але все попорядку.
Три роки тому Володимир Працун з с. Волиця знайшов на городі медальйон, який колись носило і зараз охоче носить жіноцтво. Бо медальйони не лише прикраса, але й оберіг. Свою знахідку він віддав місцевому краєзнавцю Павлові Бугаю з Комарева (на знімку). Та його неабияк зацікавила, тож він почав досліджувати її. Спершу відчистив від землі. І побачив на медальйоні ікону Божої Матері. Пан Павло показав цю знахідку священикові св. п. отцеві Мирону з Комарева, який і підказав йому, що на медальйоні, можливо, зображена Почаївська Матір Божа, оскільки на одній стороні, внизу, викарбуваний камінь, а на ньому стопа Борогодиці. Вгорі образ Матері Божої і напис "Пречиста Діва Мати Руського краю". Сумніви відпали, коли після довгих днів вивчення знахідки через лупу, Павло Васильович зумів прочитати на зворотній стороні: "Спаси Господи люди твоя", а нижче: "Почаїв".
– Я телефонував до історика Василя Кучерука, розповідає пан Павло. Він підказав мені, що почаївська святиня належала грекокатоликам до 1833 року. Тоді й виготовляли такі медальйони.
Це був перший медальйон, який потягнув за собою вервичку інших.
…Якось пан Павло зайшов на подвір"я Надії Лаптути з роду Олійників, щоб попросити коня, аби спрягти його з батьковим. Слово по слову і розговорилися. Пані Надія розповіла, що знайшла на городі медальйон. Свою знахідку вона віддала йому. І Павло Васильович зацікавився: що зображено на ньому і яка історія його походження.
– Медальйон виготовлений з алюмінію, каже мій співрозмовник. Це є старовинна річ. Він має вушко, тож його можна було носити на шиї. На одній його стороні зображена Пречиста Діва Марія, яка тримає на лівій руці Дитятко Ісуса, та міститься напис "Пам'ятка коронації в Кохавино 15. 08.1912 року", а на зворотній Ісус Христос.
Напис на знахідці ледь можна було прочитати, і краєзнавець спершу подумав, що Кохавино це місто в Польщі. Але якось до рук потрапила газета "Високий замок" за 2 жовтня цього року, де була стаття "Галицький Лурд".
– Саме вона мене й зацікавила, бо у ній йшлося про невеличке село на Галичині Кохавино, яке колись було одним із улюблених місць паломництва віруючих в минулому столітгі, продовжує розповідь Павло Бугай. Нині цього населеного пункту, не побачиш на сучасних картах. Воно ввійшло до складу селища Гніздичів Жидачівського району і розташоване майже в центрі цього населеного пункту. А поза тим, ще століття тому, до Кохавинської Богородиці з молитвами і прощеннями йшли сотні тисяч прочан. Історія цього місця почалася у 1646 році, коли власниця сусіднього села Руда Анна Войнаковська, повертаючись з Жидачева до свого рідного села, побачила на одному з дубів образ Божої Матері. Перед образом зупинилися і впали на коліна коні, які везли панську карету. Вони зрушились з місця лише після того, як пані вийшла з карети і помолилася. Слава про чудо швидко розповсюдилася по околицях. Вже у 1680 році Тереза Виговська збудувала на місці дуба, де з'явився чудотворний образ, дерев'яну капличку, куди помістила ікону з дозволу Львівського архієпископа Констанція Липського. У 1748 році власник Руди Костянтин Виговський побудував нову простору дерев'яну церкву і помістив в ній образ Кохавинської Матері Божої. 22 червня 1755 року львівський архієпископ Вижицький переніс чудотворний образ з каплиці до новозбудованої церкви.
Коронація ікони найзнаменніша подія в історії села Кохавино. Кількість паломників до Кохавинської Богородиці зростала буквально з кожним днем. І дерев'яна церковця уже не вміщувала вcix охочих помолитися до чудотворного образу. Відтак вирішили спорудити просторий кам'яний храм у романському стилі. Наріжний камінь під нього освятили у червні 1868 року.
Будівництво тривало довгих 26 літ. І першого вересня 1894 року до новозбудованого храму перенесли чудотворну ікону Кохавинської Богородиці. Відомо, що під час коронації ікони у 1912 році золотими папськими коронами на цю подію лише поїздами прибуло понад 180 тисяч паломників. У цей день 100 тисяч мирян прийняли Святе Причастя. Мабуть, хтось із жителів сіл побував на коронації і привіз додому, на пам'ять про цю подію, медальйон.
Уже перед Другою світовою війною, з 1931 року кохавинськими святинями опікувалися отцієзуїти. Саме вони, втікаючи від радянських військ до Польщі, забрали зі собою чудотворну ікону Кохавинської Богородиці. Вона й донині зберігається у костелі міста Глівіци. У Кохавино залишилася її копія…
Ось так завдяки медальйону, який знайшла на городі Надія Лаптута, краєзнавець дізнався про історію чудотворної Кохавинської Богородиці. Невдовзі до Павла Бугая потрапив третій медальйон. Його знайшов і віддав йому комарівець Микола Проць. На ньому зображена Ченстоховська Матір Божа або Белзька ікона Божої Матері. Чудотворна ікона Богородиці, написана, за переказами, євангелістом Лукою в Єрусалимі на кришці стола Святого сімейства, в Сіонській світлиці, одна з найвідоміших і шанобливіших святинь Польщі і Центральної Європи. Через темний відтінок обличчя, також відома як "Чорна Мадонна". Ікона зберігається в монастирі паулінів Ясна Гора, розташованому в польському місті Ченстохова. Про цю чудотворну ікону ми писали не раз, тож не будемо зупинятися на цьому.
Ще один медальйон знайшов Василь Борухайло з Комарева. На ньому зображена Матір Божа та Ісус Христос, які тримають вервечки. На зворотній монстранція. "Я був у Крехові, і коли показав одному з монахів медальйон, той сказав, що це Матір Божа Параманна", розповів дослідник.
Під лупою на медальйоні можна прочитати напис: "САКРАМЕНТО"…
Павло Бугай викладав на стіл, один за одним, знайдені медальйони і показував написи на них, розповідав, як вони потрапили до нього та що довідався про їх походження. Чоловік може розповідати про знахідки годинами, бо уже багато років займається дослідженням старожитностей, якими так багата земля сіл Волиця і Комарів.
Яким було моє здивування, коли серед знахідок Павла Бугая, побачила найпоширеніший у світі медальйон Непорочного Зачаття, який часто називають чудодійним. Його історія безпосередньо пов'язана з французькою монахинею Катериною Лябуре, якій тричі з'являлася Пречиста Діва Марія в 1830 р. і доручила їй викарбувати й розповсюдити медальйон, згідно зі зразком.
На медальйоні Пречистої Діви Марії, коли його повернути, можна побачити на звороті літеру "М", над нею хрест, а під літерою "М" два серця: одне увінчане терням, а друге пробите списом. Літера "М" і два серця говорять самі за себе. Цілість була обрамована 12ма зірками. Ось так два серця: Ісуса і Марії об'єдналися для нашого спасіння. Перші медальйони викарбували 1832 року й розповсюдили їх. Незадовго після того говорилося про різні чуда й навернення, що сталися за посередництвом медальйона, за що й одержав назву "Чудотворний медальйон". Саме він і лежав перед нами. А знайшла його на городі Марія Пшик із роду Думас у селі Волиця. Усі ці знахідки свідчать, що українці релігійний народ, який завжди шукав захисту у Пречистої Діви Марії.
Місцевий краєзнавець припускає, що господарі, мабуть, згубили медальйони, які носили на шиї на шнурочку чи ланцюжку, під час роботи в полі. І роздумує: "Це не можуть бути захоронення, бо усі речі були неглибоко і легко виорювалися плугом".
Жителі Комарева Михайло Малиновський, Василь Покотило, Петро Махіброда і Євген Матрипула з Волиці знайшли на городі хрести. Їх могли носити на грудях чи вішати на стіні. Це наштовхнуло на думку, що колись тут міг бути монастир чи дитяча захоронка. Але ніхто зі старожилів не пам"ятає цього. Хоча у селі був польський костел, а монастир у Кристинополі, нині це місто Червоноград. Тож, може, ці знахідки саме звідти. Хрести пролежали у землі чимало років, тож були знищені й потребували реставрації. Час зробив своє, на знахідках нема Христового розп"яття.
Павло Бугай показував їх реставратору з палацу Потоцьких в м. Червоноград, яка каже, що такі хрести виготовляли в XIX столітті, вони схожі на монастирські. Ось такі цікаві знахідки знайшли у землі жителі сіл Комарів та Волиця. Всі вони варті уваги, і є підтвердженням того, що і колись наші предки ревно вірили в Бога, покладали на нього свої надії. Адже медальйон зі зображенням святих чи хрестик на шиї це особисте визнання віри, а водночас прохання про заступництво перед Богом. Вони своєрідна німа молитва, яку ми носимо в серці, яка скеровується до неба безупинно під час праці, відпочинку і сну. Чимало людей відчули на собі їхню силу. І нині вони вийшли із небуття, аби нагадати людям, що щира молитва може врятувати світ.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.