Home / Духовне життя / Не ворогувати, а спільно молитися

Не ворогувати, а спільно молитися

Признаюсь, я довго вагався чи писати статтю на делікатну тему міжконфесійних стосунків. Здається, що після бурхливих 90-х, коли в багатьох храмах були влаштовані почергові богослужіння, коли села і навіть родини ділилися за ознакою приналежності до тієї чи іншої конфесії, настало затишшя. Адже з того часу громади побудували чимало нових церков, а останні події навіть надихнули українське духовенство заговорити про об’єднання. Але, очевидно, випадки відчуження трапляються не лише там десь далеко, в Києві, а й серед простих, як кажуть, парафіян. І, на превеликий жаль, інколи підігріває розбрат саме духовенство, які, за жартівливим висловом духовного провідника українського народу Андрея Шептицького, повинне не лише стригти овець, а ще й пасти.

Зазначу, що сам належу до греко-католицької громади і подекуди не поділяю тверджень людей інших конфесій чи віросповідань. Але віра – це особистий вибір кожної людини і тому кожен нестиме відповідальність за нього перед собою і Богом. Тому поважаю цей вибір і так само хочу, аби решта поважали мій. Бо терпимість – одна з ознак християнства. А ось її багатьом, часом, дуже бракує. Наведу приклад: в одному зі сіл Сокальщини, люди, які ходять до греко-католицької церкви, мали «необережність» поїхати на фестиваль духовної пісні «Надія» до Львова, який відбувся 20 червня цього року. Потому священик в церкві виголосив, що ці люди молилися там мамоні. (За Вікіпедією: Мамона                     – слово, що використовується в  (Матвія 6:24, Луки 16:13) та в талмудійському словнику в негативному значенні: «багатство, земні блага», оскільки людина на них покладає свою надію і прив'язана до них. A євангелісти застерігають віруючих від служби мамоні.

Не важко здогадатись, що після того коїться: родини розвалюються, брат кляне брата, називають «винуватих» сектантами – в селі оселяється ненависть.

Але ж всі ці люди називають себе віруючими, забувши, що одна з головних заповідей Божих: «люби ближнього, як самого себе». В моєму розумінні, Бог і є любов, а такими вчинками вони відвертаються від нашого Господа. Адже пристрасті розпалюються до такого рівня, що, здається, якби Ісус Христос в той момент спустився з небес на нашу грішну землю, то ці «вірні», в першу чергу, спитали б в нього, до якої конфесії він належить, або до якої церкви ходить?

Згадую недавні події на Майдані. Там було чимало моїх земляків і односельців, які стояли за Україну. Сотні тисяч людей треба було нагодувати і обігріти, дати нічліг. Робили це тисячі небайдужих. В тому числі і церкви: поранених приймала православна церква, дах над головою забезпечувала греко-католицька, обіди готувала римо-католицька, євангелістська. Ніхто в біді не ділився на конфесії – на трибуну під час Революції гідності виходили і молились всі священики разом. І в людей від того додавалось духу і гордості за свій народ і країну. Тому спробуймо запитати в себе: хіба не ми самі ворогуємо один з одним? Хіба загарбник на сході не тішиться з цього, бо його принцип – розділяй і володій? Невже нам не варто усім разом промовити спільну молитву за воїнів, які зараз в АТО, аби вони з перемогою повернулись до дому живі та здорові?

Ще в далекому 1845 році Тарас Шевченко завершив своє «Дружнєє Посланіє і мертвим і живим і НЕНАРОДЖЕНИМ (виділено мною) землякам моїм» такими актуальними і сьогодні рядками: «Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!»

Ігор ПЛЕЧІНЬ, депутат Сокальської районної ради.

На знімку: керівники церков в Україні: в єдності – наша сила.  

 

 

  

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Ченстоховська ікона

Ченстоховська ікона – у Червонограді

Славна своєю історією та численними зціленнями ...