Home / Духовне життя / Нова радість стала

Нова радість стала

Спогади дитинства навічно вкарбовані в пам’ять. На Різдво любила їздити з бабусею до її молодшої сестри на Волинь.

Пригадую, спочатку їхали поїздом, потім  автобусом, далі йшли пішки і до знайомої хати підходили вже надвечір. На темному небі яскраво світили зорі, мороз добряче щипав за щоки, залазив під поли теплого пальта. Незлобиво (більше для порядку, даючи знак господарям) гавкав сусідський пес.

Стукали в двері і сивий дід Іван гостинно відкривав їх з незмінними словами: "А хто то до нас приїхав? Що то за панянка така!". Роздягалися і  за стіл, накритий вишиваною гладдю скатертиною, під нею  солома, на ній  наїдки різноманітні. В кімнаті пахло смаженими оладками, ялинкою. Наминаючи смаколики, я прислуховувалась: чи не чути дзвоників. І ось до хати, разом з клубами морозу, заходили колядники. Ми, малеча, хапалися за бабусині спідниці, зза їхніх спин видивлялися на царя Ірода, пастушків, золоту зірку, що крутилася на довгій палиці, ангеликів (так хотілося доторкнутися до їх крил  справжні чи з картону?). А коли насередину кімнати вискакував чорний рогатий чорт з довгим хвостом і починав до всіх чіплятися, ми з вереском ховалися під стіл, визираючи зпід скатертини на колядників. І ось вони злагоджено заводили "Нова радість стала, яка не бувала…". До них приєднувалися дорослі. Худий, як тріска, Дід Іван (давно покійний, що пройшов Другу світову, німецький концтабір, після якого в нього залишилась третина шлунку і для якого ми вирощували на ліки алое) підносив колядникам і сам випивав чарчину міцного, власноруч вигнаного, самогону. Баба Марія, в святковому кожушку, рум’яна і кругла, як гарбуз, клала у торбину колядників печену домашню ковбасу, пиріг, горіхи (ми також привозили додому такі гостинці, я захоплено розповідала про поїздку) і вони, подякувавши, йшли до сусідньої хати. А ми, перш, ніж вилізти зі свого сховку, прислухалися чи, бува, не повертається чорт. Потім швидко бігли до ялинки  шукати подарунки. І стільки було радості від тих нехитрих пакунків: шар за шаром зривали цупкий папір (тоді ще не було тонкого сріблястого чи золотистого, як тепер), обмацували, вгадуючи, що там всередині. І ось нарешті на світ з’являлася невеличка лялька чи книжка, кольоровий м’ячик чи ляльковий посуд, листівка, посипана скалками побитих ялинкових прикрас… Награвшись подарунками, ми починали "роздягати" ялинку: хтось хапав червонобоке яблуко ( в саду їх завжди росло багато), хтось розгортав з фольги горіхи, хтось ретельно складав цукеркові обгортки… Перемазані шоколадом, із задоволенням пили компот із сушених яблук, який баба Марія завбачливо ставила у глиняному глекові біля ялинки і, змучені та щасливі, готувалися до сну: роздягали ляльку, складали на стільчику зняті з ялинки лакоминки, молилися і по двоєтроє лягали в ліжко, розповідаючи один одному про свої враження. Старші поверталися до столу, а ми, розморені від гарячої пічки, засинали, щасливо усміхаючись уві сні.

Вночі снилась виблискуюча прикрасами ялинка і веселий чортик, який намагався вискочити на зірку, що прикрашала вершину лісової красуні. І душі маленьких дітей огортало приємне тепло: справді, нова радість, якої ми чекали цілий рік,  настала!

Валентина БЛУДОВА.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Богоматір із Зарваниці

Богоматір із Зарваниці – у шахтарському Червонограді

У греко-католицькому храмі Пресвятої Богородиці — ...