Статистика нашого сьогодення щодо зруйнованого родинного щастя дуже тривожна і навіть критична. Тому найнебезпечніше зло для сучасного світу – це руйнування святості подружжя.
Ось чому Церква засуджує усі види блуду, перелюбу, подружньої невірності, проституцію і пропаганду так званого «вільного кохання», «пробних шлюбів», яка прийшла до нас зза кордону. Сучасний світ намагається усунути орієнтацію на духовні цінності, звести молодих людей зі шляху до Бога, вивести зі стану молитовного єднання з Творцем, безупинно пропонуючи їм різноманітні спокуси. Навіть батьки деколи радять своїй дочці чи синові пожити «на віру», начебто призвичаїтися один до одного. Коли не складеться – розійтися, а складеться – одружуватися. Але навіть той рік не є барометром, який визначить чи щасливим буде їх подальше подружнє життя. Можливо, той рік і буде щасливим, але це не означає, що такими будуть наступні літа. Бо не у звичці справа, а в любові, любові не до себе, а свого чоловіка чи дружини. Якщо подружня пара думає найперше про свою половинку, а потім вже про себе, якщо подружня пара вміє бути вірними один одному, якщо вміє прощати один одному, то Бог благословляє їхній шлюб. І подружнє життя, хоча і з тернами, і труднощами, але буде щасливим. І не у випробувальному терміні тут справа. Можна пробувати, пробувати і так прожити усе життя. А шлюб – це не лише красиве таїнство у церкві, це не весела забава за весільним столом, а шлюб – це довга дорога через усе життя, коли ті двоє мають пройти його рука в руці, плече біля плеча у радощах і печалях.
Людство вцілому не витримує натиску власних гріхів, духовно слабне і втрачає як тілесне, так і душевне здоров`я. Найстрашніше у шлюбі – це втрата любові, вірності і поваги один до одного. Стараймося зберегти ці почуття. Любов – це найкраще, що дав людині Господь Бог. І це почуття любові є благословенне у таїнстві святого вінчання.
Духовне життя – от те, найцінніше, що ми можемо дати своїм дітям у спадок. Головний обов`язок батьків – виховувати дітей у послуху й пошані до старших. Обов`язок дітей у родині – шанувати, любити, слухати своїх батьків, а на старість опікуватися ними. Найважливіша мета шлюбу – виховати дітейхристиян, нове покоління синів і дочок Божих.
Сім`я – це домашня церква. Яка сім`я – таке й суспільство, яка родина – така й держава. Саме в родині дитинка пізнає любов, навчається рідної мови, практикує релігійне життя, формує характер і виховує чесноти як християнські, так і громадянські, зокрема, правдолюбивість, щирість, патріотизм, чесність, милосердя.
На любові стоїть світ, але не кожному дано її пізнати, бо не кожна людина цього прагне. Одного разу, ідучи вулицею, побачив подружню пару похилого віку. Йшли, тримаючись за руки, виглядали погідно щасливими. Одне підтримувало другого. І стільки ніжності, поваги і любові було у їхніх рухах, у їхніх очах. Мабуть, багато вони пережили разом щасливих і сумних днів. Мабуть, мають дітей, онуків, правнуків. Бо такий закон Любові. Переконаний, що вони не пробували той рік чи два жити на віру без шлюбу, бо в українських родинах так не було прийнято. Але призвичаїлись один до одного, бо вміли берегти любов.
о. Володимир ЖАРСЬКИЙ, митрофорний протоієрей, настоятель храму Вознесіння Господнього.