Home / Духовне життя / Схилімо голови в скорботі, помовчімо, жертв страшного геноциду пом’янімо!

Схилімо голови в скорботі, помовчімо, жертв страшного геноциду пом’янімо!

24 листопада мільйони свідомих українців, християн молилися у церквах, запалювали свічки у вікнах домівок, долучались до жалобної акції  пам’яті про невинних жертв голодомору 1932-1933 рр. Наші бабусі і дідусі добре пам’ятають, як шукали зернинку хліба, а її ніде не було. І хоч ці страшні сторінки з української історії радянська влада намагалася замовчувати, штучний голод заперечувала, проте є живі свідки, які пережили це лихоліття, і збереглися документи в архівах, які свідчать про страшну наругу над нашим народом.
 

Щоб відзначити цей сумний день в історії України, минулої суботи старше покоління, молодь, учні шкіл зібралися біля кафедрального собору св. ап. Петра і Павла. Всі разом, жалобною процесією з хрестом, снопом, хоругвами і державним прапором з чорною стрічкою, сокальчани, керівники міста, представники влади вирушили до площі Січових стрільців. Тут лунала траурна мелодія, на сцені  чорне панно, на якому  нагадуванням про ті страшні події  пшеничний сніп і символічна книга про голод. На площі виклали величезний хрест із запалених лампадок. У почесній варті стояли сокальські пластуни, які тримали пшеничні колоски.
 

Поминальну панахиду за душами померлих від штучного голоду відправили всечесні отці: протоієрей о. Ярослав Кащук, о. Ярослав Валюх, о. Михайло Назар. Сотні сокальчан спільно промовили "Отче наш" та "Богородице Діво".
 

Тривожно билося серце, на очах бриніли сльози, коли до присутніх зверталася ведуча Руслана Антонюк: "…Немов прокляття ожива, рік 33тій, голод, голод… На багатих чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було що їсти, почався голод. Великий, страшний, невблаганний. Пішов голод степами, перед ним дверей не зачиниш, не зупиниш його ні плачем дітей, ні голосінням матерів, він вповзав у хати, населяючи їх мерцями. Люди уже не плакали, тихо вмирали… Хто рахував їх тоді? Жили терплячи і помирали терплячи".
 

Присутні пом’янули жертв страшного геноциду  голодомору 19321933 рр. та політичних репресій хвилиною мовчання.
 

– Догоряла свічка… “догоряла, мати дитинча колисала, не в колисці, ні, але у труні. Мертві по ровах  їх мільйони, по німих церквах стогнуть дзвони. Хто ж то Україні, Боже, нині допоможе?”  рядками з відомої пісні розпочав свій виступ отець Ярослав Кащук.  Нині •нам потрібна пам’ять і правда, яку досі замовчують. Треба не відступати від людяності, від законів церкви, віри, побожності. Покаяння і навернення спасуть український народ.
 

Нескінченна книга пам’яті, в якій записано все  і життя людини, і життя рідного краю. Багато сторінок вписано кривавим і чорним, читаєш подумки і здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова про голод і сатанинські обіцянки вождів: "Багаті? Старцюватимете. Співучі? Заплачете, завиєте. Горді? Впадете на коліна. Густолюдні? Прополемо. В історію оглянетеся? Очі виколемо. Хто знав, хто вів смертям той лік, отой проклятий тридцять третій рік…".
 

Далі до присутніх звернулася голова Сокальської РДА Наталія Карташова:
 

– Не так багато часу минуло відтоді, коли нам забороняли говорити про голод. Запитаймо своїх батьків, дідусів та бабусь: а чи знали вони про голод 19321933 рр., чи мали можливість запалити свічку пам’яті? Але, незважаючи на переслідування, вони пам’ятали, спершу тихо, а потім все голосніше і відважніше. Сьогодні ми зібралися тут, аби згадати мільйони українців, невинно убієнних голодом, і засудити злочини тоталітарного режиму, найжорстокіший з яких  голодомор 19321933 рр. Нині згадуємо й тих, хто у жорстокі дні голодомору, коли люди ламалися фізично і психічно, відважились простягнути руку помочі. Адже в час, коли в країні голод, поділитись окрайцем хліба  величезний подвиг. Тоді міг врятувати хліб, а сьогодні  врятує пам’ять.
 

Заступник голови районної ради Володимир Чуб, у своєму виступі підкреслив:
 

– Голодомор 19321933 рр.  це трагічна сторінка в історії України, без терміну давності і забуття. Ми не маємо права стерти пам’ять про ці трагічні події. Це рана, яка буде ще довго кровоточити. І сучасне, і прийдешні покоління повинні робити все можливе, аби ці події не повторилися. В Україні ми і нині маємо спроби тоталітарного режиму повернути минуле, тому ми, українці, повинні об’єднатися заради свободи, незалежності, розвитку України як демократичної держави. Вічна пам’ять жертвам голодомору і політичних репресій.
 

Слово мав і Сокальський міський голова Богдан Зарічний:
 

– Нині ми зібралися, аби віддати данину пам’яті жертвам найбільшої катастрофи в історії людства в ХХ ст.  голодомору. Не тільки фізичне знищення мали на меті організатори штучного голоду 19321933 рр., вони передусім намагалися стерти генетичну пам’ять українського народу, вбити, знищити волелюбний дух і перетворити українців на покірних рабів. Згідно з різними підрахунками, від семи до десяти мільйонів людей загинуло. Переконаний, що найближчим часом більшість країн світу визнають голодомор 19321933 рр. актом геноциду українського народу. Ми повинні пам’ятати, що голодомор  це наше минуле, а без минулого немає майбутнього, тому що безпам’ятність породжує бездуховність, а бездуховність, наче іржа, роз’їдає душу і серце нації. Сьогодні разом скажемо: ми  не забули, ми  пам’ятаємо, вічна вам пам’ять, невинно убієнні!
 

Далі учасники вічареквієму запалили на центральній площі міста лампадки. А опісля багаточисельна громада попрямувала до колишньої катівні НКВС, що по вулиці Шашкевича. Вздовж дороги, від Сокальської школиінтернату до місця, яке є німим свідком страшних часів, стояли учні сокальських шкіл з лампадками в руках.
 

Біля катівні НКВС слово мав отець Михайло Назар:
 

– Сьогодні на цьому місці ми віддаємо данину пам’яті безсмертним героям. Згадуємо жертв голодомору, політичних репресій, можемо подивитися фільми про ті страшні часи, бо колись це було заборонено. Ми повинні пам’ятати історію, передавати її нащадкам. Тому наша місія на землі  зберегти пам’ять, посилаючи свої молитви до Господа за невинно убієнних, які загинули в 19321933 рр, за репресованих.
 

Про ті жахливі події розказав сокальчанин, репресований, член Спілки політв’язнів і братства ОУНУПА Михайло Куцяба:
 

– Дякую усім за те, що прийшли сюди, аби вшанувати ту страшну історичну сторінку історії ненькиУкраїни. Наш народ віками боровся за свободу, за свою незалежність, але такого жаху ніхто навіть не міг уявивити. Ми маємо сотні, тисячі героїв, проте не всі про них знають. Тож шануймо їх, пам’ятаймо про людей, які віддали своє життя за Україну. Нині не треба проливати кров, а треба розбудовувати Українську державу, бо вона сьогодні не така, за яку боролися наші дідипрадіди. Дай Боже, щоб наші діти і внуки жили у вільній, незалежній і демократичній державі.
Поминальний вічереквієм закінчився, керівники міста та району поклали вінки біля меморіальної дошки, що на приміщенні колишньої катівні. Ввечері, коли сутінки впали на місто, в домівках сокальчан горіли свічки. А свічка пам’яті про ті страшні часи голодомору та політичних репресій назавжди горітиме у наших серцях!
 

Ольга ДИЛИН.

 

Фото автора.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Сокалі відсвяткували 500 років римсько-католицькій парафії св. Михаїла Архангела

30 вересня, у суботу, в костелі ...