Духовне життя

Сьогодні ми маємо можливість повторити цей подвиг Хреста…

З понеділка, 27 лютого, в християнському світі розпочався Великий Піст, який також ще називають Чотиридесятницею. З року в рік ми переживаємо його, але чи з тією вірою, якій навчав нас Христос? Життя, яке майже дві тисячі літ тому просіяло з Гробу Господнього, вказало нам дорогу у Царство Боже та подарувало іншу віру  благодать Божу. А своїм розп’яттям Христос перетворив найбільшу трагедію, свою смерть, на Пасхальне свято. Тож у перші дні Чотиридесятниці, безперечно, у кожного з’явиться нагода поміркувати про призначення посту. Про це наша розмова з о. Андрієм ДУТЧАКОМ, священиком сокальського кафедрального собору св. ап. Петра і Павла.

–  Слава Ісусу Христу! Отче, чи взагалі потрібен піст сьогодні? Багато хто відмовляється від нього, чи за станом здоров’я, чи з інших суб’єктивних причин.

– Слава навіки! Чи потрібен піст? Спитаймо радше, чи потрібен Бог в нашому житті? Звичайно, кожен скаже, що Бог потрібен, тому що це, перш за все, наш Творець, люблячий Батько. Він чекає нашого навернення, якщо ми про Нього забули. Бо якраз піст це і є той шлях, дорога, що веде до Нього. Думаю, піст потрібен кожному, бо у ньому можна віднайти Божу любов.

– Погоджуюсь з Вами, отче. Піст повертає людину у лоно Її Творця, бо без розуміння Божих заповідей, без усвідомлення земної цілі Ісуса Христа неможливо змінити своє життя на краще. Але чи справді щось зміниться у нашому житті? Думаю, якщо ми всетаки щиро переживемо цей період, ці зміни залишаться, як фундамент людського щастя. Чому Церква заклала такий довгий сорокаденний піст?

– Історія посту є дуже багата, вона сягає не лише часів Нового Завіту, але й старозавітних часів. Для прикладу, сорокаденний піст Мойсея, поки дістав він від Бога таблиці закону Божого; піст, який тримав Ной під час сорокаденного потопу. Христос у пустелі теж перебував у пості сорок днів і ночей, перемагаючи спокуси. Але спочатку згадаймо історію про апостолів, які Воскресіння Христа сприймали як тугу за Спасителем, що помер на хресті задля спасіння людського роду. І ці перші дні Воскресіння вони святкували із сумом, зберігаючи піст. Але через деякий час церква поіншому стала сприймати Воскресіння. Це була радість і розуміння того, що Христос помер недаремно, а своєю смертю дав нам можливість отримати життя вічне. А піст став цим приготуванням до цього величного світлого празника Воскресіння Христового. Перші часи він тривав не сорок днів, а був набагато коротшим, лише декілька днів перед самим святом. Потім, наприкінці ІІІ століття, піст було встановлено сорок днів. Це не якесь надумане, а символічне число, що постійно згадується в Святому письмі. Приміром, сорок років подорожі ізраїльського народу в пустелі, ті самі сорок днів у пустелі, що їх провів у пості Ісус. І сьогодні ми маємо можливість повторити цей подвиг Христа, повторити безпосередньо у своєму серці, своєму житті.

– Безперечно, отче, приклад Ісуса, який пробув у пустелі без їжі та води сорок днів та ночей, гідний наслідування та подиву. У стані виснаження Господь допустив до себе злого духа, що спокушав Його багатством, славою і владою. Сучасній людині побороти їх дуже важко. Проте Христос переміг та довів, що навіть вкрай вимучена людина може подолати будьякі спокуси та проблеми. Бо ж головну роль відіграє не сила тіла, а сила духу. Але за однієї умови, коли дух людини поєднаний з Богом. Тому так важливо у ці дні Чотиридесятниці загартувати себе Божим духом та очистити душу і покаянням, і смиренням перед Богом. Яким воно має бути?

– Погляньмо на Христа! Він був Сином Божим, але задля нашого спасіння Бог зробив Його простою людиною, нашим слугою, який дозволив себе бити, принижувати, катувати, розпинати. Це приклад для нас усіх. Чомусь дуже часто побутує думка, що коли ми комусь поступимось, чи стерпимо, це є наше приниження. Але це і є справжня покора, наше смирення перед тим, що ми маємо людську гідність і несемо цю частинку божества, котру Господь вклав у кожного  безсмертну душу. А слухаючись свого "Я", це заважає нам бути смиренними, тому що наш егоїзм дуже часто піднімає нас занадто високо. Але ми знаємо, як боляче з цієї висоти падати. І наше смирення  це визнання Його як нашого Господа, як Творця усього. Визнання нашого ближнього як особи, образу подоби Божої. І наш ближній теж заслуговує доброго відношення від нас і поваги, бо Господь і в нього вклав цю частинку себе і безсмертну душу.

– Отче Андрію, як бути з такими маловірними людьми, які не хочуть сприймати піст, думки, роздуми про безсмертну душу, покаяння. Вони не бажають позбутись шкідливих звичок, а також зберігати, принаймні, добросусідство в умовах спільного проживання з іншими своїми родичами. Як можна впливати на таких людей, що в сім’ї створюють дисгармонію?

– Погляньмо на цей піст з іншого боку. Його основою є терпіння Ісуса Христа. Ми переживаємо цей хресний шлях разом з Христом, що ніс цей хрест на Голгофу. Також і в нашому житті мусить бути терпіння, що виражене в різних аспектах, зокрема, і в родинних стосунках. Але є інша, темна сила, що дає нам привід для занепаду. Не раз вона користується нашими рідними. Є багато прикладів, коли в родині чоловік зловживає алкоголем, коли хтось залишає сім’ю. Найлегше скинути цей хрест і від нього втекти. Але це не вирішує проблему нашого співвідношення з Богом, бо Христос свій хрест не скинув, а ніс його до кінця. Тому маємо бути Богові вдячні за ці терпіння, вони вказують шлях на зближення з Ним, бо і Христа муки теж зблизили з Його Небесним Отцем. Через них Він осягнув воскресіння. Подібно і ми через терпіння мусимо осягнути це вічне життя, яке Він приготував для кожного з нас.

– Гадаю, отче, і молитва теж є тим ключем, щоб Господь Бог почув наші слова та прохання, аби наші рідні стали на Божий шлях.

– Не тільки за наших рідних та близьких, а й за ворогів, які нам бажають зле, роблять погане, треба молитись. Пригадаймо, як будучи на хресті, Ісус не виявляв злоби до тих, хто його катував, у нього не було бажання помститись. У покорі Христос за них молився: "Господи, прости їм, бо не знають, що роблять". Це  приклад для кожного з нас. Коли в житті важко, хтось нас принижує, молімося за таких людей! Щоб Господь дав їм можливість розуміння гріхів, навернення і прощення.

– Дай Боже усім таких щирих молитов! Щодо посту, зокрема, обмеження себе в їжі, то це окрема тема. Але, думаю, що найважливіше це всетаки стиль життя, набуті добрі звички. Наприклад, кожного ранку прокидатись з усмішкою та молитвою, кожного дня робити якусь добру справу, навчитись стримувати свої емоції, спробувати змінити свій характер з аскетичного не життєрадісний. Що Ви порадите?

– Погоджуюсь. Піст  це не дієта. Призна чення посту  зустріч із Богом, це розуміння та сприйняття Його. А обмеження себе в їжі та веселощах  це шлях, яким користуємось для зустрічі з Богом. Дуже часто зустрічаю думку в колах наших парафіян, коли вони відмовляють собі у певних стравах. Таким чином вважаючи, що вони досконало завершили піст, зберегли його і можуть з чистим сумлінням зустріти Христове Воскресіння. Але прислухаймося до слів Святого Василія Великого  "Яка користь тобі, людино, коли ти не їси м’яса, але їси свого ближнього?". І сам піст повинен провадити нас до цього розуміння і смирення перед Богом, що відмова від смачної їжі  це проста дієта. Відмова від веселощів  це стан печалі, смутку. Але коли ми направляємо ці зусилля, щоб себе змінити, свою позицію щодо інших, наших ближніх передусім, це вже якийсь відсоток того корисного, що ми візьмемо із цього посту. Бо піст полягає в тому, щоб Бога прийняти у своє серце. Щоб ми Творця змогли побачити, відчути і з ним перебувати. Бо сам піст спрямований на те, щоб ми визнали свої помилки. Ми не є досконалі. Чомусь так легко помічати недоліки інших, але важко побачити їх у собі. Але ті молитви під час посту протягом Богослужінь нас направляють у наше серце. І якщо там пустота, то її неможливо нічим заповнити, як не Богом. Людина постійно шукає Бога. Можливо тому ми і не можемо у цьому світі до кінця себе реалізувати, бо не можемо віднайти цього Бога.

– А як у час посту святкувати дні народження чи інші урочистості?

–  Час посту  це обмеження. Можна накрити і пісний святковий стіл, думаю, жодних проблем не буде. А від веселощів варто себе обмежити, бо можна якось в інший спосіб віддати шану своїй коханій людині чи іншій особі. Веселощі не завжди є основою щодо святкування чи відношення до людей. Якщо ми доведемо свою поведінку доброго християнина, то нас зрозуміють і не осудять, а, навпаки, ми покажемо приклад, вартий наслідування. Натомість наша національна кухня дуже багата в цьому напрямку: страви з риби, овочів і фруктів.

– Тим паче лікарі запевняють: відмовляючись від м’яса на деякий час, ми робимо своєму організму великий подарунок. Думаю, нині правила посту не такі суворі, як були у в Середньовіччі, бо дуже часто піст і справді витримати важко. Як постити і коли?

– Як правильно вчить церква, піст триває з понеділка до п’ятниці. Субота і неділя  це дні, коли ми в деякій мірі від цього посту звільнені. Але наголошую, піст це не обмеження в їжі. Це набагато глибше, це внутрішній стан кожного з нас. У ці дні ми повинні намагатись не вживати м’ясних та молочних страв. Особливі дні  середа, коли відбулась змова проти Христа, та п’ятниця, коли Христос терпів свої муки на хресній дорозі та смерть. Думаю, заради цього можна себе перебороти і переродити. Перший і останній тижні посту  особливий час, коли ми повинні себе максимально обмежити в їжі. Але знову таки наголошую! Це не показник посту, головне  чи згідні ми Христа зустріти і відчути Бога.

– Дякую, Вам, отче, до наступної зустрічі!

Мої поради Вам, дорогі читачі! Із задоволенням дотримуйтесь посту, піклуйтесь про кожну клітинку свого організму! Бо ж у здоровому тілі  здоровий дух! Частіше дивіться на зорі і небо, звідкіля прийшов Спаситель, змінюйте себе кожної миті на краще, привчіть себе та своїх дітей засинати і прокидатись з молитвою. Навчіться кожного дня дякувати Богові за все хороше, а найголовніше  і за погане теж, бо воно робить нас тільки сильнішими. Я впевнена, щиро переживши цей піст, і Україна, і наші рідні зміняться на краще!

Ірина СЛАВЧАНИК.

Голос Сокальщини на GoogleNews