Home / Духовне життя / Спільно молилися за Україну в Іваньках на Сокальщині

Спільно молилися за Україну в Іваньках на Сокальщині

В час, коли над Україною нависла московська смертоносна навала, особливої Господньої опіки над українськими військовими, які борються з ворогом, сили для перемоги і щасливого їх повернення здоровими додому, надає спільна, багатолюдна молитва за Україну.

Вже стало доброю традицією – в осінню пору збиратися на цьому іваньківському клаптику страдницької землі, біля каплиці Матері Божої Покрови України, щоб віддати шану похованим тут у братській могилі воїнам УПА і роздумувати над долею нашого багатостраждального, але нездоланного краю – України.

Збирається тут люд з різних сіл, міст і районів у велику багатолюдну громаду і, ставши до Святої літургії перед лицем Господнім, спільною молитвою виконує цю велику доленосну місію для захисту свого краю.

Нинішній тривожний рік, що затьмарений московською воєнною навалою, позначений ще і сумним ювілеєм – минає 70 років від часу сатанинського червоного терору, який вогненним смерчем пронісся над Львівщиною, спалюючи села і вбиваючи мирних людей. І нині знову, в той трагічний ювілей, сатанинська істота Кремля розкрила свою криваву пащу над Україною, знищуючи мирні села, міста, розстрілюючи мирних жителів, повторюючи все те, що вона коїла 70 років тому в Західній Україні. Колишня доля Іваньків, Бродюків, Синькович і багатьох інших сіл Галичини спіткала тепер села Луганщини і Донеччини.

Село Іваньки – як символ трагізму і героїчного протистояння московському загарбнику, тоді, в кінці літа, 28 серпня 1944го є уроком для нинішніх поколінь про те, що робила і може зробити з українським народом московська воєнна машина. Страшні картини того пекельного видовища, що незагойним болем вкарбувались у дитячу пам’ять, донині тривожать душу, не даючи про себе забути. Велетенські вогненні язики, чорні клуби диму, ворожі постріли, рев конаючих у вогні тварин і людський стогін змішуються у якусь незбагненну пекельну стихію, якій, здавалося, немає кінця ні на землі, ні на небі. Підняті у висоти силою нагрітого повітря вогняні ватри закривають все небо і летять на далекі кілометрові відстані, падаючи загрозливо на стріхи сусідніх сіл. А ми, діти, як і дорослі в якомусь незрозумілому оціпенінні, з закляклими устами дивимось на ту страшну кончину своїх осель, на все те, що було таке близьке і до крові рідне, а зараз має зникнути – навіки зникнути. Це – на все життя.

І скажіть, чи не таке коїться нині на Луганщині чи Донеччині, але ще з більшою вибуховою силою? Загарбницька політика московської імперії вишукує все нищівніші види зброї, для загарбання чужих земель, задовольняючи тим свої дикі загарбницькі інстинкти.

Але Іваньківська земля – це і яскрава сторінка героїчної повстанської боротьби. Тут, від початків створення УПА, завжди, у меншій чи більшій кількості, перебували її відділи, набувши особливої активності у 1944 році, коли в північній частині Львівщини організаційно викристалізувалася бойова одиниця – Воєнна округа (ВО) «БУГ» і її військовий штаб (ВШВО), де шефом штабу став Угнівчанин Мирослав Онишкевич, а командиром округи – Василь Левкович.

І от, саме в цю пору, в кінці серпня, відбувся біля Іваньків один з найбільших боїв УПА з більшовицькими загарбниками. А було це так. Велике більшовицьке угрупування у кількості 10000 тисяч солдатів, шукаючи повстанські загони, рушило зі східного боку, від Діброви (Салашів) в напрямку Іваньків, водночас обстрілюючи ліс з півночі і півдня (від Карова і Гійча) з важкої артилерії. На той час повстанські загони (у кількості одного куреня) відійшли вглиб лісу, в бік «Перехрестя» і ріки Болотні, зайнявши там оборонну позицію. Бій почався зранку і тривав до ночі. Протягом дня наступ повторювався десять разів, і всі десять було відбито. Архівні джерела стверджують, що у тому бою загинуло близько 500 більшовицьких солдатів.

Наші втрати – 14 убитих, 4 тяжко і 7 легко поранених. Вдумаймося: десять тисяч ворога і наш – один курінь.

Роздумуючи над цією бойовою операцією, над причиною такої великої кількості вбитих з більшовицького боку (розказують старожили, що їх вивозили багатьма машинами) і такої малої з боку нашого, повстанського, мимоволі знаходиш собі відповідь. Очевидно, це були не наступи і відступи, а просто після однієї партії загиблих ворог, не рахуючись зі своєю живою силою, кидав іншу свою партію солдатів на погибель. Історія Другої Світової війни знає безліч фактів, де більшовицький режим не зважав на життя своїх солдатів – кидав навіть неозброєних на вогонь противника.

А повстанців оберігала рідна земля і велетенський бойовий дух.

На тлі сьогоднішніх фронтових вибухів здається, що вже ті далекі повстанські роки якось в пам’яті пригасли, ніби відійшли на другий план. Але, якщо дивитися з погляду історії, як на цілісний поступовий процес, то це продовження цієї ж боротьби і з тим же загарбником.

Нині ім’я ПОВСТАНЕЦЬ все більше і більше викликає в молодих поколінь гордість за своїх батьків, дідів і прадідів, за їхні героїчні подвиги задля самостійності України. І нині ім’я Повстанець асоціюється уже з нинішніми, новітніми героями.

І як не намагається російськоімперська ідеологія (як і раніше комуномосковська) всіма засобами стерти зі свідомості українців національну пам’ять: фальсифікувати історію, зневажити українських національних героїв – нічого вдіяти не може. Прийшов час – перед нинішніми поколіннями розкрилась велика історична Правда. І знову, як і тоді, кращі сини і доньки українського народу, наслідуючи бойові традиції Української Повстанської Армії, піднялися на захист Вітчизни, виступивши мирним фронтом проти диктаторського режиму на історично доленосному «Майдані» і, прямо з «Майдану», рушили військовим формуванням «АТО» на схід України, у смертоносний бій з вічним московським загарбником, захищаючи рідну землю.

І знову – святі могили покривають українську землю від сходу до заходу, і лежать у них СВЯТІ ГЕРОЇ, утверджуючи жертовність і непереможність українського народу, тверду непохитність у відстоюванні своєї свободи і незалежності. Вони – сучасні герої – це продовжувачі визвольного процесу, започаткованого в минулому столітті Січовими стрільцями і УПА. І борються вони з тим же ворогом – одвічним московським загарбником.

Клякнувши перед могилами воїнів УПА, «Небесної сотні», воїнами зі східного фронту «АТО», нинішні покоління уже не словесно, а реально, фізично відчувають смертоносний подих московського загарбника і на цьому тлі – велич, героїзм і вагу подвигів наших борців, бачачи у них той же героїзм і жертовність, як і у героїв УПА.

Величний і безсмертний – п’єдестал українських героїв, окроплений кров’ю повстанців УПА, «Небесної Сотні» і воїнів «АТО»! Вклонімося їм – вони гарант незалежної держави України.

Слава Україні! Героям слава!

Степан ІВАСЕЙКО.

* * *

У неділю, 5 жовтня 2014 р., о 13.00 год. в місцевості Іваньки, біля каплиці Матері Божої Покрови України відбудеться спільна молитва за Україну, за перемогу над ворогом і здоров’я наших воїнів.

У програмі: Свята літургія і панахида за полеглих героїв; концерт патріотичної пісні і виступи учасників заходу.

Запрошуємо творчі колективи і всіх тих, хто бажає взяти участь у спільній молитві.

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

У Сокалі перебуває Зарваницька ікона Божої Матері

З 27 травня до 3 червня ...