Погідний, але доволі таки холодний осінній день 11 жовтня знову покликав нас на страдницьку іваньківську землю, щоб вшанувати пам'ять про загиблих героїв УПА і поділитися спогадами про спалене село Іваньки. Ми приходимо у цю місцевість щороку, сюди з’їжджаються люди з навколишніх сіл: Карова, Діброви, Домашева, Стаївки, Бутин, Двірців, міст Великі Мости і Угнова, а також люди сіл Гійче, Волиця, Забіря Жовківського району, міста Львова.
Урочистості відбуваються біля меморіального комплексу збудованого в пам`ять про спалене село. Цього року до згаданого комплексу Степан Івасейко, виходець із села Іваньки, додав ще й скульптурний образ Матері Божої – Покрови України, над яким викарбувані слова: «Від неволі, війни, вогню і голоду хорони нас, Господи». Обряд освячення відслужив о. Степан – cвященик церкви, що у селі Дібровa. Він освятив фігуру, а потім відслужив Святу Літургію і панахиду по загиблих героях на братській могилі. Під час Служби Божої співали два церковні хори: з храмів Косми і Дем’яна села Гійче, та св. Михаїла с. Бутини. Як і кожного року після панахиди кілька мисливців із села Двірці залпами із мисливської зброї віддали честь полеглим героям.
Концерт патріотичної пісні розпочався з козацького маршу, який виконав чоловічий ансамбль з села Гійче. У їхньому виконанні також прозвучали пісні «Де ж та слава впала кривава», «Ішов колись я іншим шляхом». У виконанні жіночого ансамблю «Калинове намисто» Народного дому села Діброва прозвучали пісні «Грай бандуро», «Там у лісі під сосною», а пісню «Дібровська земля» вони присвятили людям, котрі народилися в селі Іваньки. Коли звучала пісня, то на їхніх очах були сльози, сльози болю і образи за знищене рідне село і сплюндровану батьківську землю. Біль огортає серце коли ці люди ступають на рідну іваньківську землю, а це родини, яких насильно переселили. Це Сидір Савуляк, Олена Козак, Марія Жук, Ганна Кутрань і родини Гайда та Івасейків з Карова, Меланія Стельмах з Діброви. У своїй книзі «З вогню і крові» С. Івасейко написав: «Як хочеться тут бути; набутися у тому всьому рідному, а також все те якимось зафіксувати, оживити і передати майбутнім поколінням». І це направду так, бо тільки тут вони мають можливість зріднитися духом з прабатьківською землею, а Степан Івасейко щороку скликає нас сюди і своїм полум’яним словом справжнього патріота надихає нас на добрі справи задля кращого майбутнього підростаючого покоління.
Час стирає могильні кургани, але жива священна пам'ять, яку не може стерти з людського життя. Тому сьогодні як ніколи ми повинні зрозуміти і оцінити тих людей, які загинули, захищаючи наше майбутнє, майбутнє наших поколінь. Ми пам’ятаємо, відроджуємо і передаємо правду про спалене село Іваньки своїм дітям і онукам.
Над іваньківською землею насувалися перші сутінки, а люди не розходилися. Над лісом ще довго було чути патріотичних пісень, які звучали тужливо, але бадьоро, надихаючи нас на нові подвиги і перемоги.
Надія БІЛОЦЕРКОВИЧ, завідуюча філії бібліотеки, с. Карів.
