Home / З життя господарника / МЕД НА СТОЛІ – РАДІСТЬ У ГОСПОДІ

МЕД НА СТОЛІ – РАДІСТЬ У ГОСПОДІ

У селі Волиця Василя Жуковця знають від малого до велика. Тож охоче підказали мені як знайти його хату. Старенький дідусь-односельчанин ще й додав, що він – добрий господар, гарний сім’янин, багато-дітний батько, ще й майстер на всі руки. Людина життєрадісна, яка завжди готова прийти на допомогу ближньому, порадити добрим сло-вом. Саме таких людей і люблять бджоли.

Хату Жуковців запримітила одразу: перед нею «бджолине містечко» – це декілька десятків вуликів. Якраз біля них порався й сам господар (на знімку). У серпні Василь Жуковець разом з сином або дружиною майже щодень оглядає їх. Пасічник робить ревізію бджіл, дивиться як почуваються його підопічні у спеку: чи усі здорові, чи потрібна якась допомога.

Як би у юнацькі роки Василю Ва-сильовичу сказали, що стане пасіч-ником, ніколи б у це не повірив. Про бджоли не мав жодного уявлення. Хіба знав, що вони приносять со-лодкий мед. Досі у родині ніхто не тримав вуликів і не проявляв жодного інтересу до цих комах-трудів-ниць. Та доля, мабуть, вирішила трохи пожартувати з хлопцем і у двадцять п’ять років він захопився бджільництвом. І оці маленькі божі трудівниці стали його хобі на все життя.

Розпочав із трьох вуликів, а нині у нього уже їх аж тридцять. Під ха-тою «на стаціонарі», як жартуючи каже пасічник, лише декілька бджо-лосімей, а решта влітку «кочують», щоб бути ближче до медоносних трав. Зараз вони «квартирують» біля гречаного поля під Романівкою. Василь Васильович розповів, що в нашій зоні найкраще медоносять карпатські бджоли. Вони не вибагливі і не такі агресивні, як інші породи. Через що й утримує їх уже бага-то років.

Василь Жуковець – бджоляр з багатолітнім стажем. 20 років працював пасічником у колгоспі, має посвідчення майстра-пасічника I класу, оскільки закінчив курси Рес-публіканської школи пасічників та курси підвищення кваліфікації.

Захоплення чоловіка бджолами розділяє дружина Галина Михайлівна, яка є правою рукою пасічника. Вона не боїться бджіл і вміє з ними поводитись: огляне, підгодує і навіть викачає мед у медарці. Адже у житті було по-різному, не раз Василь Васильович, щоб прогодувати бага-тодітну родину, мусив їздити на за-робітки. Діти вже виросли і охоче допомагають батькам. А їх у них – п’ятеро, четверо дівчат. Двоє з них закінчили Львівський аграрний уні-верситет, а двоє – Віра і Люба, нині навчаються там на овочівників-агро-номів. Лише наймолодший –

Василько ще учень, у вересні піде у десятий клас Волицької школи. Родина Жуковців – дружна і працьовита.

У липні пасічники збирали липне-вий мед, який є з різнотрав’я, липи та гречки. На жаль, цей рік через негоду у червні не є сприятливим для бджільництва і чимало з бджо-лярів недобрали солодкого нектару. Та пану Василю пощастило, він і за таких кліматичних умов зібрав по 15-18 кг меду від бджолосім’ї. Та рік на рік не приходиться. Чоловік пригадав, що найврожайніший для пасіки був 1995-й, тоді взяли по 100 кг з вулика. Такий медозбір мають ли-ше пасічники у південних областях.

Волицький пасічник каже, щоб отримати добрий врожай меду, потрібно належно дбати про бджіл, вести їх селекцію. Колись було легше. Він закупляв бджоломатки у Мукачево, а бджолярі з Санкт-Петербурга, Омська і Томська при-їжджали до пасічника з Волиці за бджолопакетами. Ці бджолосім’ї були продуктивними, активно розвивалися і за сезон у них давали по 100-120 кг меду. На жаль, селек-ційну роботу у бджільництві в Украї-ні нині занедбали, бо ніхто не хоче працювати собі на збиток. За радян-ських часів один бджолопакет кош-тував 10 кг меду, а нині його можна придбати за літру.

Мимоволі наша розмова торкну-лася проблем бджолярської галузі. У Сокалі нема де придбати інвентар для пасіки та вощину для рамок. Зменшилися посіви медоносних культур, зокрема гречки. Добре, що сіють ріпак. Поменшало й фрукто-вих садів, які так люблять бджоли. Люди стали менше садити акації та липи під своїми помешканнями. Та, мабуть, найбільша проблема, яка принесла головний біль бджо-лярам, це подорожчання цукру. Пасічнику на кожну бджолосім’ю потрібно його 15 кг в рік. Це вихо-дить чимала сума. Та родина Жу-ковців давно знайшла вихід з цієї ситуації: садить на городі цукрові буряки. Відтак восени має для своїх бджілок цукор. Після Спаса, пан Василь розпочинає підгодовувати бджоли на зиму, щоб вони добре окріпли до холодів.

– Прикро, що нині держава не стимулює до розвитку бджільниц-тва, – з болем каже пасічник. – Десь 6-7 років тому давали невелику дотацію на бджолосім’ї. Адже бджо-ла не тільки приносить мед пасіч-никові, але й користь усім: запилює огірки, гарбузи, квіти, фруктові дере-ва. А якщо бджоли не будуть цього робити, то нічого у нас не буде і світ загине.

Поки розмовляла з паном Васи-лем про бджоли, його дворічний онук Станіслав намагався привер-нути увагу діда. Надворі була спека, і розібране дитя бігало по подвір’ї. Поруч літали бджоли… З цікавістю запитую: чи не жалять хлопчика комахи?

– Внук виріс на пасіці, – каже дідусь. – Їх не боїться. До речі, у всіх домашніх відсутня алергія на бджолині укуси. Адже бджоли здатні нервувати, особливо коли йде різка зміна погоди або ж нема медозбору. Тоді вони можуть вжалити навіть і пасічника. У мене був такий випа-док… Не хочу навіть про нього зга-дувати. Комахи не виносять різких запахів, зокрема парфумерії, алко-голю та тютюну…

Василь Жуковець любить бджіл, яких вважає божими комахами, бо ті вмирають як люди. Натомість во-ни смачним медом відповідають йому за турботу. Бджоляр може годинами розповідати про них та переконувати у їх користі для навко-лишнього середовища та людей. Чоловік каже, що бджолина отрута розріджує кров і стимулює кращу роботу серця. І як аргумент, наво-дить факт, що жоден пасічник не помер від інфаркту міокарда. Ва-силь Васильович охоче допомагає молодим пасічникам, які до нього звертаються, як може заохочує сіль-ських юнаків до бджолярської спра-ви. Він радить їм для початку трима-ти не менше, ніж три вулики, бо всяке буває і взимку бджолосім’я може загинути. Бджоли люблять терпеливих і роботящих, бо біля пасіки весь час є робота.

Бджоли для родини Жуковців – це не тільки захоплення, але й добра матеріальна підмога. Нині літр меду коштує 70 грн. Мед у пасічника Жуковця – екологічно чистий, оскільки пасіка знаходиться у за-тишному місці, яке значно віддале-не від автотраси, неподалік лісу. Пасічник мед не фальсифікує, вва-жає це великим гріхом. Через що солодкий продукт з його пасіки ко-ристується попитом у односельчан та знайомих. Ним смакують й у Італії, Іспанії, Португалії, Москві.

– Мед додає нам здоров’я, у ньому, практично, вся таблиця Менделєєва, – каже пані Галина. – У нас цукор ніхто не їсть, чай соло-димо медом. Через що, мабуть, взимку й не хворіємо на ГРЗ. Ко-лись у моїй родині казали: «мед на столі – радість у господі». А хіба це не так?
І справді, мед для нас є не тільки продуктом харчування, але й ліками. Його люблять і дорослі, і діти. З ним українці відзначають свята, частують гостей, лікують недуги.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.
 

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

обробка пестицидами ПП Західний Буг

На Сокальщині агрофірма попередила про польові роботи з використанням пестицидів

До сільської ради Гійче надійшло повідомлення ...