Home / Життєві історії / А доля людини – від Господа

А доля людини – від Господа

Щонеділі та у свята, великі і не дуже, поспішає Євгенія Грисюк у церкву в рідному селі Фусів. Дорога неблизька, а їй виповнилося вже вісімдесят. А може, й більше, бо ж колись могли приписати рікдругий, щоб дозволили піти до школи. Євгенія дуже хотіла вчитися, мріяла стати вчителькою. Але школа була далеко, а батьки не мали змоги винаймати дочці квартиру. Вчителькою не стала, але стала доброю християнкою, господинею, дружиною, мамою, бабусею. Побралася з Олександром, котрий мав лагідну вдачу і був дуже побожним чоловіком. Спочатку на «голому місці» збудували дерев’яну хату, згодом кращу – цегляну, посадили сад. Тай діточками Бог не обділив: послав двох синів, хоча й не одразу. Поки своїх не було, взяли на виховання племінницю Ганю, батьків якої засудив сталінський режим за участь у національновизвольному русі. Бог розрахував усе точно: після смерті Сталіна батьки Ганни повернулися додому і забрали її до себе, у Олександра і Євгенії, незадовго, народилися два сини. Старший – Іван, молодший – Василь.

Нелегкі були ті п’ятдесяті, шістдесяті роки…. Діти малі, їсти хочуть, а в колгоспі за важку працю заробляла копійки. І декретної відпустки не мала, і за дітей – ніхто не платив. Хіба пригадує ту безкраю ділянку буряка, яку мусила обробити. Деколи, як поле недалеко, то брала з собою дітей, або садила малюків у «манеж», яким була звичайна дерев’яна бочка.

Взимку жінкам з польової ланки ставало трохи легше – терли льон. А у вільний час пряли овечу вовну і кужіль з коноплі, яку дозволяли сіяти, бо тоді ще наркоманів не було. А згодом з пряжі, на ткацьких верстатах, ткали рядна. Такі мініфабрики були у багатьох мешканців села. Рядна продавали – і мали непогану допомогу до сімейного бюджету.

Подружжя Грисюків жило дружно. Чоловік працював трактористом, кожну зароблену копійку ніс додому, товариства із пиятикою уникав. Діти з дошкільного віку допомагали батькам по господарству. Особливо любили зимові вечори, бо тоді панувала святкова атмосфера. Мама ткала на верстаті, а сини змотували та розмотували нитки з пряжею А мама співала. Той спів і донині відлунням звучить у серці старшого сина…

Минав час… Два роки тому відійшов у вічність Олександр, котрий з Євгенією прожив 60 літ. Дев’ятий рік виглядає мама сина Василя, що пропав безвісти. Щемить її материнське серце: «Де ж ти, моя дитино?». Не завжди має можливість Іван, за домашніми клопотами, відвідати неньку. Але вона його розуміє, не нарікає, і вважає: що Бог дає, те й людині треба стійко пережити. Євгенія каже, що самотньою себе не почуває, має добрих сусідів, односельчан, та й внуки і правнуки до неї забігають. А вона залюбки завжди частує їх смачним хлібом і пиріжками, випеченими у печі. Ткацький верстат бабуся Євгенія подарувала у музей, а зменшити обсяг городу та птахосвиноферми ніяк не хоче, хоча її просять це зробити і діти, і внуки. А вона на те відповідає: «Поки Бог дає здоров’я, то буду робити, допомагати рідним і роздаватиму гостинці, вирощені власними руками». Ось така вона – наша мама Євгенія.

Іван ІВАНЧЕНКО, с. Фусів.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...