Home / Життєві історії / АМЕРИКА ЧЕКАЄ МАРІЙКУ

АМЕРИКА ЧЕКАЄ МАРІЙКУ

Біда, коли розпадається сім”я, двічі трагедія, коли малі діти залишаються без батьків. А саме так сталося в сім”Ї М.: батько помер,  матір-пиячку позбавили материнських прав. Четверо дітей  залишилися самі. Двом старшим – за двадцять років, а двом меншим – Івану та Марійці – п”ятнадцять і дванадцять, вони живуть і навчаються в Червоноградській школі-інтернаті. На Різдво, яке всі діти святкували в родинному колі,  Марійка, як і інші вихованці інтернату, потрапила в американську сім”ю, яка живе в неве-личкому містечку в штаті Колорадо. Подружжю Г. дівчинка сподобалась, вони вирішили її удочерити. Не відкладаючи  справу в довгу шухляду, почали оформляти документи. А тепер приїхали в Україну.

Їх заяву і розглядали на останньому засіданні комісії з питань захисту прав дитини Сокальської райдержадміністрації.  Справа в тому, що дівчинка погоджується жити в американській сім”ї, а її брат – ні. Члени комісії мали дати дозвіл на розз”єднання рідних  брата і сестри. Спочатку вислухали дітей, намагаючись зрозуміти їх рішення. Зрозуміло, що Марійку, яка в своїй сім”ї не бачила нічого доброго, вразив будинок аме-риканців, їх добробут (дохід сім”ї, в якій працює  лише чоловік – вищий середнього). Іван же, якого амери-канське подружжя готове також усиновити,  категорично відмовляється їхати в Америку.

– Чи не буде тобі важко самому, якщо Марійка поїде в Америку?- запитали Івана.
– Якщо хоче – нехай їде,- відповів він.- А я не поїду.

Потім питання задавали американському подружжю. Відповідала в основному жінка.
– Що вас спонукало взяти дитину саме з України?
– Познайомились на Різдво з Марійкою, полюбили її.
– Чи ви згідні усиновити й Івана?
– Так.
– Чи пропонували йому погостювати у вас?
– В програмі такий пункт не обумовлений.
– Якби в сім”Ї Марійки було п”ятеро дітей, чи ви б всіх усиновили?
– Ні, тільки двох.
– Чи маєте внуків, якщо так, то якого вони віку?
– Двох і трьох років, живуть окремо.
– Якщо Марійка стане вашою прийомною донькою, чи зможе вона приїжджати в Україну, спілкуватися з рідними?
– Так.
– Якщо не зможете удочерити Марійку чи шукатимете іншу українську  дитину?
– Могли б спробувати всиновити іншу дитину.
– Якою мовою будете спілкуватися з Марійкою?
– Англійською. Марійка швидко вловлює зміст. Також використовуватимемо словник.
– Чи маєте бажання вивчати українську мову?
– Вона дуже важка.
– Чи зможе Марійка, якщо їй у вас не сподобається,  повернутись в Україну?
– До 18 років вона є українкою,  а потім вирішить, яке громадянство прийняти.

Американці, як американці, прагматичні, без зайвих емоцій: ні усміхнутись (хоча б до дітей), ні пригорнути Марійку. На їх вибір, як ми зрозуміли, вплинуло те, що їхні сусіди мають всиновлених українських дітей. Наші діти – розумні, добре вчаться, чемні, слухняні, такі всім подобаються.

Члени комісії дуже вагалися – чи варто розлучати дітей, адже вони ще цілком не усвідомлюють, що то значить залишитись в світі одному, без рідних. Марійку (як це не парадоксально) на батьківщині нічого доброго не чекає. Можливо доля дає їй шанс бути щасливою в іншій країні? А може американці просто беруть собі служницю?

Питання, питання, питання… Їх, як і сумнівів, багато. І ніхто не дасть на них відповіді. Чимало американських організацій ніби-то й контролюють, як живеться усиновленим дітям, та хтозна чи зможе Марійка адаптуватися в іншому суспільстві, серед чужих людей. Це зараз вона бачить все в рожевому світлі. А як воно буде насправді  – покаже час. Саме так. Члени комісії дали дозвіл на розз”єднання брата і сестри. Далі долю Марійки вирішуватиме суд. Наймовірніше, дівчинка все-таки поїде в Америку. Як і двоє інших наших  дітей, яких туди прийомні батьки вивезли три роки тому. Як  живеться їм ми не знаємо – Америка далеко.

Американське подружжя сподівається вирішити це питання в найкоротший термін. І це також дивує: як легко ми розстаємось з нашими дітьми. Мене ж цікавить інше запитання: чому наших дітей не всиновлюють українці, адже відомо, що черги на всиновлення великі. Та беруть в основному малих дітей, побоюючись поганої спадковості, хвороб. Та й шлях усиновлення для них набагато тернистіший. Перекладач-українець, який приїхав з американською парою,  говорив, що років десять-п”ятнадцять тому іноземці в основному усиновлювали дітей до 5-6 років, тепер же беруть і підлітків. Щоб всиновити, скажімо, негритянську дитину, американській парі довелось би чекати довгі роки. А в нас – приїхали, оформили документи і через декілька днів віза на виїзд вже готова. Не бояться усиновителі, що дитина може бути хвора. Чому? Мабуть, над цим також варто задуматись. Адже з кожним роком нас, українців, стає все менше.

Валентина БЛУДОВА.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...