Home / Життєві історії / Білі гриби у кошику Горпини

Білі гриби у кошику Горпини

Баба Горпина чула, як зародили в цьому році гриби. Односельчани приносили повні торби міцних, як цвяшок, опеньок, широких маховиків і навіть білих – як намальованих, давно таких не бачила. Тож не втерпіла: у середу, зранку, і собі стала збиратися в ліс. Хоч і відмовляли її донька з онукою, та на всі їх аргументи, мовляв, роки вже не ті, та й самій йти небезпечно, ось звільниться Іван і завезе в ліс, баба, яка замолоду більше всіх набирала грибів і «чула» їх на відстані, сказала, як відрізала: я ще не каліка, можу пару кілометрів пройти. Взяла кошик і пішла. Після обіду, пораючись по господарству, Ольга раз у раз поглядала на дорогу, чи не видно високої сухорлявої постаті матері. Став накрапати дощ. Змокне, подумала, дався їй той ліс. Коли приїхала з роботи Галя і сутінки огорнули все навколо, жінки запереживали. А вже як Іван загнав трактор на подвір’я, Галя – до нього: баба з лісу не прийшла. Кинулися з сусідами в ліс, шукалигукали, та скоро із ліхтарями було не пройти: навколо завали з дерев, впадеш – покалічишся.

Якось ніч перебули, а зранку побігли в сільраду. Зателефонували в міліцію: так і так, мовляв, баба пішла по гриби і пропала. Почувши, що бабі вісімдесят років, пообіцяли скоро приїхати. А поки що рідні підняли на її пошуки все село. Ровесниці баби Горпини казали: отака вона смілива і замолоду була, сама в ліс ходила і ніколи не поверталась з порожнім кошиком. Прочесали ліс в околицях – баби не було. Ольга вже запухла від сліз. Приїхали два міліціонери з райцентру: штани з лампасами, черевики лаковані. Написали протоколи – і назад на службу. «Чекайте еменесників», – сказали від’їжджаючи. Дивлячись на згорьовану матір, Галя зрозуміла: треба діяти самій. Зателефонувала Андрію, знайомому офіцеру військової частини, попросила допомоги. Той не відмовив, але попередив, що до них мають письмово звернутися з міліції. Галя «сіла» на телефон. Після довгих переговорів і вмовлянь їй пообіцяли, що документ відвезуть військовикам. Поки його везли, приїхали еменесники, потім – солдати. Наближався полудень. Обійшли берег річки, заглядаючи попід кожен кущ, прочесали ліс з другого боку і – ніч. Друга, як баба Горпина пропала.

Ольга довго молилася перед образами, прохала Матір Божу заступитися, вберегти матір. На кілька годин заснула. А вранці – знову в ліс.

Приїхав дільничний, запитав чи знайшли бабу і поїхав в сусіднє село. Ольга, вдягаючи теплу куртку, бідкалась: ночі вже холодні, а матір пішла в светрі і безрукавці, хоч би не замерзла. І ховала в найглибші закутки душі найстрашніше: а що, як заснула десь під кущем і не прокинулась.
…Знайшли бабу Горпину третього дня, надвечір, у сусідньому лісі. Зчорніла, без окулярів (без них бачила на метр, не більше), з подертим обличчям, руками, переступала мокрими ногами (чоботи загубили другого дня, коли впала в яму) і все ж – жива. Випивши гарячого чаю і сідаючи в зятеві «Жигулі», спершу подивилася, чи, бува, не забули поставити кошик в автівку, а вже тоді – як в чорну яму впала.

Гарячка не відступала цілий тиждень. Сільський фельдшер побоювався, щоб не було запалення легенів. Ольга не відходила від матері. На восьмий день та відкрила очі і чітко сказала: «Бачили скільки я білих грибів назбирала».

Валентина БЛУДОВА.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...