Home / Життєві історії / Чотирьох діточок родини Стурсів з села Княже на Сокальщині усиновила родичка

Чотирьох діточок родини Стурсів з села Княже на Сокальщині усиновила родичка

Мабуть, у червні, завдяки публікації у газеті «Експрес» не було населеного пункту на Сокальщині, де б не обговорювали сумну долю чотирьох дітей родини Струсів з Княжого. Одні були на боці батьків, а інші – працівників органів державної опіки. Адже кожен з них, зі своєї позиції, відстоював інтереси дітей та свою правду. Ця історія не залишила нікого байдужим. Всі з хвилюванням чекали – чим вона закінчиться. І ось 25 червня відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини Сокальської РДА, де на порядку денному основним було питання щодо призначення опікуном жительки с. Княже Євгенії Плетінки над малолітніми дітьми, позбавленими батьківського піклування, подружжя Лесі й Сергія Струсів: Вікторії (2004 р. н.,) Анастасії (2007), Лариси (2008), Віти (2010). Для більшості членів комісії неблагонадійна родина Струсів є добре знайомою, бо уже не раз її слухали на засіданнях, розмовляли з батьками і просили їх одуматися, взятися за розум і дбати про дітей, виконувати, як належить, свій батьківський обов’язок. Начальник служби у справах дітей РДА Галина Федаш розповіла, що опікуни, які рік тому взяли дівчаток на виховання, відмовились від дітей і ті повернулися у притулок. І нині Євгенія Плетінка, яка є родичкою батьків дітей, хоче забрати їх до себе. Члени комісії, аби переконатися у добрих намірах жінки, запросили її на розмову. Колишні опікуни зі Жовкви, які рік тому стояли тут посеред кімнати, також викликали довіру, і переконували усіх в добрих намірах, мовляв, хочуть виховувати дітей і дати їм свою любов та ласку, дах над головою. Але цього не сталося… Тож члени комісії вирішили познайомитись із жінкою, яка прагне стати названою матір’ю для цих дітей. Пані Євгенія розповіла, що вже виховала власних дітей, а порадившись з чоловіком та старшими дітьми, вирішила взяти дівчаток до себе, аби дати їм родинне тепло, затишок та батьківську любов. Жінка усвідомлює, яку відповідальність бере на себе. Троє з її дітей уже дорослі, а наймолодшому синові три роки. Матеріально родина забезпечена, має власну справу.

Після обговорення члени комісії з питань захисту прав дитини Сокальської РДА задовольнили прохання жінки і вона отримала право опіки на чотирьох дітей – Вікторію, Анастасію, Ларису та Віту Струсів.

На засіданні почула багато різних думок, зокрема, наводились аргументи та факти, які дещо суперечили статті в «Експресі», з якої, мимоволі, напрошувався висновок, що у люблячих батьків лише з причини бідності безпідставно забрали дітей. Мовляв, погані державні службовці не розібралися у суті справи, а згодом суд без вагомих причин позбавив батьків батьківських прав щодо їх малолітніх дітей. І дітей силоміць забрали у багатодітної матері. Хіба ж не свавілля?.. Все нагадувало вміло викладену картину, де все ж деякі пазли не сходилися. А це породжувало багато запитань та ставило під сумнів окремі епізоди цієї історії. Прикро й те, що дорослі вирішили спекулювати долею маленьких дівчаток. Проте палка, як кажуть, має два кінці.. А старші люди говорять, що правда, як олія, завжди вгору спливає. Потрібний лише час.

У НАС Є НЕ ОДНА БАГАТОДІТНА СІМ’Я…

…Невдовзі довелося побувати у Княжому. Був тихий спекотний день, село жило повсякденними клопотами. Вже поспіли хліба у полі, тож дорослі живуть турботою як зібрати вирощений врожай. Лише діти насолоджувалися канікулами та відпочинком, радісно каталися на велосипедах та бавилися «в лови».

На вулиці зустріла медсестру Княжівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Марію Якімчук, яка йшла на патронаж новонароджених. У Струсів п’ятеро неповнолітніх дітей, які з’явилися на світ одне за одним. Тож, мабуть, пані Марія не раз бувала у цій родині. Як з’ясувалося, патронажна медсестра знає родину з 2004 року, тобто з часу народження найстаршої доньки Вікторії.

– Спочатку родина Струсів, коли у них було одне, а потім двоє дітей, нічим не відрізнялася від інших, – розповідає жінка. – Вони жили з бабусею у її хаті. Проблеми почалися після смерті другої дитини. Вони навіть пішли жити окремо. Згодом народилася третя дівчинка… Леся у силу своїх можливостей дбає про дітей. Ще б батько так ставився до них, як вона. До того він, чула, забирав гроші, і розпоряджався ними. Діти часто хворіли, однак багатодітна мати не зверталася до лікаря. Зовсім випадково, коли прийшла до найменшої дитини зробити щеплення, побачила середущу дівчинку, у якої була стрептодермія. Хворіла також і старша, Вікторія. Батько був категорично проти того, щоб дітей завезли в лікарню. Мовляв, діти здорові й нема чого туди їхати. Щоб госпіталізувати важкохворих дітей, а тіло однієї було все у ранах, довелося долучати міліцію та сільського голову.

Марія Якімчук розповіла, що ще декілька років тому це подружжя уже хотіли позбавити батьківських прав. Проте громада стала на їхню сторону, тож їм дали можливість виправитися. Усі співчували багатодітній матері і розуміли, що коли на руках четверо маленьких дітей, рік за роком, до того ж вона знову при надії, важко пильнувати за ними та обробляти город. Адже у наших селах проживає не одна багатодітна сім’я, але якось дають собі раду. Однак відтоді мало що змінилось. А торік укотре нависла загроза, що їх можуть позбавити батьківства, але ті злегковажили і навіть на суд не поїхали.

– Ми просили батьків їхати на суд, – продовжує моя співрозмовниця, – але батько категорично відмовлявся їхати, і казав, що він не злодій і нічого не вкрав. Тож на суд не з’явився, а суддя виніс заочне рішення позбавити дітей батьківських прав. Ми дізналися про це, коли приїхала «швидка» та працівник соціальної служби з постановою суду. Мене, як медичного працівника, попросили бути присутньою. Я у хату не заходила, а стояла біля «швидкої». Що там відбувалося – не бачила і не знаю. Там були лише представники соціальної служби та правоохоронних органів. Моє завдання було перевірити чи діти не мають корости, чи не хворі на педикульоз. Чула лише, що Леся та діти плакали… Знаєте, я прочитала на сторінках «Експресу», яким порядним батьком був Сергій Струсь, і здивувалася. Хіба б тоді забрали дівчаток з родини? Мені у цій історії найбільше шкода дітей, бо це для них травма…

Моя співрозмовниця заспішила до маленьких пацієнтів.

…Враз з вулички з’явилися діти: «Слава Ісусу Христу» (тут так вітаються). Допитливі оченята уважно вивчали мене, а я попросила підказати, де живе багатодітна родина. Один з хлопчаків показав рукою: «Отам справа, за дитячим садочком». Діти побігли далі… Завдяки їх підказці, хату Струсів знайшла одразу. На подвір’ї пустка, хоч кажуть, що колись у родини була господарка. Однак, господар продав коня та воза, бо вирішив їхати на заробітки. Проте там щось не склалося і швидко повернувся. Згодом продали й корову, бо не мали коштів заплатити за послуги адвоката. На жаль, подружжя Струсів вдома не застала. На дверях висіла колодка. Побачивши незнайомку на подвір’ї, вийшли сусіди, які сказали, що господиня пішла рвати вишні до діда Ростика. Це зовсім недалеко. Слово за словом і розговорились. Проте думки жителів села у цій справі розділилися: хтось став на захист родини Струсів, а дехто переконував у тому, що з ними вчинили правильно, бо якщо батьки дали життя дитині, зобов’язані дбати про неї. Люди у селі спілкуються неохоче. Вони бояться, аби завтра ніхто не використав їхніх слів супроти них самих. Через що й прізвищ не називають. Кажуть, ви поїдете, а нам тут жити, нащо, аби потім Сергій зводив порахунки чи нарікав на нас. Сталося, те що сталося. Уже нічого не зміниш, а для Лесі та Сергія, це наука. Тепер будуть знати, що за дітьми треба дивитися та виховувати, як слід. А в селі всі потроху п’ють, проте ніхто не бачив Лесі п’яною. Жінка сиділа з дітьми. У родині Струсів бувало всяке: сварки і навіть бійки. Через що й діти не завжди були нагодовані. Шкода діток, вони ще маленькі. Односельці не раз запрошували їх до себе, аби чимось пригостити. Частенько за дівчатками дивився дід Ростик. Леся хліб пекла, дітей в садок водила. Навіщо ворушити минуле? Вони люди молоді і їм далі жити, виховувати дітей. Зараз у них росте Сергійко, «в дорозі» ще одне маля. Аби двох виростили і вивели в люди. А старшим Євгенія Плетінка дасть ради, бо добра, розумна та працьовита. І має чуйне материнське серце. Хто хотів би, маючи своїх четверо, опікуватися ще чужими дітьми. А вона поклала на себе нелегкий хрест – стала матір’ю одразу для чотирьох знедолених дітей. Дай їй Боже сили та терпіння. Недарма колись казали, що до міста треба їхати по гроші, а у село – по розум.

БАГАТСТВО – НЕ РАЙ, БІДНІСТЬ – НЕ ГРІХ

За декілька хвилин підійшла до обійстя діда Ростика. Залаяли собаки і з хати вийшов літній чоловік з дитиною на руках. Слово за словом, розговорились і пан Ростислав розповів, що сам родом з Маневицького району, у Княже прийшов у зяті ще у 1958 році. Відтоді для нього село стало рідним. Діти вже виросли, і як це часто буває, залишили батьківську хату. Нині донька вчителює у Маневичах, а син з родиною мешкає у Луцьку.

 – Діти хочуть мене забрати, але тут мені добре, тож не поспішаю їхати до них, – пояснив він.

Літній чоловік серцем прикипів до багатодітної родини Струсів, які живуть через дві хати. Мабуть, тому що свої внуки далеко, а ті прив’язалися до нього, мов до рідного дідуся. Раніше усі четверо охоче приходили. Дівчатка любили слухати його розповіді про життя. Тепер наймолодший, Сергійко, усміхається до дідуся та шукає захисту на його руках. Про сусідів дід Ростик, розповідає скупо:

«Родина, як родина. Мали діток, котрих примусово у них забрали. Скажіть навіщо вони це зробили? Інші віддають дітей, бо не хочуть їх виховувати, а тут забрали від батьків через бідність. І що вийшло? Хіба діти натерпілися, перебивалися то там, то сям: трохи пожили в родині опікунів, а трохи в дитячому притулку. Недарма кажуть, всюди добре, де нас нема…».

Про той день, коли забрали дітей, чоловік пригадує неохоче. Каже, що приїхали два міліціонери, машину поставили на дорозі. Дітей відбирали від Лесі. «Всі сусіди збіглися на той дитячий плач та лемент матері… Нині все позаду і діти вже у Княжому, у Євгенії Плетінки, а дасть Бог після суду повернуться до рідних тата і мами…», – стишив мову літній чоловік, бо побачив, що маля заснуло.

Дід Ростик турботливо поклав малого у візочок та ще трохи поколисав. А потім показав, де можна знайти маму хлопчика.

Пані Лесю запримітила серед дерев, жінка рвала вишні. Невдовзі ми вже розмовляли про дітей. Найстарша Вікторія – школярка, цьогоріч піде в третій клас. Дівчинка здібна, має гарну пам’ять і добре закінчила навчальний рік. Анастасія у вересні піде у перший клас. Лариса ще ходить у садочок, а Віті два роки.

(Продовження в наступному номері).

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...