Home / Життєві історії / До чого котиться наш світ?

До чого котиться наш світ?

Для одних дитина – дар Божий, для інших – проблема, яка ускладнює їхнє життя. Одні, куди тільки не їздять, щоб завагітніти, щоб згодом притулити до серця свою кровиночку, інші – піднімають руки на дитя та перетворюють життя малих маленьких донечок та синочків на пекло. Саме таким можна назвати життя багатодітної родини Марії та Івана Клименків з села неподалік райцентру (Автор: з етичних міркувань імена головних героїв змінені). Господь подарував жінці трьох синочків та трьох донечок. Найстаршому – п'ятнадцять, наймолодшому – декілька місяців.

А нещодавно їй усміхнулася доля і Марія знайшла своє жіноче щастя та й батька для дітей. У цьому році вони зареєстрували свій шлюб. Жили незаможно: тулилися в одній кімнаті з шістьома дітьми, бо не так давно через їх безпечність та недбалість інша згоріла. Статки сім’ї вимірювалися соціальною допомогою, яку отримували для дітей, це – п’ять тисяч гривень щомісяця, та тимчасовими заробітками Івана. Та це не заважало їм дати прихисток кумі, яка потрапила у складні життєві обставини. Вона варила їсти та допомагала Марії у хаті. Та у селі, всі наче на долоні, тож за спинами сільчани перешіптувалися, мовляв не раз бачили, що до хати ходять чоловіки, збираються сумнівні компанії та відбуваються п’яні дебоші. Різнє почуєш про них: хтось добре відгукується, а хтось не дуже. Та ніхто ніколи з односельці б і не подумав, що спокійний на людях Іван, який був майстром на усі руки, і охоче допомагав їм, випивши горілки, стає звіром. Він бив та мордував старших дітей. Найстаршого Максима за будьякий непослух жорстоко бив, якось навіть посадив хлопця на три дні на ланцюг, як собаку, а раз так озвірів, що накинув на шию дитини петлю і тягнув, щоб підвісити, мовляв більше не буде так робити. Марія чоловіку не перечила, сприймала його поведінку як належне, мовляв, такі у нього «методи виховання». Не дивно, що Максим як підріс, став з дому втікати, щоб не потрапляти вітчиму на очі. Міг дватри дні не приходити додому. Мати й не переймалася цим, бо у хаті ще є п’ятеро дітей. Нагуляється дитина, зголодніє та прийде, куди ж йому діватися. Старші діти ходили до школи. Якось середуща Маринка не прийшла до школи. Не було її на уроках ні наступного дня, ні через день. Натомість до директора прибігла схвильована сусідка Клименків, яка розповіла, що Маринку сильно побив Іван, уже три дні ніхто її не бачив. Директор, не вагаючись зателефонувала у службу у справах захисту дітей Сокальської РДА. Тим часом вона, сільський голова та декілька вчителів поїхали до родини Клименків, щоб з’ясувати що сталося з дівчинкою. Невдовзі сюди приїхали начальник служби у справах дітей Сокальської РДА Галина Федаш, заступник головного лікаря, депутат обласної ради Сергій Касян, дільничний інспектор поліції. Коли вони зайшли у хату – жахнулися: маленьке тільце дитини лежало на ліжку, майже не рухалось. Батька не було вдома – він пас худобу. У хаті було брудно, речі розкидані, наче після Армагедону. Галина Федаш каже, що від побаченого у неї стиснулось серце: дівчинка була вся у синцях, вона не говорила… Пізніше медики констатували, що у дівчинки струс мозку. Мати спокійно щось робила у хаті, наче не її дитина лежала на ліжку й благала про допомогу, бо її нудило. Навіть не подумала, щоб покликати фельдшера до неї чи інших дітей, які захворіли на вітрянку. Пізніше жінка емоційно розповіла, що трапилося: донька не вимовляє окремі букви. Це дратувало п’яного чоловіка, і він вирішив її навчити «правильно говорити». Спершу бив руками, потім шлангом з пральної машини, наступного дня бив кочергою, яка потрапила йому під руки. Однак вона й далі не вимовляла букви. Тож у люті на третій день вдарив дитину головою об піч. У голові не вкладається, що доросла людина може так катувати дитину. Чим завинила вона перед ним?! Звідки ж у нього стільки злості?! Невже сусіди та односельці не бачили й не чули що діється у хаті? Адже таке було не раз. Чому байдуже спостерігали за цим, мовляв чужа сім’я – темний ліс, а тим часом горебатько так позвірячому виховував дітей. І нікому не було до цього діла. Поведінка Івана – для жителів села, наче грім серед ясного неба. У хаті не знайшли й дитячих речей, щоб одягнути дітей та забрати в лікарню, тож одяг та взуття принесли сусіди. Побиту дівчинку відвезли в Червоноградську міську лікарню, інших дітей в інфекційне відділення Сокальської ЦРЛ. До з’ясування всіх обставин служба у справах дітей Сокальської РДА молодших дітей Марії скерувала в Львівський будинок дитини №2, а четверо старших – після лікування перебуватимуть у притулку для дітей служби у справах захисту дітей Львівської ОДА.

Сум огортає серце і миволі запитуєш: до чого котиться наш світ?! Невже зло і оковита відбирають людям розум. Не просто вивести дітей з того психологічного стану, у якому вони перебувають, і навчити їх довіряти людям. Мине час зійдуть синці з тіла, проте не скоро заживуть душевні рани, яких завдали їм найрідніші в світі люди. Та час найкращий лікар. Колись вони зрозуміють, що родина – це затишна оселя, дружна сім’я, в якій тебе люблять тато і мама, які завжди готові підставити тобі надійне батьківське плече. Дай, Боже, щоб вона була у них… 

Марта СУМНА.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...