Home / Життєві історії / До повстанської могили у Польщі

До повстанської могили у Польщі

 Колись, двадцять літ тому, побувавши на могилі 41 вояка УПА у Лісках, я написала, що дорога до цього святого місця для українців була довгою, бо вимірювалася більше як чотирма десятками літ і пам’яттю двох поколінь. Сорок шість років мешканці Варяжа берегли у своїх серцях історію бою повстанців з більшовицькою ордою у лютому 1946 року. З ініціативи тодішнього голови Варязького осередку НРУ Федора Мельничука було знайдено, впорядковано цю братську могилу. Він не раз зі своїми однодумцями бував там і приїжджають донині. І тепер люди щороку відвідують могилу, віддають шану тим, хто поліг за Україну у нерівному бою. Серед них: Євген Сивак –«Гайда», рік народження 1927, Черничин, сотенний; Віктор Строж – «Тарас», 1922 рік, Бабленці, вістун; Микола Гудз – «Періг», 1922 рік, Липка, кулеметник; Володимир Кравчук – «Зенко», стрілець, 1929 рік, с. Цеблів; Євген Цейко – «Костик», 1928 рік…

 
А спочатку Федір Мельничук разом зі своїми односельчанами і однопартійцями та з допомогою тодішнього представника Президента у Сокальському районі Миколи Пшевлоцького зробили велику роботу. Не так-то легко було домогтися дозволу на опорядкування могили, не завжди без проблем вдавалося перетнути кордон. А скільки довелось наробитися, аби позрізати чагарники, «стіну» кропиви та бур`янів, а потім навести лад на самій могилі, поставити пам`ятник, огорожу, насадити квіти, посвятити могилу… Українцям з України допомагали українці з Польщі. Згодом і польська місцева влада сприяла українській громаді, яка впорядковувала могилу тих, хто героїчно загинув за волю України. Сюди приїжджали священики. Одним з перших о. Богдан Лилик, котрий відправив панахиду. Над могилою звучала «вічная пам`ять». Люди, котрі не знали полеглих, для яких вони були незнайомими, плакали як за рідними. Бо це ж цвіт нашої нації, який розтоптала безжальна енкаведистська нога. А ці молоді повстанці нічого не хотіли, окрім незалежної вільної Української держави для свого народу. Вони не дочекалися. Зате дочекалися ми. І тому не маємо права забувати про ці святі могили. До них не прийдуть, не помоляться рідні. До них мають приходити покоління українців, аби не забувати якою дорогою ціною прийшла до нас незалежність і свобода. І «Ще не вмерла Україна…» завдяки тисячам тисяч українських повстанців. Вічна їм пам’ять і слава.
 
Оксана ПРОЦЬ.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...