Життєві історії

МНОГАЯ ЛІТА ПРАБАБУСІ ГАННІ

8 вересня в оселі Колідів в селі Волсвин було гамірно. І на це була вагома причина  свій сотий день народження зустрічала прабабуся Ганна. Правнуки Яночка, Христинка, Сергійко уважно з дитячою цікавістю розглядали гостей, тішились солодощами, які приносили і їм.

А з поважною датою ювілярку вітало все село Волсвин: з самого ранку прийшов місцевий священик, який висповідав одну з ревних своїх парафіянок, а потім відслужив у церкві Службу Божу за її здоров"я. Дізнатися про стан здоров"я навідалася й сільський фельдшер Галина Андрущак. В обідню пору Волсвинський сільський голова Іван Сироїд завітав до іменинниці разом із заступником голови райдержадміністрації Наталією Карташовою та начальником управління праці та соціального захисту населення Володимиром Огінським. Гості урочисто вітали Ганну Коліду з днем народження, бажали здоров"я, бадьорості духу, родинного затишку, дарували квіти та солодощі. А Н. Карташова передала Ганні Вікторівні вітання з нагоди 100літнього ювілею від Президента України Віктора Януковича.

Маленька, тендітна жінка тішилася такій увазі, і дякувала Богу, що дав їй довгий вік та добру, люблячу родину, в якій є п’ятеро дітей, шестеро внуків, четверо правнуків. Всі діти живуть біля неї, мають добрі сім"ї. Вони самі уже на пенсії, та відчувають себе молодими, бо мама біля них. І вони можуть прийти до неньки, почути її ласкаві слова та отримати поради. Ганна Вікторівна ще при здоров’і, має добрий слух і пам"ять. А щоб ні у кого не виникли сумніви, продекламувала вірш, який вчила ще у школі, без окулярів розписалася у відомості за отримання премії з нагоди 100го ювілею.

Ганна народилася у 1910 році у багатодітній родині, яка з дідапрадіда жила у Волсвині. Пані Ганна знає усіх корінних мешканців. За Польщі у селі була школа, де викладав історію релігії вчитель Іванецький. "Закінчила лише три класи,  пригадує Ганна Вікторівна.  Мама забрала мене зі школи, незважаючи на те, що я добре вчилася. Просто була господарка і треба було працювати на полі".

Жінка рано, в 16 років, вийшла заміж. Досі дивується як так вийшло, що вони з сестрою Катериною одружилися з двома рідними братами. І весь вік прожили поряд. Віктор Коліда був старший за неї на сім років. Разом господарили на 16 моргах поля, мали свою молотарку. А старша донька Ганни Вікторівни  Катерина, пригадала як ще дитиною розв"язувала і подавала снопи, а батько та брат молотили на ній зерно. Перед війною на подвір"ї збудували нову стодолу під бляхою, потім її забрали до колгоспу.

За плечима Ганни Вікторівни сто років, а їй здається, що ще зовсім недавно була молодою, скільки всього переробили її натомлені руки, бо весь час була у русі, працювала. "У селі завжди треба було наробитися до сьомого поту: спершу на власному полі, потім на колгоспному, а отримувала копійки на трудодні,  згадує бабуся. Колись люди жили бідно, в нестатах. Іноді не мали з чого й хліба спекти та в що одягнутися. І у хатах не було стільки добра як сьогодні. Нині люди  заможні, жити стало легше, є досить хліба, навколо багато землі, бери поле і працюй. А ми весь вік трудилися за копійки, та ще й весь час жили у страху, то війна була, то післявоєнні роки… Тоді люди думали лише як вижити.
Війна наклала свій сумний відбиток і на родину Колідів. Брат Ганни Гаврило і двоє братів чоловіка  Іван та Макар не повернулися з фронту. Та все пережилось…

І дітей п"ятьох виховала, вивчила і у світ вивела. Усі випробування на життєвому шляху, вважає жінка, допоміг пережити Бог.
 Наша прабабуся  богомільна, прихилившись до неї, розповідає Сергійко, який навчається у шостому класі в Червонограді. Вона колись на Хресну дорогу ходила аж у Гошів, їздила по всіх святих місцях, які є на Україні, а коли у Волсвині не працювала церква, ходила на відправи до Червонограда, Сокаля, Яструбич… Жодної неділі не пропустила Служби Божої. І зараз разом з бабусею Марією ходить до церкви.

Щодень вранці і зранку вона читає молитовник, пильнує курей, бо ніхто так не вміє зробити як мама, додає старша дочка Катерина.
Зачувши цю розповідь, Ганна Вікторівна каже: "Віра у Бога та праця тримають мене на землі. Треба молитися, ходити до церкви і Бог дасть все. Не розумію, чому сьогодні люди не ходять до церкви, я зі своїми рідними сварюся за це”.

Це правда, каже дочка Марія, пригадую, мама зранку у неділю наварить вареників, спече хліба і мерщій до церкви. Завжди приходила туди першою.

Замолоду Ганна була енергійна, працьовита: і у колгоспі встигала зробити норму, і вдома на городі дати лад. Сумлінно працювала скрізь, навіть одного року зібрала найбільше льону, за те її фото було на дошці пошани.

А ввечері брала у руки голку і вишивала рушники, серветки, подушки, сорочки або пряла полотно на ткацькому верстаті. "Он скільки мама пристаралася для нас. Тільки тепер ніхто вже не прибирає хату вишивками",  каже дочка Марія. А правнук Сергійко похвалився, що носить вишиванку, яку йому вишила прабабуся. Ганна, і нині не може сидіти без діла, все проситься щось робити на городі або у хаті, однак торік упала і побилася. Тож нині донька не впускає її на город, боїться, щоб знову не впала.

Ми з чоловіком, а він працював їздовим у колгоспі, я  у ланці, зранку до вечора були на роботі,  каже пані Ганна.  Весь час переживали за дітей, бо ті залишалися самі вдома. Все чому боялася, щоб не запалили хату. Раз чуть не сталося лиха, якби не надійшов сусід… Та діти попідростали, були працьовитими, допомагали мені у всьому. Бувало прийду з роботи, ледве на ногах стою, а дівчата наліплять вареників, приберуть усюди, погодують худобу, допильнують молодших…

Багатодітна родина Колідів жила незаможно, тож матір, як могла, старалася заробити якусь копійку. Місцеві грунти є сприятливі для вирощування цибулі та часнику. Ще за Польщі на базарі у Львові, в основному, продавали цибулю з Волсвина та Яструбич. Чимало родин завдяки цьому виживали. І Ганна Коліда носила і цибулю, і часник на базар у Червоноград, до Жовкви і, навіть, Львова.

До села колись важко було дістатися, транспорт не ходив як зараз,  каже вона.І ми зі сумками з цибулею ходили до Сокаля та Червонограда пішки чи їздили на підводі…

Злетіли роки, дочекалася Ганна внуків та правнуків. Родину жінка вважає найбільшим багатством, як і здоров"я. Вона, попри поважний вік, майже не хворіє, любить дивитися телевізор, ніколи не пропускає новин. Якихось рецептів довголіття не знає, каже що це Бог подарував їй такий довгий вік.

Бабуся Наталія по мамі прожила 93 роки, додає Марія. Більше у нас в роду не було довгожителів. Мама у їжі ніколи не перебирала, їсть все, але найбільше любить вареники, деруни, молоко, сметану.

Рецепт довголіття у Ганни Коліди простий  нікому не бажати зла, не заздрити, вірити у Бога та молитися, а він високо все бачить, і пошле кожному те, що заслужив.

…Тішиться столітня бабуся Ганя своїми внуками та правнуками, а ті зігрівають її своєю любов"ю, увагою та теплом.

Любов ПУЗИЧ.
 

Фото автора.

Голос Сокальщини на GoogleNews