Home / Життєві історії / Носіть ключ від вхідних дверей із собою

Носіть ключ від вхідних дверей із собою

Цілий день Орися була в гарному настрої. Напередодні зустріла знайому (в дитинстві з нею бавилися на одній вулиці, разом ходили в школу, дівували), яка приїхала з Італії. Люба запросила її на вечір в бар. «Посидимо, я тобі про Італію розкажу, ти мені – про містечкові новини», – сказала, прощаючись. Займаючись звичними справами на роботі, Орися з нетерпінням чекала вечора, прикидала, що одягне.

Після роботи прийшла додому, швиденько навбирала картоплі, зібралась, намалювала губи. Вже виходячи, наказала синові, щоб зварив собі на вечерю картоплю, зробив салат з квашеної капусти і лягав спати. А щоб десь не повіявся, двері замкнула на ключ. За давньою звичкою (хоч і знала, що так не варто робити) поклала його під доріжку на старій призьбі такої ж старої хати.

В барі було гамірно і весело, грала музика. Люба принесла знімки з далекої Італії. Розглядала їх, розпитувала чи справді гарний Рим, як там живеться нашим дівчатам. Люба цікавилась долею однокласників – хто і де зараз, в кого вже внуки є. Говорилиговорили й не могли наговоритись…

Йдучи додому, Орися згадувала смак чудового італійського вина, яке принесла Люба, різні смаколики, а головне – розповідь про Італію. Захотілось і собі там побувати. А що, може позичити гроші і поїхати, поки ще має сили працювати? А з ким залишить сина? Вік у нього саме такий, що тільки око й око потрібне, щоб кудись не вскочив. З чоловіком розійшлася давно, як кудись поїхав, так і пропав. Старші діти вже мають свої сім’ї, малих дітей, клопоти, їм не до молодшого брата. Словом, сиди, жінко, вдома і чекай пенсії – закреслила солодкі мрії Орися.

Не зчулась, як опинилась перед своєю хвірткою. Годинник на міській ратуші вибив саме північ. Здивувалась, що вікно кімнати світилось.
Глянула (на західний манер не завішувала його) і ще більше здивувалась: за столом разом з сином сидів незнайомий чоловік. Відкрила двері, ступила в коридор, з нього – в кімнату. Ледь не перечепилась об велику картату сумку. «Володю, що тут діється? – запитала сина. «В карти граємо, – відповів замість нього незнайомець. – І тебе чекаю. Твій син мені п’ятдесятку програв. Півсуми можеш віддати пляшкою». «Що? Та ти хто такий? Геть з моєї хати!» – закричала Орися. І раптом побачила як волохата рука з витатуюваними на пальцях буквами стиснулась у кулак. Незнайомець встав. Довго не роздумуючи, Орися вхопила картату сумку і викинула її за поріг. Чоловік кинувся за сумкою. Жінка спритно закрила двері на ключ, і стискаючи його в руці, побігла до сусіднього будинку. Знала, що там живе старенька пенсіонерка, яка їй нічим не зарадить, але бігла і кричала «допоможіть», «міліція»…

Оговталася вже в хаті сусідки. Несамовито гавкали пси в усій окрузі. Чоловік із сумкою пропав.

На другий день усім розповідала про цю пригоду. Розповідь закінчувала словами: «Ото і вам раджу: носіть ключ із собою».

Валентина БЛУДОВА.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...