На кожному засіданні комісії з питань захисту прав дитини Сокальської райдержадміністрації слухають питання про опікунство. В одних дітей батьки померли, в інших – живі, але позбавлені батьківських прав. Тож і минулого разу таких питань було чотири.
Софійці М. виповнилося лише два роки, а вона вже не може пригорнутися до матері, бо та позбавлена батьківських прав, та й давно забула про доньку; не може відчути ласку батька, бо горілка звела його у могилу. Зрозуміло, що своїх горе-батьків Софійка не пам’ятатиме. Дівчинку виховує бабуся. Вона, на щастя, ще молода й енергійна, тож зможе виростити внучку. Зрозуміло, що жінку без зайвих запитань, побажавши терпіння і мудрості, призначили опікуном Софійки. Так само, як – і іншу бабусю. В цій сім’ї ситуація інша. Уляні П. вже десять років. Матір її померла, батько – в тюрмі. Бабуся стала для неї другою матір’ю, в неї дівчинка шукає захисту, любові і ласки. Дай їй, Боже, щасливої долі.
Вже давно опікується п’ятирічним братом Тетяна Ф. Їхня матір після важкої хвороби померла, а батько забув про дітей. Нещодавно дівчина вийшла заміж. З новою сім’єю їй пощастило: і чоловік, і свекруха прийняли її брата, як рідного, допомагали лікувати. Цю сім’ю добре знають працівники Служби у справах дітей, та й на засіданні комісії її слухали не вперше. Тож головуюча – заступник голови райдержадміністрації Лариса Фарин, подякувала Тетяні за її любов і жертовність, оголосивши рішення про призначення її опікуном над братом. Можна бути впевненим, що в цій сім’ї хлопчик буде щасливим.
Бездітна сім’я сокальчан Наталії та Віктора Д. вирішила опікуватися трирічним Вадимом з Радехівщини. Доля не була ласкавою до хлопчика: його батьки позбавлені батьківських прав відносно чотирьох (!) дітей. Вони – від різних батьків і перебувають у різних закладах. Вадим у ранньому віці опинився у львівському Будинку дитини. Члени комісії довго обговорювали ситуацію, яка склалася в цій сім’ї, думали чи варто розлучати дітей і все ж вирішили дати шанс на нормальне життя хоча б одному з них, адже малоймовірно, що знайдуться бажаючі виховувати відразу чотирьох. Мабуть, вони мають родину, але ніхто не виявив бажання опікуватися дітьми. Таке, на жаль, трапляється все частіше, коли турботу про дітейсиріт чи дітей, чиї батьки позбавлені батьківських прав, перекладають на державу, вона, мовляв, має більші матеріальні можливості. І забувають при цьому про кровні зв’язки, духовну єдність, які так необхідні знедоленим дітям. А п. Наталія пройшла відповідні курси і разом з чоловіком бажає виховувати хлопчика. Зрештою, відомо чимало прикладів, коли бездітне подружжя спочатку опікувалось, а потім усиновлювало дітей і вони виростали здоровими і щасливими. І навіть дізнавшись, що їх виховали нерідні батьки, шанували їх як рідних.
Тепер держава матеріально допомагає ростити дітей, позбавлених батьківського піклування. І це добре. Ще за моєї пам’яті були часи, коли родичі, на плечі яких лягав тягар виховання дітей, не отримували такої допомоги, працювали, не покладаючи рук, щоб поставити дітей на ноги. В ті часи не було і теперішніх служб у справах дітей, тож, в разі чого, єдина надія була на родину. Тоді кровні зв’язки були міцніші, люди менше думали про гроші, більше дбали про духовність. Тепер же, на жаль, бачимо протилежне: досить часто опікунство над дітьми (часто не приховуючи цього) оформляють для того, щоб отримувати гроші (до слова сказати – немалі), коли ж дитина, не дай Боже, хвора, то найчастіше рідні відмовляються від неї, позбавляючи себе клопотів: для чого, коли можна, загнавши совість у найдальший куток свідомості, жити в своє задоволення. Мабуть, таким зачерствілим душам не під силу прояви людської любові, співчуття, добра – тих якостей, які завжди були притаманні нашому народу.
Валентина БЛУДОВА.