Home / Життєві історії / ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЕ ЯТРИТЬ

ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЕ ЯТРИТЬ

Кожним роком ті далекі події 1946-ого відходять у минуле. Але світла пам’ять про батька, заставляє мене пролити правду на ці події та виправдати його добре ім’я, яке намагалися спаплюжити деякі особи. Для цього мені довелося побувати в обласному архіві СБУ.

І ось в моїх руках кримінальна справа П27314 «Дело Василя Стефановича Сидоряка». Чотири дні просидів над вивченням кримінальної справи свого батька і пройнявся його болем, захоплювався його мужністю та стійкістю. Батька допитували п’ять слідчих, та у всіх протоколах зазначена лише одна відповідь: «Я нікого не знаю». Він не назвав жодного прізвища. Думаю, всім відомо, які тортури доводилося пройти в’язням в слідчих ізоляторах, де він пробув рік і п’ять днів. Здоров’я у батька підірвали, і хворого відправили в Мордовські табори.

Та спробую викласти його історію, об’єднавши факти, які дізнався із розповіді очевидців та архівних документів.

…Мій батько, Василь Стефанович Сидоряк, народився у 1896 р. на Старосамбірщині у с. Лопушанка, де й мешкав з багатодітною родиною до цих сумних подій. Нас у сім’ї було десятеро, я – наймолодший. На жаль, моя дитяча пам’ять не закарбувала нічого з воєнних років. А старші сестри – Ганна, Осипа, Розалія – були уже підлітками і добре пам’ятають як у 1944 році у село приїхали енкаведисти і без жодних пояснень вивели тата з хати, посадили на причеп автомашини і повезли в напрямку лісу. Діти та родичі бігли за машиною… Над селом стояв дитячий плач, жіночий лемент та материнське голосіння… Раптом машина зупинилася. Солдат-водій скільки не намагався її завести, та це йому не вдавалося. Мабуть, Господь почув дитячий плач. Тоді старший із енкавеесівців сказав мамі: «Давай литр водки и мы його отпустим». Горілки у хаті не було, тож мамина сестра – Ганна Пустельник, віддала єдину корову, щоб його відпустили. Невдовзі енкаведисти гарно «погуділи», смакуючи яловичиною, а діти залишилися без коровигодувальниці. Старожили Лопушанки добре пам’ятають цей випадок.

У жовтні 1946-ого батька арештували вдруге. Ввечері у хату прийшли двоє чоловіків, переодягнуті у форму повстанців, а третій – залишився знадвору. Нічні «гості» сказали, що їх прислав керівник куща самооборони «Вуйко», і він має показати місце, де закопана зброя. Тато здогадався, що це переодягнуті енкаведисти, оскільки «Вуйко» уже забрав зброю зі сховку. Батько не розгубився, відвів «гостей» у ліс і вказав їм на місце в гущавині під кущем. Поки ті його оглядали, він дременув між деревами. Навздогін йому хтось дав автоматну чергу, і куля влучила у ліву руку. Ранений батько зумів утекти від переслідувачів.

Згодом з’ясувалося, що енкаведисти придумали дієвий метод як можна скомпроментувати УПА і залишити її без підтримки місцевого населення. Вони перевдягалися у форму вояків УПА, серед ночі приходили до людей, які були зв’язані з повстанцями чи співчували їм, і забирали їх з дому. Відтоді ніхто їх більше не бачив.

В ту пору у селі було неспокійно. Вдень господарювали енкаведисти, а вночі – повстанці. В 19461947 рр. «визволителі» намагалися запровадити на Західній Україні голод, як у 193233 рр. на Східній. Так звана «червона мітла» вимітала у селян все до зернини, рилася по баняках, шукаючи «бандитів»… Цей задум їм не вдався, бо у нас був загін самооборони воїнів УПА.

 Ще досі живуть в моїй пам’яті спогади про синьожовтий стяг, який хтось вночі повісив на току. Приїхали з району працівники НКВД, стали радитись, що мають робити. Якраз у тій хвилі я біг попри них до родичів. Побачивши мене, один із енкаведистів наказав мені: «Пацан лезь и сними эту тряпку». Я, ще був дитиною, тож не усвідомлював всієї небезпеки. Поліз і зняв прапор. Невдовзі дізнався від Івана Курила, який нині проживає у м. Червонограді, що це був прапор України, який пошила моя сестра Марія Драган. І. Курило передав прапор зв’язковій із с. Лопушанці Катерині Медвідь. Боязливий енкаведист послав дитину зняти прапор, бо побачив на ньому табличку з написом «заміновано». На той час я ще не вмів читати, зате добре знав, що таке міна. Енкаведист не вагаючись, посилав мене на вірну смерть, бо ж там і справді могло бути заміновано. Зате незабаром у районній газеті з’явилася стаття, де розповідалося, як енкаведист Прохоров, ризикуючи власним життям, проявив героїзм і зняв бандитський стяг. За це він отримав медаль «За відвагу!».

Ось так у воєнні роки отримували нагороди героїв, ордени і медалі чимало енкаведистів, які сиділи в тилу і стріляли в спини своїм співвітчизникам.

Таких випадків було чимало. Не всі й повстанці могли вистояти під час тортур або ж навіть у хвилю розпачу стати зрадником. Із архівних документів довідався про трьох з них, свідчення яких зіграли в майбутньому важливу роль у житті мого батька. 4 листопада 1946 року на Куриловій хаті (на зрубку) енкаведисти затримали трьох вояків УПА – «Смереку» з Дрогобиччини, «Береста» з Кіровоградщини, «Чайку» з Дніпропетровщини, які здалися ворогу без супротиву (прізвища цих людей не називаю з етичних міркувань, а лише псевдо). Ніхто не міг знати скільки біди і лиха принесе за собою їх арешт. На їх сумлінні життя не однієї людини, яка потрапила в застінки НКВД через їх зраду.

 …Після втечі у лісі, батько весь час переховувався, однак з допомогою «сексотів» його вислідили і арештували втретє 3 лютого 1947 року. І звинуватили за статтями 541 «а» і 5411 УК УРСР, посилаючись на свідчення зрадників.

Ось витяг з протоколу допиту «Береста»:

«… – Чи знаєте Ви Сидоряка В. С.?

– Знаю з 1946 року. Багато разів був у його домі, де ми вечеряли, розмовляли з ним. Він повідомляв нас, коли були в селі МВД, НКВД. Крім того Сидоряк В. С. щоразу коли ми приходили, виходив у іншу кімнату з керівником банди «Вуйком», де вони довго про щось розмовляли. Зміст цих розмов мені не відомий. При тому в домі Сидоряка В. С. ночували бандити «Чайка», «Смерека», «Богданьо», «Орлик», «Омелько», «Корінь», «Чуйний» та інші. «Вуйко» спав в окремій кімнаті з Сидоряком.

– Що Ви ще можете додати?

– Звичайно, ми догадувалися, що Сидоряк В. С. є агентом ОУНУПА куща самооборони Самбірського району «Вуйка». Його дочка Ганна неодноразово разом з дівчатами приносила нам їсти в ліс. Як звати інших дівчат не знаю»…

На очній ставці лише «Смерека» підтвердив, що дівчина, яка носила їсти воякам, це – Ганна Сидоряк. Однак «Чайка» та «Берест» сказали, що не впевнені в цьому. Мабуть, пошкодували дівчинкупідлітка. Ганна отримала декілька нагайок по спині і її, як малолітню, відпустили додому. Нині вона проживає в смт. Жвирка.

Із запису про очну ставку Василя Сидоряка з трьома запроданцями, дізнався, що тато признався, що з цих трьох осіб, знає лише «Смереку», який, як і ті двоє, приходив до нього у хату. Вони вечеряли й ночували у нього (що він мав робити, коли проти нього свідчило троє чоловік?).

Під час слідства енкаведисти з’ясували, що В. Сидоряк повідомив «Вуйка» про заплановану облаву в районі Катинського лісу, і вояки УПА вчасно змінили місце розташування. Відтак врятував не одне життя. Це підтвердив на допиті й «Смерека». Однак зрадники – «Берест», «Чайка» і «Смерека» достеменно не знали, яку функцію виконував тато в кущі самооборони «Вуйка». І це врятувало його.

З татового досьє: «Сидоряк Василь Стефанович, 1896 р. н., працюючи секретарем в Катинській сільській раді, ввійшов в довіру до прикордонників і органів МВД. З 1944 року був секретним агентом банди «Вуйко». Постачав їх продуктами, надавав їм свою хату для нічлігу, інформував бандитів про час приходу в село прикордонників. Розказував «Вуйку» про співпрацю з органами МВД. При зустрічі дезінформував працівників МВД, приховуючи зв’язок з бандитами». (Підпис: старший помічник начальника ОТД. 6 ПО. Базай, начальник, капітан Слюсарев).

8 січня 1948 року Воєнним трибуналом військ МВД Дрогобицької області по статтях 541 «а», 5411 УК УРСР за бандерівщину тата посадили на 15 років. Покарання відбував з/к Мордовської АРСР станція Потьма л/к п/я385. Згодом тут ніс покарання Левко Лук’яненко, нині Герой України.

Залишилася мама з малими дітьми одна. Важка була її доля. У 1947 році почали розкуркулювати більш заможніх селян, забирали мельниці (жорна), молотільки (ціпи), добровільнопримусово записували людей до колгоспу. Забирали коней, корів, свиней і почалося нове життя.

Зранку до ночі на колгоспному полі. Моя мама за рік заробила 27 кілограмів пшениці. Стільки ж й інші селяни. Якось на збори колгоспників приїхав енкаведист з району. Люди поскаржилися йому, що голова В. Пустельник дуже мало дає на трудодень. Він суворо подивився на голову і сказав: «Про це я вперше чую. Залишишся після зборів, я з тобою розберуся!». І подякував людям за сумлінну працю, побажав нових здобутків у побудові світлого майбутнього. Опісля він в окремому кабінеті «розібрався з головою»: «Якщо ти дасиш селянам більше на грам, то матимеш справу зі мною. Ніхто не повинен знати про це, що я сказав».

А селяни повертаючись додому із зборів, розхвалювали «москаля», який їм допоможе, а свого голову ганьбили. В енкаведиста було багато провокаційних методів впливу на людей. Про цей випадок голова колгоспу В. Пустельник розказав лише у селі Борятині, куди нас переселили у 1952 році.

…Додому батько повернувся весною 1956го. Допоміг йому у цьому земляк, товариш по табору – П. О. Гаврик. Батько повернувся з Мордовії хворим, ледь тримався на ногах. Але був радий, що знову на рідній землі, що побачив дітей, родину.

…Минають роки… Я нині за віком старший за батька. А як мало знав його? Я чую його лагідний голос, бачу його усмішку на обличчі, та високу, виснажену працею та хворобою, постать. Все це залишилося у моїй дитячій пам’яті. На жаль, ні у мами, ні у його родини не збереглося батькових світлин. Адже і на нас, як і на інших жителів с. Лопушанки, придумали кару – переселили із рідних насиджених місць. У мене залишилася єдина згадка про батька – портрет, який намалював невідомий художник в Мордовському таборі. Сподіваюся, що може хтось із побратимів впізнає його і розкаже мені деякі факти з його життя в Мордовських таборах. Мій мобільний: 0678388026.

Остап СИДОРЯК, житель села Борятин.

На знімках: Василь СИДОРЯК (вгорі), в центрі – сестри Ганна, Осипа, брат Степан та автор цих рядків з родинами, зліва – побратим по Мордовських таборах Пилип ГАВРИК.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...