Home / Життєві історії / Перші плугатарі на українській ниві в Канаді

Перші плугатарі на українській ниві в Канаді

До відзначення 120-річчя першого поселення українців в Канаді Посольство України в Канаді за підтримки Канадської парламентської групи дружби та Конгресу українців Канади приурочили акцію «Історичний український потяг українських піонерів» за маршрутом Галіфакс-Монреаль-Оттава-Торонто-Вінніпег-Саскатун-Едмонтон, який тривав з 24 червня по 7 липня цього року.

ЩЕ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст…

Про Канаду в Україні було відомо з першої половини XIX століття. Досліджуючи історію українців Канади, викладач української мови і літератури в Саскачеванському університеті Олександр Роїк підтвердив, що українці індивідуально поселялися в Канаді у 18101818 рр. В цей період зустрічаємо низку імен українського походження. Відомо, що 2 вересня 1817 р. українець Андрій Янковський, виходець з Тернопільщини, отримав 100 акрів землі, як нагороду за оборону шотландських поселенців. Нащадки Янковського ще й досі живуть в Вінніпегу, мають власну крамницю «М’ясарню».

В міжнародній дипломатичній місії важливу роль відіграв визначний дипломат царської Росії, нащадок старовинного шляхетського українського роду з Волині Петро Полетика, який не приховував своєї приналежності до української нації. Він допоміг остаточно визначити кордони між Канадою і Аляскою в 1824 році. Поява перших назв українських поселень датується 1875 роком, приміром, назва «Хортиця Ман.», пов’язана з переселенням з України до Канади менонітів.

Українську еміграцію можна поділити на такі основні етапи щодо часу і причин. Переселенці всіх п’яти еміграційних хвиль відрізняються між собою переважно суспільним походженням, освітою, політичними переконаннями, регіональним походженням.

Перший етап – 1882-1890 рр. – період поодинокої епізодичної еміграції українців. Другий – 18911914 рр. – зумовлений, головним чином, надзвичайно тяжким економічним і соціальним станом, за яких тоді жив народ. Він географічно охопив Галичину і Буковину, Закарпаття і Волинь. Почалася масова трудова еміграція та початок формування українських етнічних груп. Третій етап – 1920-1939 рр. – розпочався після Першої світової війни. Протягом цього часу в Канаду переселилося приблизно 68 тисяч українців, які грунтовно відрізнялися від попередніх, як своїм складом, так і вищим рівнем освіти. Переважна більшість українців поселялася в містах. Четвертий – 1947-1961 рр. Тоді до Канади переїхало жити 37 тисяч представників визвольних змагань, переважно інтелігенції.

ПЕРШОПРОХІДЦІ

Офіційно початком українського поселення в Канаді вважається 1891 рік, а першими прибулими на чужі незвідані землі нового краю були Іван Пилипів і Василь Єленяк з села Небилів Калуського повіту, що на Станіславщині (Івано-Франківськ). Вперше Іван почув про Канаду в школі від учителя, вдруге – вже дорослою людиною, від німців-робітників, які мали родичів у Канаді. Написавши їм листа, отримав відповідь такого змісту: «Лишай гори й доли та їдь сюди». Пилипів відповів: «Добре, я їду».

З ним поїхали ще два земляки – Єленяк і Паніщак. З Гамбурга прибули кораблем до Монреаля, а потім поїздом до Вінніпегу. Найнялися на роботу на фермі меноніта в Греіно, в провінції Манітоба. Але Іван Пилипів повернувся додому, пропрацювавши тут неповний рік. Звістка про його повернення швидко розійшлася по навколишніх селах. Люди розпитували про життя на чужій землі, це додавало їм відваги їхати туди, щоб забезпечити собі краще життя. Просидівши майже два роки у в’язниці за підбурювання населення і агітацію, в 1893 році І. Пилипів з родиною виїжджає до Канади на постійне місце проживання і поселяється в провінції Альберта. З часом в Галичину доходять звістки про можливе поселення земляків на цих землях.

Це були лише окремі поселення. Масова еміграція розпочалася з 1895 року, коли Товариство «Просвіта» скерувало до Канади доктора Осипа Олеськова, щоб він там перевірив умови проживання й еміграційні можливості для українського селянина. «Просвіта» видала його книжечку «Про вільні землі», в якій описані кліматичні умови в Канаді, які дуже схожі до галицьких. Кожен переселенець міг дістати160 акрів (115 моргів) землі. Найважливішим здобутком для українських поселенців було те, що шляхом переговорів з урядом Канади др Олеськів домігся того, що українці змогли поселятися на нових землях цілими селами, мотивуючи це притаманністю українців до громадської єдності.
Найбільше українці поселялися в лісостепових смугах, які забезпечували їх деревиною на будову житла й для опалення. Смуга компактних поселень українців тягнеться на 1900 кілометрів вздовж степових провінцій від південносхідної провінції Манітоба до північнозахідної Альберти.

Перші українські поселенці в Канаді, будуючи житло й освоюючи канадські степи, намагалися перенести сюди українські традиції та звичаї. Поселення також діставали українські назви, як от Медика, Комарно, Збараж, Україна, Куліш, Петлюра, Красне, Мазепа, Ярослав, Сокаль та інші. Найбільш масово українці заселяють провінції Манітоба і Альберта.

Серед прибулих з Буковини, Закарпаття, Волині, Галичини було багато виходців з Сокальщини. В 1913му виїхали: Тома Горбай з с. Городище, пізніше – Розалія Черній з Ульвівка, Петро, Тимко, Павлина Бицькі з Лучиць, яких у вересні цього року відвідали їх діти й онуки Парасковія Стрільчук, Параскевія Чиж, п. Романчук з Переспи, а також Яків Фарина з Тартакова.

Масова міграція з Галичини, зокрема, з Сокальського, Радехівського, Бродівського повітів, припадає на 1922-1927 роки. Пізніше українці поселялися в провінціях Саскачеван, Британській Колумбії. На початку ХХ століття українці освоювали схід Канади, провінції Онтаріо і Квебек.

ТЯЖКА ПРАЦЯ

Отримавши 10 доларів, поселенець зобов’язаний був обробляти 160-акрову ділянку, жити впродовж року і збудувати житло. На таких умовах після трьох років поселенець діставав право власності. Умови життя були надзвичайно важкі, землю доводилось очищати від каміння, викорчовувати ліс, розорювати цілинний степ. Нестача коштів на харчі, господарський реманент, хатнє знаряддя, незнання англійської мови, великий відсоток неписьменних утруднювали й так надзвичайно важкі умови праці. Але тільки завдяки великій витривалості українських селян їм вдалося перебороти всі труднощі й посісти гідне місце в канадському суспільстві. Оцінюючи англійських і західноєвропейських поселенців, тодішній міністр К. Сифтон висловився так: «…Вони виявилися замало пристосованими до піонерського життя на відміну від слов’ян.

Український поселенець – це сильний селянин, селянин в овечім кожусі, на полі народжений, його прадіди були хліборобами впродовж десятьох поколінь, з сильною дружиною і шістьма дітьми. Це – добра якість». Сподівання міністра українці виправдали і набагато перевищили їх.

На початках британська громадськість доволі неприхильно ставилася до українськиx емігрантів, називаючи їх «білими неграми», неграмотними, примітивними фермерами – «галішиєне». Та за час свого проживання в Канаді вони стали найкращими фермерами в країні, які перетворювали прерії на родючі лани, обробили до десяти мільйонів акрів землі, на відміну від французів, які спромоглися лише на п’ять мільйонів.

Спочатку головною метою українських поселенців були «гамстед» і «колиба», де б хоч якось можна було поселити родину. Фінансові труднощі йшли в парі з духовними – не було церкви, школи… Священиків теж не було, тому Богослужіння селяни відправляли самі в своїх хатах. Правда, вінчання і хрещення не відбувались.

СВОЯ УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА

Стараннями освіченіших поселенців, через американську газету «Свобода», запросили священика о. Нестора Дмитріва. Відбулася перша історична подія для українців Канади – вперше в Манітобі грекокатолики відправили Службу Божу в Стюартбурні і Теребовлі. Перший Великдень у 1897 році на чужині був з українським священиком. Відбулись вінчання і хрещення. В 1899 р., поблизу залізничної станції Стар Альберта, заснували першу грекокатолицьку церкву, а другу – Святого Миколая – у Вінніпегу. З часом організаційними осередками українських церков стають міста Едмонтон і Мондер в Альберті, Торонто на сході Канади.

В релігійному і національному житті українців в Канаді відіграв велику роль митрополит Андрей Шептицький, котрий посилав пастирські листи й послання. В 1910 році він прибув до Канади. Метою приїзду було домогтися згоди канадських римокатолицьких єпископів на заснування окремої єпархії для української грекокатолицької церкви в Канаді.

Василь ВОЛОШИН, м. Сокаль.

(Далі буде).

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Спогади колишнього жителя с.Скоморохи учасника другої світової війни Івана Карпюка

Село Скоморохи за народними переказами засноване ...