Home / Життєві історії / Про трагедію на шахті “Великомостівська” в 1958 році

Про трагедію на шахті “Великомостівська” в 1958 році

Подія, про яку ця подальша розповідь, вже стала історією… призабутою. З того часу минуло півстоліття.

…Травневого ранку 1958 року машини Червоноградського гірничорятувального загону з ревом мчали на дев"яту “Великомостівську” шахту, де сталася страшна аварія: вночі загинула зміна прохідників ствола  усі десять чоловік. На жаль, гірничорятувальникам вже не було кого рятувати, а довелося добувати зпід залізобетонних тюбінгів розчавлені тіла гірників. Навіть сьогодні моторошно уявити, яким видався той трагічний ранок для родичів загиблих. Молоді дружини не могли собі усвідомити, що вони уже овдовіли, а батьки враз втратили надію на свою доглянуту старість. Розум малих діток ще не міг збагнути, що вони стали сиротами. І ніякі матеріальні блага не взмозі замінити втрату рідних.
З"ясувати причини трагедії на шахту приїхали члени державної комісії. Що стало причиною катастрофи стало відомо ще до її прибуття. Це злочинне грубе порушення технології проходження шахтних стволів, нехтування строгими її вимогами. Наближався кінець місяця і керівник шахтобудівельного управління наказав не споруджувати опори для кріплення тюбінгів, а продовжувати проходку ствола  давати метри. Ніхто й не задумався, що болти кріплення можуть не втримати тягар колони тюбінгів. Та стався обрив і тюбінги раптово опустилися на дно  у вибій ствола, смертельно травмуючи прохідників.

Похоронами загиблих займалася створена спеціальна комісія. Теперішнє місто Соснівка на той час було ще селищем міського типу імені Кірова, яке складалося з дерев"яних будівель барачного типу  це гуртожитки і сімейні котеджі гірників. Загиблих вирішили похоронити на цвинтарі сусіднього села Сілець, бо селище не мало свого.

В селищному клубі безперервно звучала траурна музика у виконанні військових духових оркестрів. Траурні мелодії супроводжували похоронну процесію до цвинтаря.

І хоч відтоді минуло чимало часу, але і сьогодні виникає запитання: чи можна було уникнути цієї трагедії? Так, можна. Цього б не сталося, коли б не декілька "якби". Зокрема, якби керівник шахтобудівельного управління не порушив існуючої технології проходження шахтних стволів і прийняв до уваги виданий припис на проведення робіт з укріплення тюбінгів; якби технічна служба шахти, під контролем якої споруджуються опорні кільця, забила тривогу про їх відсутність на належному місці. Це є грубим порушенням техніки безпеки, і на що мав би звернути увагу інспектор держтехнагляду. Адже шахтний ствол  єдина магістраль, яка з"єднує шахту з поверхнею, і має служити на весь період існування шахти. Тож до нього особливі вимоги як до проходження, так і до його кріплення. І останнє, рокове "якби".

Якби в момент обриву тюбінгів не прозвучало зверху тривожне "БОЙСЯ", то прохідники залишилися б на своєму місці, не спішили б під "козирьок" тюбінгового кріплення. Та сталося так як сталося.

…Цвинтар села Сілець. З самого краю, неподалік від дороги, сектор шахтарських могил  жертв катастрофи 1958 року. Їх два ряди, в кожному по п"ять могил (на знімку вгорі). На них одинакові скромні пам"ятники (якщо бетонну окантовку могили можна назвати пам"ятником). У верхніх частинах закріплені металеві таблички з іменами загиблих, роки народження і смерті. Він у всіх одинаковий  1958.

Їх імена: Барабін Олександр Григорович, 1930 р. н.; Беренда Микола Іванович, 1928 р. н.; Венгрий Ярослав Степанович, 1930 р. н.;

ВересовАнатолій Петрович, 1932 р. н.; Сахарук Яків Федорович, 1924 р. н.; Думко Степан Йосипович, 1933 р. н.; Іваневич Ярослав Максимович, 1921 р. н.; Коляда Ігор Іванович,1935 р. н.; Пожарчук Трофим Васильович, 1932 р. н.; Вакалюк Микола Микитович, 1924 р. н.

 Це зовсім молоді хлопці, найстаршому тоді виповнилося 37 років, а наймолодшому лише 23. Могили шахтарів доглянуті, а пам"ятники побілені (лише один з них пофарбований в синій колір). На могилах  квіти, вінки, викошена трава.

 Далі за могилами шахтарів, із густих чагарникових заростей видніються лише хрести на могилах покійних мешканців села.

 Тут принагідно згадати історію одного військового цвинтаря під селом Гійче на Жовківщині. Там поховані 800 австрійських вояків, які загинули у травні 1914 року під час Першої світової війни. В 1996 році представники Тірольського відділення організації австрійського Чорного хреста прибули на Україну, щоб за свої кошти відновити і упорядкувати військовий цвинтар, де покояться їхні співвітчизники. З часу їх загибелі минуло 82 роки. Виросло три покоління, але пам"ять людська збереглася, не відійшла з роками у забуття. На цьому місці звели величавий пантеон. Встановлена меморіальна дошка, на якій німецькою мовою викарбовані імена полеглих (вдалося ідентифікувати понад 100 імен). Військовий цвинтар під Гійчем визнаний кращим меморіалом Першої світової війни. Австрійські Тірольські цісарські стрільці воювали і полягли вдалині від отчого дому, на чужій землі, окупованій їхнім урядом. Вони загинули у ратному бою і заслужили на шану і добру пам"ять. Нещодавно під містом РаваРуська французи створили меморіал, де у 19411943 роках у фашистськонімецькому концтаборі були закатовані французькі військовополонені. Молоді німці намагаються встановити пам"ятні знаки на місці колишньої колонії Брукенталь, що була неподалік села Хлівчани, де до 1939 року проживали німці. Щороку до військового меморіалу, що біля РавиРуської приїжджають делегації французів, а до пантеону під Гійче  австрійські. Біля підніжжя меморіальних споруд завжди є вінки та квіти. Над меморіальним порталом австрійського цвинтаря викарбуванні слова: “HIER RUHEN HELDEN”  “Тут спочивають герої” (на знімку внизу). Так, це герої, тому що йшли на смерть.
Наші шахтаріпрохідники також герої. Нехай не титуловані! Вони загинули на трудовому фронті. Стали жертвами наймасштабнішої катастрофи у ЛьвівськоВолинському вугільному басейні за весь період будівництва і експлуатації вугільних шахт. Вони заслуговують на достойну шану і пам"ять.

 Чому б не спорудити загальну меморіальну таблицю з викарбуваними на ній українською мовою іменами гірників, похованих на цвинтарі села Сілець. І досі на їх скромних могилах відсутні ознаки християнської символіки  хрести, хоча, без сумніву, загиблі були християнами. Тоді комуністичний режим суворо переслідував релігію і її прояви в будьякій формі. Але ж ми живемо у своїй незалежній державі і могли б вшанувати пам"ять героїв. На наших цвинтарях ставлять пам"ятники з хрестами навіть тим покійникам, які за життя не ходили до церкви. Обновити цвинтар великих матеріальних затрат не вимагає. З надією звертаюся до директора шахти "Надії" Миколи Криштопи, який зарекомендував себе у регіоні добрим меценатом. До того ж, трагедія сталася при будівництві •9ї “Великомостівської” шахти  нині ДВАТ "Шахта "Надія". Думаю, що не повинні стояти осторонь проблеми цвинтаря і голови профспілок: територіальної  •п. Турчин і незалежної  п. Шабля. Сілецький сільський голова Ярослав Годісь, який є колишнім шахтарем, думаю, охоче сприятиме  цьому.

 Петро МАВКО,
 житель міста Белза.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...