Home / Життєві історії / Щасливе Різдво

Щасливе Різдво

    Одного разу молода студентка педінституту завагітніла від свого однокурсника. Коли вже йшов сьомий місяць вагітності, вони посварилися. Тож прийшлося їй народжувати дитину незаміжньою. Щоб не знеславити себе перед сусідами і знайомими, вона весь час проживала в гуртожитку і не приїжджала додому. Коли народився син, молода жінка залишила його в пологовому будинку, залишивши розписку про те, що не буде претендувати на свої материнські права. На згадку про себе молода "мама" залишила дитині золотий ланцюжок з підковою в надії на те, що вона принесе малюку щастя.

    На наступний рік жінка вийшла заміж і працювала вчителькою в одному селі. У неї народився ще один син. Здавалося, все йшло добре, та совість не давала спокою: її перший син снився їй ночами, привиджувався серед гурту інших дітей. Врешті, одного разу вона зізналася чоловікові про свій страшний вчинок. Чоловік з розумінням поставився до дружини й різними способами намагався віднайти покинуту дитину. На жаль, пошуки не давали жодного результату.

    Дружина весь час була впертою атеїсткою: забороняла дітям ходити до церкви, зимою не дозволяла їм ходити з вертепом, відганяла колядників.

    Настало Різдво. Її вісімнадцятирічний Степан вчився на другому курсі Політехнічного інституту. На зимові канікули він запросив свого однокурсника Петра. Петро був вихований у побожній сім’ї. Тож, приїхавши в гості, не міг собі дозволити, щоб в такі великі свята не заколядувати під вікном. На цей раз матері Степана було ніяково відганяти "колядників", бо там, разом з Петром, колядував її син.

    В хаті Петро розповідав про себе. В його пам’яті залишилися спогади про те, як його п’ятирічного усиновили, як він ходив до школи і гарно вчився, як при першій спробі він не вступив до інституту, бо не пройшов за конкурсом. Про своїх прийомних батьків йому хотілося розказати найбільше: про їхню турботу про нього і любов. Єдине, що турбувало його, – це бажання хоч колись побачити рідну маму.

    Ввечері, перед сном, коли вже всі роздягалися, Степанова мати побачила на шиї Петра добре знайомий ланцюжок.

    Звідки в тебе такий гарний ланцюжок? – обережно запитала.

    Це пам’ятка від моєї матері, яку вона залишила мені ще в пологовому будинку, – хвилюючись озвався Петро.

    Сину мій, синочку, скільки я шукала тебе! – не втримавши сліз, заговорила мати та й зімліла від хвилювання на змужнілих синових грудях.

    В це Різдво всі були безмежно щасливі: мати знайшла свого сина, а син таки знайшов свою маму, два товариші-однокурсники стали братами. Тепер мати уже не приховувала правди, а розказувала всім про свого старшого сина. В це Різдво вона, може, вперше в житті, дякувала Богові за Його ласку. На наступний день мати разом з колядниками та своїми синами ходила колядувати та славити Бога.

    Отець Орест РУБЕЛЬ

    (с. Теляж).

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...