Home / Життєві історії / Спритниця

Спритниця

Подружжя Іваницьких було бездітним. А що посади мали добрі, то й жили в достатку. Та ще й в обласному центрі. Іван Петрович мав племінницю, вродливу і метку Наталю, жила з матір’ю, його сестрою, у селі. Не раз, приїжджаючи на празник, дядько хвалив дівчину: і вчиться добре, і господиня чудова, що вже вміє і наварити, і напекти. «Тобі треба далі вчитися, здобути хорошу спеціальність, – казав Наталі. – А в нашому місті вузів багато – вибирай, який хочеш. За житло не переживай, приймемо, як доньку. Правда, Галю», – звертався до дружини. Та здебільшого відмовчувалась, або переводила розмову на інше.

…Спекотне літо виснажувало городян. Галина Степанівна вмовляла чоловіка поїхати на море – в Туреччину чи Єгипет. Іван Петрович не погоджувався, мовляв, племінниця на днях приїде здавати екзамени, треба нею заопікуватися. Коли Наталя з’явилась в їх квартирі, господиня показала їй як вмикати кондиціонер, газову плитку, користуватися мікрохвильовою піччю, показала, де скласти одяг. «А ось тут, в шухлядку, поклади документи, щоб не загубилися, – мовила тихо. – Тут їх ніхто не візьме».

Другого дня зранку послала дівчину в крамницю за продуктами. Наталя принесла покупки і стала збиратися в інститут. Взяла сумочку, поклала в неї документи і розгубилась – свідоцтва про закінчення школи не було. Ще раз уважно переклала всі папери, потім витягла шухлядку, перевернула: паспорт, медична довідка на місці, а свідоцтво пропало. «Ви часом не бачили мого свідоцтва?», – запитала в тітки. «Та що ти, Наталю, може вдома забула, чи поклала де в іншому місці, – солоденьким голосом відповіла та. – А може носила його з собою…».

Наталя добре пам’ятала, що клала свідоцтво разом з іншими документами у шухлядку, та все ж зателефонувала додому. Схвильована мати підтвердила, що свідоцтво вона забрала з собою. «Нічого не вдієш, доню, повертайся додому. Директор ваш захворів, лежить у лікарні, то й не знаю, чи випишуть тобі дублікат». Після довгих роздумів пригнічена дівчина стала збиратись додому: що ж, доведеться на другий рік вступати.
Іван Петрович провів племінницю до поїзда. Купив їй на дорогу печива, води, тепло попрощався. «Ти вже пробач Галину, щось вона нездужає, навіть зібрати тобі харчів не змогла», – перепрошував.

Коли повернувся додому, його зустріла Галина – очі її блищали, на щоках вигравав рум’янець. «Ну от, тепер зможемо поїхати на море, я вже в агентство зателефонувала, замовила путівки в ШермальШейх. Складаймо хутчій валізи, – сказала радісно і повела його в кухню. – Випий ось кави, я й тортик купила такий, як ти любиш».

Чоловіка наче громом вдарило. «Галю, побійся Бога, навіщо ти це зробила?», – налилось буряком обличчя.

У відповідь лише двері гримнули.

Валентина БЛУДОВА.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...