Home / Життєві історії / Життєва історія Ірини та Валентина Кисельових

Життєва історія Ірини та Валентина Кисельових

Якщо б хтось колись сказав Ірині та Валентину Кисельовим, що їм доведеться починати життя з чистого аркуша за 1200 кілометрів від рідного міста Горлівка Донецької області, вони б не повірили. Але так сталося. Нещодавно вони з двома дітьми  Назаром та Євою, вимушено залишили місто, де постійно лунали вибухи. Їм стало лячно за життя дітей, які щодень перебували в небезпеці. Вони покинули неспокійну Горлівку у вересні минулого року. Переїхали в Червоноград.

– Я  шахтар, все життя пропрацював на копальнях Донецька,  розповідає пан Валентин.  Працював гірничим майстром, начальником дільниці, головним інженером, технічним директором ДП "Артемвугілля". Не уявляю свого життя без шахти. Тож, коли довелося залишати рідне місто, вирішив їхати в шахтарський регіон. Копальні ДП "Львіввугілля", на мою думку, були перспективними, бо держава підтримувала вугільну галузь. Це давало гірникам гарантію та стабільність. Нині ситуація змінилася.

– Одразу знайшов роботу в технічній дирекції ДП "Львіввугілля",  продовжує п. Валентин.  Тут люди відрізняються своїм менталітетом. Вони приємні, працьовиті та людяні. 

Маленьке містечко над Бугом стало надійним прихистком для родини, хоча вони сумують за рідною Горлівкою, згадують друзів, яких там залишили. Багато з них виїхали в Росію. Пан Валентин зазначає, що в обох шахтарських міст проблеми схожі, хоч Червоноград  маленьке містечко, а Горлівка  великий індустріальний центр. Там працюють п'ять вугільних копалень, хімічний та коксохімічний заводи. По сусідству в Єнакієвому  металургійний. Проте шахтарська праця скрізь однакова  обумовлена жорсткими умовами. У Прибузькому краї дещо велика вологість повітря, однак екологічно регіон значно чистіший.

Зараз родина Кисельових у безпеці, але ті страшні події, які пережили, пам'ятатимуть довго. Коли сепаратисти розпочали активні бойові дії, багато родин поспіхом залишили місто, бо вже мали гіркий приклад інших населених пунктів, які ті практично зруйнували вщент. У Горлівці, за словами п. Валентина, сепаратисти з'явилися в березні минулого року. Вони штурмом захопили місцевий відділ внутрішніх справ та райдержадміністрацію. Згодом активізували свої дії. А в травні розпочалася їх активна фаза. Незважаючи на це, копальні не зупиняли роботи, шахтарям доводилось спускалися у вибій під пострілами. 

– Ми сподівалися до останнього, що сепаратистів витіснять,  з сумом говорить мій співрозмовник.  Але цього не сталося. І вони стали загрожувати життю мирних жителів міста. 

Знайомі, які залишилися в окупованому місті, кажуть, що за останні місяці нічого не змінилося, щодень так звані ополченці стріляють. Шахтарі втратили надію, що їхні копальні будуть повноцінно функціонувати, а вони отримуватимуть заробітну плату. За сім місяців їм виплатили лише раз по 3500 гривень. А як жити сім'ям, як голодному шахтареві спускатися в забій? Вони щодень ризикують життям. 

У Горлівці склалася напружена ситуація. Сюди вводять багато військової техніки, зброї та живої сили. І це страшно, бо ніхто не знає, чим це може закінчитись. 

– Я впевнений, що влада, яка там є, ради собі не дасть,  каже пан Валентин.  У них нема досвіду роботи щодо відбудови міста, розвитку інфраструктури та економіки, проте в них є чітка позиція протистояння Україні. 

ДНР підтримує лише частина населення, адже скрізь є різні люди. Є як прихильники Росії, так і України, а у декого громадянська позиція зовсім відсутня. Більшість жителів окупованої зони дивляться новини тільки на російських каналах. Російські ЗМІ завжди подають новини на свій лад.

На думку пана Валентина громадянського конфлікту на Сході України не існує. Його хтось спеціально спровокував. І діяв за заздалегідь спланованим сценарієм. Три роки перед тим у Донецьку та Луганську області завезли спеціальних людей, які створили агентурну мережу, поширювали проросійські настрої. Вони чекали слушного моменту і він настав: в Києві почали стріляти в учасників акції протесту. "Ми жили дружно в єдиній Україні. Ніхто не замислювався над тим, що може бути інакше. Це політики поділили Україну на схід та захід: просто комусь було вигідно кинути кістку і створити конфлікт бойових дій. Ніхто не подумав про людей",  каже чоловік. 

У Горлівці сім'я Кисельових залишила затишну квартиру. Коли виїжджали, з собою прихопили тільки найнеобхідніші речі та документи. Вони зробили свій вибір ще декілька місяців тому. Тоді багато їхніх знайомих поїхали в Росію, бо боялися “западенців”, їх настроїв та бажання йти до Європи. Однак пан Валентин сказав: "Я  українець, і не мислю себе без України". І з родиною переїхав в м. Червоноград. Нині їм важко морально і матеріально. Адже в одну мить залишились без нічого. Родина вдячна працівникам БФ "Карітас"Сокаль", які опікуються переселенцями з Криму та сходу України, допомагають їм продуктами, теплим одягом, пошуком житла, влаштуванням дітей у школи, дитячі садочоки. Зокрема, менеджеру Мар'яні Яремчук  за розуміння і добре слово, моральну та матеріальну допомогу. Вона подбала, щоб переселенці на різдвяні свята не відчували себе самотніми. Для них у БФ "Карітас" організовували різні заходи та вертеп. Група дітей зі Сходу змогла безкоштовно поїхати в Австрію на Новий рік. Це приємно вразило Валентина Кисельова. "Я й не сподівався, що існують такі благодійні організації, які можуть перейматися долею людей й надавати допомогу. Вони допомагають безкорисливо. Ми дуже вдячні "Карітасу", який нас підтримує, бо іноді буває дуже скрутно. На жаль, шахтарям не завжди вчасно виплачують заробітну плату. А "Карітас" надає щомісячну адресну допомогу, яка допомагає вижити. Вона для нас вкрай необхідна. Адже тут серед чужих людей, не маємо до кого звернутися і попросити про допомогу",  каже він. 

Пан Валентин говорить, що коли все владнається, і вони зможуть повернутись додому, сприятиме створенню БФ "Карітас" у рідному місті. Він переконався, яку важливу місію виконують його працівники. Скільком людям, які опинилися в критичних ситуаціях, ті простягнули руку підтримки, допомогли пережити нелегкі часи. 

Дружина пана Валентина  Ірина за освітою  економіст, зараз безробітна. Нині вона перебуває на обліку в Центрі зайнятості та сподівається знайти роботу. Син навчався в Горлівці в українській школі. Донька в садочку теж розмовляла українською мовою. Тож у дітей немає мовного бар'єру в спілкуванні з ровесниками. Нині Назар навчається у Червоноградській ЗШ №8 і в музичній школі. Єва пішла в дитячий садочок №17. Діти відвідують танцювальний гурток, а також співають у церковному хорі "Кришталеві дзвіночки". Життя родини повільно нормалізується. "Я вважаю, що в Україні її громадяни мають розмовляти українською,  каже пан Валентин.  Назвіть мені державу, де б не розмовляли державною мовою". 

Валентин та Ірина Кисельови не хочуть заглядати в майбутнє. Вони лише мріють про мирне життя та власне житло, бо впевнені, що дадуть собі ради і зможуть на новому місці почати все спочатку. Головне, щоб були живими та здоровими, а працьовиті руки потрібні скрізь. 

Любов ПУЗИЧ.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...