Не кожна місцевість похвалиться, що на її території є столиця. Ми, мешканці Сокальщини, можемо двічі з гордістю сказати, що маємо столицю княжу і столицю воєводства. Це – Белз. Старовинний, княжий, де поєднані життя, культура, радості і печалі трьох народів. Як писав Євген Сверстюк: «У нас багато спільних святинь, у нас багато однакових невільничих страждань і гіркоти історії. У нас схожа печальна слабість шукати рідну кров – великі імена – на полі чужої слави й забувати живу кров, яка тече в пісок… У нас лише острівці світлої приязні над холодним хаосом відчуження». І вже вчетверте поспіль міжнародний фольклорний фестиваль «Белзька брама» широко, гостинно відчиняє свої ворота для цієї світлої приязні.
І навіть рясний липневий дощ, який вранці так щедро поливав нашу землю, не посмів скривдити княжу столицю, і вже в полудень Белз зустрічав нас ласкавим сонцем, барвистими вишиванками і усмішками белзян, мистецькими виробами народних умільців, юних художників, звучала українська музика. Повітря було напоєне передчуттям свята.
А розпочалося воно з міжнародного, до речі, дуже цікавого, «круглого столу» – «Белз – місто трьох національних культур», яке зініціював і зорганізував Державний історикокультурний заповідник у м. Белз. У ньому взяли участь й гості: заступник голови Сокальської районної ради Володимир Чуб, в. о. начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій Сокальської РДА Мирослава Михайлюк, депутат Львівської обласної ради Ганна Костюк, а також господарі – міський голова Володимир Муха та директор Державного історикокультурного заповідника Іван Калиш, котрий і відкрив цей захід:
– З часу, коли місто відсвяткувало своє тисячоліття, минуло вісім років. Ми продовжуємо розвиток. З кожним роком до Белза приїжджає щораз більше туристів, створюємо нові туристичні маршрути. Вже вдруге до нас прибули шістдесят польських і п`ятнадцять українських велосипедистів, оглянули історичні місця Белза. Бо й справді, Белзчина має чим похвалитися, це є частина Розточчя, разом з тим – дуже багато пам`яток архітектури, історії, археології. На території Сокальщини нараховується більше як тридцять дерев`яних церков, мало який район може похвалитися таким надбанням. Слава Богу, що завдяки допомозі Сокальських районної ради і райдержадміністрації, з якими у нас тісна співпраця, у цьому році продовжується їх паспортизація. Вперше з районного бюджету виділені кошти, щоб зберегти надбання, яке нам залишили наші батьки, діди і прадіди. В Польщі став популярним белзький туристичний маршрут, і до нас часто приїжджають польські туристи. У Польщі нині на державному рівні підтримується створення піших переходів з пограниччям України. Дуже пожвавилася останнім часом співпраця з єврейською громадою – белзькими хасидами, які повернули собі белзьку тору і здійснюють тут ритуальні свята. Нині у Белзі проживає лише 2,5 тисячі населення, ситуація є стабільною, починаючи ще з княжих часів. Белз мав періоди розквіту і занепаду. Нині ж поволі відроджується як центр культури трьох народів.
Учасників конференції вітав заступник голови Сокальської районної ради Володимир Чуб:
– Цим «круглим столом» розпочинаємо, вже вчетверте, «Белзьку браму». Дуже приємно повідомити вам від імені районних рад і адміністрації таке: районна влада визначилася, і посилено, вже другий рік, працюємо над тим, щоб край белзян став, у першу чергу, туристичнокраєзнавчим центром. Ми розуміємо, що тут досить складно розвивати агропромислове виробництво, тому робимо акцент на туризмі. І на основі саме цього й розвивалася б ваша територія. Районна влада посилено працює, щоб на межі з Польщею відкрити, в першу чергу, міжнародний автомобільний митний перехід УгринівДолгобичів. І народний депутат від Сокальського ВО Степан Курпіль повідомив про те, що вже є офіційні дані: в першому кварталі 2014 року цей Міжнародний автомобільний митний перехід буде відкритий. Також працюємо над тим, щоб на території Сокальського району були спрощені пункти переходу. Десь до п`ятнадцяти сільських рад Сокальщини уклали угоди про співпрацю з польськими гмінами. Ми працюємо над тим, щоб інвестиції надходили у це древнє місто, і воно розвивалося, було комфортним для белзян і гостей.
Далі сердечно подякував усім, хто прибув на це свято, міський голова Володимир Муха, котрий запросив белзьку громаду, гостей взяти активну участь у святкуванні фольклорного міжнародного фестивалю «Белзька брама».
– Тішуся, що у вас вистачило сили волі і сили духу продовжувати цю справу, далі розвивати фестиваль «Белзька брама», – підкреслила у виступі депутат Львівської обласної ради Ганна Костюк. – Белз став джерелом натхнення для підтримки культури у регіоні. За останні сімшість років Белз має значний поступ у напрямі євроінтеграції, залученні цікавих проектів.
Про дитячий фольклор Белзчини цікаво розповідали бібліотекарі міської бібліотеки Марія Ференц та Надія Коляда. З багатогранною пошуковою роботою учнів Белзької школи в царині фольклору Белзчини ознайомила присутніх вчителька місцевої школи Ганна Кизима, котра разом зі своїми вихованцями вишукала справжні коштовні перлини народної мудрості: приказки, приповідки, містичні легенди краю. А які чудові записи пісень, колядок ми почули у виконанні місцевих мешканців! Белзький краєзнавець Петро Мавко вів мову про історію Белзької Чудотворної ікони Матері Божої, а історик місцевої школи Любов Хомин – про історію єврейської громади у Белзі. До участі в «круглому столі» долучився головний архітектор Державного краєзнавчокультурного заповідника у м. Белз Василь Петрик, котрий поінформував про нові археологічні, історичні і культурні знахідки на території міста. Також присутніх привітав представник польської громади з Белжца Войцех Степанюк. Учасники конференції збагатили своє світобачення і знання про древній Белз.
…А далі ми поринули у святкову віхолу. Поки облаштовували професійну сцену, звідти лунала рідна українська пісня. Белзяни, святково одягнені, у вишиванках, цілими родинами прогулювалися біля палаток з різними народними ремеслами, були тут вироби з глини, чорна кераміка, вишиванки. Сокальський Будинок дитячої та юнацької творчості представляв чудові гердани, вабили зір вишиті серветки. Белзька музична школа демонструвала творчість художнього відділення. Мені вдалося поспілкуватися з викладачем образотворчого мистецтва при Белзькій музичній школі Наталією Карнаух:
– Вже дев`ять років працює у школі це відділення, є чимало талановитих дітей, які хочуть навчитися малярству. І вже вчетверте на фестивалі «Белзька брама» ми виставляємо кращі роботи наших вихованців. У моїй групі працює двадцять два учні, і всі вони дуже здібні. Багато з них далі продовжують навчання у художніх закладах, один буде архітектором, інша – живописецьвітражист. Мої вихованці виконують живописні роботи з натури у місті Белз. Це така архітектурна група, яка кожної весни і осені виходить на пленери. Також брали участь у майстеркласах, які проводили викладачі з Польщі. Діти малювали церкву св. Параскевії. З любові до рідного міста, такого древнього і самобутнього, починається любов до Батьківщини.
…І знову, я серед святкового товариства. Вже прибули гості з Польщі, – частувалися смачними варениками, голубцями, борщем, які приготували вправні белзькі господині. А в іншому куточку площі смажились шашлик, ковбаски, діти смакували морозивом і попкорном. Старші люди підходили до привітних медсестер, котрі вимірювали кров`яний тиск.
Стара ратуша, наче помолоділа, повеселіла, ожила, а на старовинному мурі, де виросло деревце червоної горобини, поважно походжав лелека, як господар, спостерігаючи, що ж діється і в його рідному місті. Подібно, як лелека прилітає до рідного краю, так і корінний белзянин, Роман Ліскевич щороку старається відвідати місто, де народився, тут з дідапрадіда мешкав його рід. Але його доля, як і доля багатьох українських родин Белза, була наче зла мачуха. Розсіялися діти Белза і по Україні, і по цілому світі. Це радянська влада корінних мешканців прикордонного, з славною історією, містечка виселила бознакуди. Така ж доля спіткала й інші національності, що жили в Белзі.
– Коріння роду мого – белзьке. А нині мешкаю в Немирові. Щороку приїжджаю на фестиваль «Белзька брама», хоча нікого з родини на теренах Белза нема. З корінних мешканців тут жили Бордуни, Лісецькі. Мою родину вивезли з Белза у 1946ому, тоді мені минуло 4,5 роки. Пригадую, як неподалік залізничної станції стріляла наша партизанка. Я злякався. А в РавіРуській, коли москалі почали грабувати ешелон, наказали всім з вагонів вийти, а я сховався у куточку і почав зі страху дуже плакати і кликати маму. Мама розірвала той ланцюг конвоїв, залізла у вагон і забрала мене. Я можу про Белз розказати лише те, що чув від батьків, і спогадом про рідне місто – є старі світлини. В той час, коли в Белзі мешкала моя родина, поляки були панівними політично, жиди забезпечені економічно, а українці, на превеликий жаль, тоді були прислугою. Правда, у Белзі була міцна і добре розгалужена оунівська сітка. Де нині аптека, був Народний дім, – тут ставили українські вистави. Біля річки Річиця, на сіножаті, проводили українські фестивалі, на які з`їжджалися люди з навколишніх сіл. Співали, як казали, бавилися, тобто продавали «льоси», щоб мати якісь кошти. Ще мені розповідали таке: біля молочарні поляки найняли жида і охорону й викопали останки січових стрільців і вояків УГА, вивезли їх в напрямку РавиРуської, де був цвинтар вмерлих від холери. А через три дні з`їхалися з сіл люди, дуже багато, більше сотні, з лопатами, – розкопали те місце, і кості знову перенесли у насипну могилу біля молочарні. Вона стоїть і понині.
Нинішнє покоління, пам`ятаючи уроки минулого, намагається налагоджувати добросусідські стосунки з націями, які причетні до історії Белза. Белзяни приязно спілкувалися з поляками, а як лунала танцювальна музика, то українські мужчини запрошували до танцю польських жінок. Підспівували польські пісні, а поляки співали українських. Доброзичлива, добросусідська атмосфера панувала на фестивалі. Організатори робили все, щоб люди були задоволені.
Щоправда, можна було трохи раніше розпочати концерт, бо й артисти вже були, і глядачі зайняли всі місця.
Сокальчанка Наталія Гродська на «Белзьку браму» приїхала РаваРуським поїздом. «Поки маю силу, то їжджу, – казала вона, – як пропустити таке гарне дійство?». Фольклорний фестиваль артистично й задушевно вела Олена Назарова:
– Саме сьогодні, в час бурхливих історичних, політичних перемін, нам треба пізнати, зрозуміти клич народної традиційної культури, її одвічний гуманізм, добробут, всепрощення, доброзичливість, щиру гостинність, щоб врівноважити свої вчинки, спрямувати їх на утвердження народних традицій та душевного затишку усім, хто живе на цій землі. Вас вітає «Белзька брама» і розпочинає фольклорний пісенний фестиваль.
Ведуча від імені організаторів фестивалю щиро подякувала спонсорам і всім, хто допомагав, щоб фестиваль вдався на славу: Львівським обласним раді та держадміністрації, управлінню культури та туризму Львівської обласної держадміністрації, Сокальським районним раді та держадміністрації, Белзькій міській раді, Державному історикокультурному заповіднику у місті Белз, відділам культури та туризму і освіти Сокальської РДА. І ось на сцені господарі і гості фестивалю, які прибули, щоб привітати всіх його учасників: міський голова Белза Володимир Муха, керівник апарату Сокальської РДА, заслужений працівник культури Марія Христинич, заступник голови Сокальської районної ради Володимир Чуб, в. о. начальника відділу культури та туризму Сокальської РДА Мирослава Михайлюк, директор Державного істо•рикокультурного заповідника м. Белз Іван Калиш, директор міського осередку культури в м. Белжец Войцех Степанюк.
Володимир МУХА, Белзький міський голова:
– Ми раді усіх вас вітати на нашому святі «Белзька брама-2013». Уже четвертий рік поспіль збираємося ми тут разом, щоб поглянути один одному у вічі, подати один одному руки і подарувати тепло наших сердець. Ми, організатори цього свята доклали максимум зусиль, для того, щоб свято пройшло на найвищому рівні, щоб ви себе дуже добре почували на ньому.
Хочу ще раз подякувати всім спонсорам, і тим, хто прибув, щоб демонструвати культуру свого народу. Добра і злагоди вам, ласки і Божого благословення. І в такому ж дружному, та значно більшому колі, зустрітися на «Белзькій брамі» наступного року.
Володимир ЧУБ, заступник голови Сокальської районної ради:
– Вже вчетверте традиційно в Белзі проводиться захід, який єднає три національні культури.
Хочу від імені народного депутата Степана Курпіля, депутата обласної ради Ганни Костюк передати щирі вітання. Органи місцевого самоврядування в особі цих депутатів, в особі Сокальської районної ради працюють, щоб наші стосунки з сусідами були ще ближчими. Ми посилено працюємо, щоб відкрити Міжнародний автомобільний пункт пропуску в Угринові, хочемо, щоб запрацювали спрощені піші переходи у Варяжі, Угнові. Це нам дасть змогу більше дізнатись один про одного, краще розвиватися.
Марія ХРИСТИНИЧ, керівник апарату Сокальської РДА:
– Я хочу сьогодні нагадати вам пророчі Шевченкові слова: «Усім нам вкупі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли». Саме в любові, злагоді, окрилені творчістю, ми спішимо до княжого Белза, який відчиняє браму і зустрічає нас усіх: поляків, євреїв і українців.
І сьогодні мистецькокультурний розмай трьох культур, трьох народів, які засвідчують багатство свого духа, засвідчують високість і великість кожного. А який чудовий світ фольклору – це наше єство, це наша сутність. І так хочеться, щоб хоча б на мить зникло зло з людського серця, принишкла ницість людських душ, і над Белзом заяснів новий день надії, любові, віри і правди. Щоб кожен народ щедро заквітчав піснями свою долю – на добро, на нескінченну будучність. Від імені Сокальської райдержадміністрації вітаю фестиваль, ми починали і продовжуємо це пісенне дійство, щоб ми могли зібратися в родинному колі і відчували вище призначення на землі. Ми – люди. Я бажаю «Белзькій брамі» пісенномистецького многоліття!
Войцех СТЕПАНЮК, директор міського осередку культури м. Белжец:
– Вітаю вас дуже сердечно. Шановне панство, сьогодні я репрезентую гміну Белжец, яка співпрацює з містом Белз вже чотири роки. Не зміг приїхати війт, але прибули три фольклорні ансамблі. Цей фестиваль є дуже популярним у Польщі, і наші аматори сцени залюбки сюди приїжджають. І якщо нас будуть запрошувати, то з великим задоволенням і надалі будемо приїжджати. Дуже вдячний владі міста за організацію цього фестивалю.
* * *
Меценатам, організаторам, гостям фестивалю вручили нагороди і подарунки.
А потім глядачі мали змогу, наче до чистого джерела, доторкнутися до неповторного мистецтва трьох народів. Польща представила три ансамблі «Коло господинь», «Рапсодія» і «Пограниччя». Ізраїль – віночок танців, які виконували як танцюристи досить поважного віку, так і зовсім юні, які приїхали зі Львова. Не можу не сказати про своє, українське. Які таланти виступали на белзькій сцені, які коштовні духовні скарби: Любов Плахтина (Белзька музична школа), Тетяна Гнатюк і її учениця Софія Дмитрів (Сокальська школа мистецтв імені Віктора Матюка), народний фольклорноетнічний ансамбль «Живиця» (с. Карів), народний сімейний ансамбль Брезовських (м. Угнів), чоловічий ансамбль Народного дому м. Угнів, жіночі фольклорні ансамблі сіл Домашів, Себечів, міста Белз, народний ансамбль пісні і музики «Княжий» (м. Белз). На жаль, наші українські талaнoвиті самородки виступали вже о 21 годині вечора, гості практично роз`їхалися (а чому б і їм не послухати нашу неповторну пісню, побачити темпераментний народний танок?). Та й сокальчани поспішали додому, залишались хіба белзяни. Чому б, віддаючи гостям пошану, свого не применшувати, чому було не чергувати номери всіх трьох народів?! І знову хочу процитувати мудрі слова Євгена Сверстюка: «Наша печальна історія не дала нам бути собою, щоб утвердити ідеал спільної дії на рівні гідності і взаємоповаги». Але сучасність має бути іншою. Ми добра нація, яка вміє шанувати чужі цінності, але ж своїх не применшуймо! – шануймо, возвеличуймо, бо ми того варті. І «Белзька брама» має засвідчити саме це. Дай Боже, щоб наступного року ще ширше і гостинніше відчинилася Белзька брама для наших сусідів, для наших друзів, і, звичайно, для нас, українців. Бо ж Белз, насамперед, це українська княжа столиця.
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.
Від редакції: Коли матеріал був підготовлений до друку, довідалися про сумну звістку – 29 липня перестало битися серце директора Державного історикокультурного заповідника Івана Павловича КАЛИША. Редакція співчуває родині покійного.