Home / Наші інтервю / Добровольці Корпусу Миру відновили свою роботу в Україні – інтерв’ю з волонтеркою Дженніфер Лі, яка приїхала на Сокальщину

Добровольці Корпусу Миру відновили свою роботу в Україні – інтерв’ю з волонтеркою Дженніфер Лі, яка приїхала на Сокальщину

Дженніфер Лі - волонтер Корпусу МируПісля тимчасової перерви, яку уряд США вимушений був зробити після Революції Гідності, добровольці Корпусу Миру відновили свою роботу в Україні. Вони є символом надії та миру, тією ланкою, що зв’язує українців з американцями. Серед них волонтер Дженніфер Лі, яка приїхала на Сокальщину. Ми попросили її розповісти про Корпус Миру США, її місію, а також поділитися враженнями про Сокаль та сокальців.

– Пані Дженніфер Лі, Корпус Миру був створений в 1961 році для того, щоб ділитися навичками, сприяти обміну культур і намагатися краще зрозуміти один одного. Чи змінилася ці цінності нині?

– Корпус миру дотримується своїх традицій, і працює в ім’я миру, допомагає державам будувати демократичне суспільство, сприяє розвитку їх громад та економіки.

– Кожен з нас багато чув про волонтерів Корпусу Миру в Україні. Розкажіть, будь ласка, про організацію та її діяльність в Україні.

– В Україні Корпус Миру почав працювати у 1992 році. Після Революції Гідності волонтери знову відновили свою роботу в Україні. У грудні минулого року прибула перша група волонтерів в кількості 50 осіб, які 2 роки служитимуть тут. Вони працюватимуть плічопліч з українцями у західній та центральній Україні за трьома напрямками: викладання англійської мови як іноземної, розвиток молоді та розвиток громад. Наприклад, розвиток молоді передбачає організацію літніх таборів, спілкування з молоддю, пропагування здорового способу життя та профілактику шкідливих звичок, ВІЛ/СНІДінфекції. Ми хочемо, щоб молодь була більше обізнаною та свідомою. Маємо ще одну групу волонтерів, яка складається з 80 осіб, які проходять тримісячний тренінг у Чернігівській області. Там вони проживають у сім’ях і відвідують заняття, працівники Корпусу Миру знайомлять добровольців із традиціями країни, куди вони приїхали, розповідають про місцеву культуру, особливості громад, щоб їм легше було швидше порозумітися та працювати в Україні. Тож невдовзі буде ще більше волонтерів. Загалом, Корпус Миру працює у 140 країнах світу, де за період із 1961 року до сьогодні було вже більше ніж 200 тис. американських волонтерів. В основному, це молодь до 30 років.

– Бути волонтером Корпусу Миру, на мою думку, це дуже почесна, але нелегка місія. Чи не важко Вам виконувати її?

– Волонтером бути не важко, якщо ти чітко обрав це для себе. Та якщо людина ще не готова працювати в іншій державі і присвятити себе безкорисливій праці на благо інших людей, тоді їй буде важко. Потрібно багато вчитися та докласти багато зусиль, щоб працювати в інших умовах. Волонтер має бути дуже гнучкий і терплячий, тому що попадає в інше середовище, в іншу країну, де є свої традиції, звичаї, своя культура… Доводиться доволі складно, бо багато речей є незрозумілими. Як для мене, набагато цікавіше дізнаватися про нові громади, нові традиції, а ніж сидіти вдома. Це дозволяє людині розвиватися.

– Чому Ви обрали для служіння саме Україну?

– Волонтери можуть вибирати, але остаточне рішення за Корпусом Миру. Вони беруть до уваги, в якій саме організації чи установі волонтер, відповідно до своєї професії та досвіду, зможе працювати та принести більше користі. І це має сенс. Ми можемо вибирати, в якому із трьох напрямків ми хочемо працювати (саме які я уже розповіла вище). Спочатку мені говорили, що поїду в Африку, я не була проти, так само, як і не була проти поїхати в Україну. Через деякий час змінилися думки Корпусу Миру і мене скерували в Україну.

– Розкажіть про себе.

– Мені виповнилося 22 роки. Я пішла у Корпус Миру одразу після закінчення університету, де вивчала когнітивні науки. В Америці я живу в штаті НьюДжерсі, у невеличкому містечку. У мене є сім’я: батьки та старший брат. Він працює в поліції. Також у мене є дядько і тітка в Америці. Решта моїх родичів живуть у Південній Кореї.

– Чи цікаво Вам пізнавати Україну?

– Звичайно, що цікаво. Все нове – це нові враження, навички, пізнання. Мені цікаво вивчати як себе поводять українці, їх жестикуляцію, міміку, рукостискання.

– Чи Ви розмовляєте українською?

– Я вчила українську протягом тримісячного тренінгу у Чернігівській області і зараз маю вчителя української мови. У спілкуванні допомагають жести. Mене зустріли добрі та щирі люди, які допомогли адаптуватися і втягнутись у роботу. Також в українських громадах є багато людей, які розмовляють англійською.

– Які слова вже знаєте українською?

– Українська мова є складна. Для мене поки що легше слухати і писати, ніж говорити. Я знаю уже багато слів, але мені все ще важко розмовляти. Потрібна практика. Я тут працюватиму два роки. Думаю, що за цей час навчуся краще розмовляти українською.

– Чи знали Ви, що попадете у маленьке містечко на березі річки Західний Буг поблизу кордону з Республікою Польща?

– Ні. Я приїхала на Україну в жовтні минулого року. Тренінг тривав у Чернігові до кінця грудня. В цей період нам не говорили куди ми поїдемо. Ми дізналися про це лише вкінці навчання. Я приїхала сюди і задоволена, бо тут гарно. Перші півроку я житиму в Забужжі в дуже хорошій родині Світлани Коляди. Це було рішення Корпусу Миру, вони вибрали це місце з трьох запропонованих. Для кращої адаптації волонтер півроку живе у сім’ї в тому місті чи селі, де і працює. Для того, щоб краще познайомитись з людьми і населеним пунктом. Мені зручно та комфортно у неї.

– Які склалися у Вас враження, коли Ви приїхали до Сокаля вперше? Чи змінилися вони зараз?

– На мій погляд, це дуже комфортне містечко: не мале і не велике. Дуже спокійне. Досить мальовниче. Звісно великі міста мають свої переваги, але там гамірно. Вони мені подобаються, але жити у тихому маленькому місті набагато краще.

– З якими громадськими організаціями Ви працюєте?

– Моєю приймаючою організацією є Сокальська районна асоціація інвалідів. Та я також працюю і в бібліотеці с. Забужжя, з якими плануємо проводити роботу по боротьбі з ВІЛ/СНІДом разом із Сокальською бібліотекою для дорослих. Нещодавно я відвідала організацію людей з інвалідністю у Червонограді. Мені цікаво вивчати їх діяльність із середини, працювати з цими людьми, допомагати дітям, юнакам та дівчатам, літнім людям, які потребують розвитку та підтримки.

– Знаю, що Ви організували клуб англійської мови для бажаючих вивчити чи вдосконалити знання англійської мови. Чи багато є бажаючих, чи легко українцям дається розмовна англійська мова?

– У Забужжі є два англійських клуби: один для учнів старшокласників, інший – для дорослих мешканців, які ми проводимо в Забузькій бібліотеці. При Сокальській асоціації інвалідів для бажаючих сокальців також створено англомовний клуб, який відвідують і учністаршокласники, і дорослі, які зацікавленні у вдосконалені своєї розмовної англійської мови. Тут багато спілкуємося, дізнаємось про культуру та інші цікаві особливості України та Америки. В асоціацію також запрошуємо представників різних громадських організацій і державних структур, де ми можемо познайомитися, започаткувати співпрацю та допомагати один одному у діяльності. Запрошуємо усіх бажаючих долучитися до нашого клубу у Сокалі та Забужжі.

– Чим, на Ваш погляд, відрізняються українці від американців? Чи мають вони схожі проблеми, які?

– Американці не є особливими, у них також багато проблем, так як і в українців. Адже ми всі – живі люди. Не дивно, що маємо й схожі проблеми. Проте між американцями та українцями є багато відмінностей, зокрема, у відзначенні свят, способі життя, навіть у вживанні слова «друг».

– Скажіть, будь ласка, що стане для Вас показником того, що Ваша місія була успішна?

– Я вже зараз відчуваю, що моє перебування тут буде успішним та ефективним. Одна з цілей Корпусу Миру є те, щоб українці стали краще розуміти американців, а американці – українців. Щодня, я пізнаю українську культура та українців, як народ. Мені комфортно, я відчуваю себе частиною вас. Мені здається, що я вас трошки розумію. І це вже добре. Коли я поїду назад, то буду знати, що відбувається в Україні.

– Дякую. Успіхів Вам у виконанні Вашої почесної місії.

Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Коментар Олега Мусія

«Голос з-над Бугу» попросив прокоментувати голосування ...