Home / Наші інтервю / Iнтервю з народним депутатом України Степаном Курпілем

Iнтервю з народним депутатом України Степаном Курпілем

Степан КУРПІЛЬ – народний депутат України від Сокальського виборчого округу №124, член депутатської фракції Всеукраїнсько­го об'єднання «Батьків­щина». Голова підкомітету з питань по­літичного діалогу, міжлюдських контактів та співробітництва між Україною та ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ, коорди­нації технічної допомоги ЄС Верховній Раді України Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Він часто буває на виборчому окрузі, проводить прийоми громадян, зустрічається з представниками влади, чим може – допомагає. За його підтримки відбувся також і футбольний турнір серед юнаків на кубок Євгена Коновальця. У перерві фінального матчу Степан Курпіль відповів на наші запитання.

– Ви недавно побували на сесії Парламентської асамблеї Євро­нест. Хто туди входить і про що йшла мова?

– Входять депутати Європарла­менту і представники від національ­них парламентів країн Східно­го партнерства.

Мова, як завжди, йде про збли­ження з Євросоюзом, про інтеграцію. Ще раз переконалися в тому, що Єв­ропа відкрита для нас і готова співпра­цювати тісніше, відчинити нам двері. Але маємо виконати домашнє зав­дання, яке є відоме. Залишилося три основні напрями. Це – прий-
няти Виборчий кодекс, виправити ситуацію на тих п’яти виборчих окру­гах, де вибори визнані такими, що не можна встановити результатів. Хоча для нас він очевидний – там перемогли представники опозиції. І ми спільно готуємо законопроект, щоб ці вибори були проведені. Докладемо всіх зусиль, щоб знову на цих округах перемогла опозиція. І ніхто не міг цю перемогу відібрати.

Наступні вимоги стосуються еко­номічних реформ, зокрема, бороть­би з корупцією, створення привабли­вого інвестиційного клімату. На законодавчому рівні дещо зроблено. Од­нак практично не дуже щось зміни­лося, тому що корупція як процві­тала, так і процвітає. Фактично вся країна і все суспільство вражені ко­рупційним спрутом. Весь суспільний організм ним пронизаний. Це зав­дання не одного року. Звичайно, як­що б ми підписали договір про асоці­ацію, то легше було би втілювати ці ідеї в життя. І, найважливіше, – це проблеми вибіркового правосуддя і ув’язнення Юлії Тимошенко. Євро­пейський Союз все-таки наполягає, щоб ці питання були якнайшвидше розв’язані. Сподіваємося, що до осе­ні Юлія Тимошенко буде на свободі та зможе брати повноцінну участь у політичному житті держави. Її дуже зараз не вистачає. Ми це відчува­ємо.

– Спостерігач від Європар­ламенту Олек­сандр Кваснєв­ський сказав, що Юлія Тимошенко швидко вийде на волю…

– Було багато обіцянок, але я би проявив поміркований оптимізм. Ми всі на це сподіваємось, що вона якнайшвидше буде на волі. Однак, схоже, не все так просто і однознач­но. За це потрібно боротися, лише тоді буде результат.

– Підписаний меморандум про Митний союз. Яке ставлення до цього опозиції?

– У ньому говориться, що десь через два роки Україна набуде ста­тусу спостерігача, оскільки такий статус не передбачений у Митному союзі. Якщо обмежитись ним, то ве­ликих загроз не бачу. Але мене тур­бують деякі формулювання у ньому. Зокрема, зобов’язання України не робити ніяких кроків, не приймати заяв, які б могли зашкодити Митному союзу. Тут вже питання оцінки заяв та кроків. Хто буде оцінювати ті кро­ки, які робить Україна, що вони не шкодять Митному союзу? А Євроін­теграція шкодить Митному cоюзу? Як на мене, то так, тому що це – наш шлях, і наш вибір. І ми повинні ним іти. Але, як потрактують у світлі цього меморандуму, по-різному можна сприймати.

Знаєте, у Росії, коли Україна на­ближалася до НАТО, і ми мали отри­мати План дій щодо вступу, говори­ли, що вони категорично проти, щоб наша держава стала членом цього блоку, але не проти, щоб вона стала членом Європейського Союзу. Як тільки питання НАТО зняли з порядку денного, – Росія почала «атакувати» Україну, щоб вона не вступала в Європейський Союз. Причина такої поведінки зрозуміла. У Кремля залишається концепція відновлення імперії, але вона не-можлива без участі України. Тому такий тиск на Україну: економічний, енергетичний, політичний – усякий, який тільки можна собі уявити. Це не той шлях, який повинен демон­струвати сусід, що називає український народ братнім. Така політика зовсім не дружня. Це політика тиску і шантажу.

Здавалося, яка потреба будувати газопроводи в обхід України? Абсо­лютно жодної, тому що українська газотранспортна система здатна забезпечувати повністю транзит газу з Росії до Європи. Тому проекти но­вих газопроводів в обхід нашої дер­жави мають винятково політичне значення, а не економічне. Північний потік вже працює. За цей час побачи­ли скільки виникає там проблем, є збої. Робота збиткова. Тобто Росія доплачує. Невже вона така багата, що не має куди дівати кошти, щоб лише насолити Україні!? Мені зда­ється, що це дуже помилкова та без­перспективна політика.

– Ваша думка щодо видобутку сланцевого газу. Це піде на користь чи шкоду людям?

– За сланцевим газом, вважаю, майбутнє. Його видобуток – це шлях до нашої економічної та політичної незалежності. Уже є нові технології його видобутку, екологічно безпечні. Тобто, якщо на початку видобутку сланцевого газу виникали різні еко­логічні проблеми, то зараз навчили­ся уникати їх, і, дуже важливо, щоб не завдати шкоди навколишньому природному середовищу. Це питан­ня за місцевою владою, за контро­лем, як це буде робитися. Це велика програма: від розвідки до видобутку триває приблизно п’ять років. За цей час технології будуть ще більше вдосконалені і ми повинні вимагати, щоб їх видобуток не завдав шкоди природі.

Як правило, проти видобутку сланцевого газу виступають країни, які мають добре розвинену атомну енергетику, зокрема, Франція, Німеччина. Але остання вже переглянула свою позицію, з негативної на пози­тивну. Також частково змінюється й думка у Франції. Все більше країн думають над видобутком сланцевого газу, лише були б знайдені відповідні родовища.

– Нещодавно відбулася зміна керівника ДП «Львіввугілля». А чи зверталися до Вас шахтарі щодо виплати зарплати та ко­пальні – за реалізацію вугілля?

– Бажаю успіхів новому керівнику ДП «Львіввугілля». Добре усвідом­люю, що від керівника шахти чи об’єднання не так багато залежить. Шахтарські проблеми, які є у Львів­сько-Волинському басейні, можуть бути розв’язані тільки на загально­державному рівні, шляхом відповідної політики уряду. На початку року сюди приїжджав заступник Міністра вугільної промисловості та енергети­ки Ігор Попович. Багато наобіцяно, але дуже мало зроблено. Зараз є затримки з виплатою зарплати шах­тарям, немає збуту вугілля. Нам вда­лося уникнути закриття шахт. Але проблема залишається, бо є прива­тизована енергетична галузь. І зосе­реджене монопольно в одних руках, в руках Ахметова та ще декількох олігархів. А державна монополія те­пер замінена приватною. І це значно проблемніше для вирішення акту­альних питань галузі, ніж, коли все залишаєть­ся в державних руках. Люди відчу­вають цей монополізм на звичайному побу­товому рівні, коли потрібно під’єднатися до електроме­режі, щоб про­вести світло. По-пер­ше, скільки це коштує? Великі гроші. По-друге, триває довго. Звичайно, простій лю­дині викласти 15-18 тисяч гривень за під’єднання до електро­мережі є непідйомною сумою. Якби це було у руках державних, то можна було б впливати на тарифи. Уряди, які це зробили, вчинили злочин пе­ред на­родом, бо віддали і продовжу­ють віддавати енергетику в приватні ру­ки. Це стратегічна галузь держави, тому треба залишати її під держав­ним контролем.

Не знаю, як нині вирішити шахтар­ські проблеми. Звертався багато ра­зів до Уряду, але там не можуть їх вирішити, оскільки казна порожня. Еко­номічна ситуація не покращуєть­ся, а, навпаки, погіршується. Для то­го, щоб виплачувати пенсії та зар­плати бюджетникам, уряд «залазить» у кишені до місцевих бюджетів, вико­ристовує навіть ті невеликі гро­ші, що є там, щоб виконати свої зо­бов’я­зання. У результаті, немає кош-тів і на ремонт доріг. І це ще одна болюча проблема. Їхав зі Львова до Сокаля, можу порівняти стан дороги з мину­лим роком. Вона погіршилася у де­сятки разів. Є ділянки, де це не доро­га, а танкодром. Там можна хіба що проводити випробовування вій­сько­вої техніки. Звертався з цими проб­лемами до голови облдержад­мініс­трації, голови обласної ради, у Кабінет Міністрів. Всі розводять ру­ками: нема грошей. Звичайно, нема, з та­ким управлінням державою їх ніколи і не буде.

От ми недавно намагалися скасу­вати угоду про подвійне оподатку­вання з Кіпром. Провалили. Про­­владна більшість не голосувала за її скасування. Тому мільярди гривень продовжують «тікати» в офшорні зони. Уряд нічого з цим не робить. Він уклав нову конвенцію з Кіпром. І там дещо змінені ставки оподатку­вання. Але, наприклад, ставка на продаж майна залишилася нульо­вою. Все стратегічне, що у нас продається, продається через Кіпр. Так Сергій Тігіпко продавав свій банк, і не заплатив жодної копійки. Так Ах­метов перекуповує «Укртелеком», не заплативши у бюджет належної суми. То звідки там візьмуться гро­ші? Розумію, уряд складається з олі­гархів та їх ставлеників. Як кажуть, крук крукові ока не виклює. Але із почуття збереження влади, безпеки, уряд мусить змінити цю політику. Адже настане час, коли люди вий­дуть на вулиці.

Здавалося, що в такій спокійній країні, як Туреччина, все добре. Але народ збунтувався і вийшов на майдани…

– Прокоментуйте появу нових «тушок» у Верховній Раді…

– «Тушки» – це колосальна біда. Вони сильнo б’ють по позиціях опо­зиції. Особливо по ВО «Батьківщи­на», хоча всі вони з «Фронту змін», але йшли до Верховної Ради в скла­ді Об’єднаної опози­ції «Батьківщи­на». Ми це відчуваємо на собі. Біда полягає в тому, що це, напевно, не останні «тушки». Людей перекупо­вують за три-п’ять мільйонів доларів. Це не нове явище. Я таке проходив у 2006, 2007, 2010 роках. Є люди, які не продаються, які випробувані. Шкода, що не зроблено висновків з поперед­ніх років. А треба було відби­рати тільки перевірених бійців. Не можна так легковажно вестися, мов­ляв, вже не буде більше «тушок». І ра­зом з тим, не убезпечитися від то­го, що вони з’явилися. Це б’є по рей­тин­гу Арсе­нія Яценюка, оскільки він лі­дер фракції «Батьківщина», а та­кож по рейтингу самої партії ВО «Батьків­щина». Як кажуть, що посія-ли, те й пожинаємо.

– Як Ви дивитеся на об’єднання «Батьківщини» і «Фронту змін»?

– В принципі позитивно. Потрібно об’єднувати усі опозиційні демокра­тичні сили, партії. Якщо подивитися на протилежний бік барикади, то маємо там монолітну Партію регіонів і ко­муністів. А у нас є опозиційні си­ли: «Батьківщина», «Фронт змін», «Сво­бода», «Удар» та декілька дріб­ніших партій. Ясна річ, що всі ці пар­тії роз­тягують електорат. У результаті – перемагають регіонали та кому­ністи. Тому об’єднання – позитивна річ.

– Якого листа Ви маєте на увазі?

– В Інтернеті з’явився лист народ­них депутатів до Юлії Тимошенко в «Українському тижні», на «Лівому березі», де критикують Арсенія Яценюка та Миколу Мартиненка, їх ме­тоди роботи за те, що не принци­пово вчинили з тими людьми, які не під­тримали голосування про відстав­ку Уряду. Це викликає певну напругу в фракції. Думаю, без «розбору по­льотів» тут не обійтися.

– А яка Ваша думка щодо лис­та Тимошенко про припинення акції «Вставай, Україно!»?

– Думаю, що неправильно так чинити з позицією лідера партії. Треба було обговорити її тезу «Про припинення акції». В такий спосіб, як воно проводиться, можна зніве­лювати протести українців. Крім того, Юлія Володимирівна звертала увагу на те, що влада організовує свої, так звані, антифашистські мітинги, зганяє туди бюджетників, студентів та людей, які їй підпорядковані. Так відбувається штучне протистояння українців. Вона не хотіла, щоб це було. Більше того, незважаючи на революційність ха­рактеру, Юля за­кликає громадян до загальнонаціональної дискусії, до «круглого сто-лу», бо усвідомлює, що країна руха­ється не тим шляхом. Рухається до прірви. Якщо не знайти спільного виходу із цієї ситуації, то мо­же бути вели­ка біда – громадянське проти­стояння. Можливо, влада вва­жає, що це піде їй на користь. Проте Укра­їні – ні. Ще жодна громадянська вій­на не пішла на користь народу та державі. Маємо приклад позитив­ного «круглого столу» у Польщі, на­прикінці 80-х років, коли лідери «Со­лідарності» зустрілися з керівниками тодішньої Польщі, яких уособлював Войцех Ярузельський. І вони домо­вилися про припинення військового стану, про конкретний план розвитку країни, від якого ніколи не відсту­пали.

Думаю, якщо була б на те добра воля влади, то треба йти саме таким шля­хом. Поділ українців на фашис­тів і антифашистів – це технологія, роз­роблена у сусідній державі, спря­мована на розкол України. Ми не повинні піддаватися на такі техно­ло­гії. В Україні нема фашистів. Інша річ, влада діє іноді фашистськими методами. І це може мати дуже нега­тивні наслідки. Тому про це треба постійно говорити, пам’ятати – і бо­ротися.

– Буває, декілька опозиційних депутатів відсутні на сесії під час важливих голосувань, а їх го­лоси так необхідні під час прий­няття рішення…

– Є одне, і друге. Hемає дисцип­ліни, але є й таке: хтось хво­рий, хтось у відрядженні. Якщо біль­шість не підтримує, то опозиція все одно не має більшості, щоб прийняти свої законопроекти. Лише коли під­тримує провладна частина депута­тів, то можемо провести свій зако­нопроект.

– Ви зустрічалися із головою райдержадміністрації, головою районної ради, говорили на уря­довому рівні щодо митного пере­ходу Угринів-Долгобичів. Хто затримує його відкриття?

– Минулого року отримав листи від українського уряду і польської сторони про те, що перехід відкри­ють у четвертому кварталі 2013-ого. Нині дату хочуть перенести, тому що, насамперед, не готова українська сторона, дороги в жахливому стані. Це справді серйозна причина. І ми не бачимо, щоб український Уряд ці проблеми вирішував. Я ще раз напи­сав листа у Кабінет Міністрів, звер­нувся до Міністерства закордон­них справ, пояснив, наскільки важливим є митний перехід Угринів-Долгобичів. Більше того, поляки ініціюють, і це також була наша пропозиція, щоб зробити декілька пішохідних перехо­дів. Без сумніву, їх відкриття сприяло б прикордонній торгівлі, взаємному обміну. Виникали б співпраця і нові робочі місця. Звичайно, це важливо, адже бачимо проблеми у вугільній промисловості. А це б могло частко­во їх компенсувати. Є велика напо­легливість з боку керівництва район-ної ради, з боку керівництва РДА. Вони тут діють єдиним фронтом, щоб ці переходи були якнайшвидше відкриті. Але без рішення Уряду нав­ряд чи можна віз зрушити з мертвої точки.

– Чим може допомогти народ­ний депутат виборцям? Адже так буває, телефонують читачі до редакції (зокрема жителька Великих Мостів п. Марія Савиць­ка) і кажуть, що зверталися до народного депутата, але питан­ня не вирішене.

– Є тисячі різних звернень. Кожне з них розглядаю, зокрема, й те, про яке говорите. В згаданому випадку, це є компетенція органів місцевого самоврядування. Як відомо, народ­ний депутат не може наказати місь­кому чи сільському голові, аби він діяв так чи інакше. У нього депутат­ський корпус. Міський голова не під­порядковується ні народному депу­татові, ні Президенту. Я не раз гово-рив на цю тему з депутатами Вели­комос­тівської міської ради, з міським голо­вою. Вони пояснюють, що не все так просто, бо там довга історія, і причи­на у старому генплані міста. Коли він складався, були певні по­милки, які виявили через якийсь час. Нині ще невідомо, як цю проблему вирі­шити. Я пропонував це зробити шля­хом компенсації, щоб заявниці її надали в грошовому чи в земель­ному еквіваленті. Бо навряд чи мож­на скасувати генеральний план.

Є проблеми, де народний депутат може допомогти, а є, де не може… Стараюся допомагати у кожному випадку, але не треба думати, що народний депутат – це ледь не Господь Бог, який є всесильний.

Але деякі питання все-таки зру­шуються. Не вдаватимусь до подробиць, щоб це не виглядало як якийсь піар. Хтось звертається купити спортивну фор­му, м’ячі. Допо­магаємо. Дехто звер­тається допо­могти лікарні фарбою, лінолеумом. Сільська рада, щоб придбати крісла для Народного до­му. Так само школи звертаються. Інші просять виділити гроші на ліку­вання… і просто на ви­життя. Таких прохань чимало. Стараюся у кожно­му випадку в міру сво­їх матеріальних можливостей якось допомагати. Але проблем так багато, що народний депутат не може замі­нити районний чи міський бюджети, бо це не реаль­но. Зрештою, він мо­же допомагати тільки зі своєї зар­плати. Інших фон­дів на допомогу виборцям не перед­бачено.

– Ви входите в тимчасову слідчу комісію, створену Верхов­ною Радою, щодо побиття жур­налістів та перешкоджання їх діяльності у Києві під час акції «Вставай, Україно!», 18 травня цього року. Що скажете з цього приводу?

– Відбулося перше організаційне засідання ТСК. Збираємо всі мате­ріали по цій справі, по порушеннях права громадян на мирні зібрання. Збираємо не тільки те, що відбува­лося біля бронетранспортера, але й те, як людей не впускали на мітинг, як всіляко перешкоджали: на авто­буси не впускали, залізничні квитки не продавали. Деяких людей під на­думаними приводами з вагонів витя­гували. Ці факти й будемо дослід­жувати.

Позиція влади зрозуміла. Вона хотіла в будь-який спосіб скомпро­метувати мітинг опозиції, щоб під­лаштувати події під свою тезу, про нібито наявність фашистів в Україні. І для того вони запустили цей бро­ньований автомобіль, який роз’їж­джав дві години по центру столиці, і жоден міліцейський патруль його не зупинив. Саме тому це авто вони скерували у напрямку Софіївської площі, де зібрався мітинг, який мав починатися. Тобто готувалася якась провокація, чи бійка. Тільки ситуація з журналістами якоюсь мірою пере­креслила сценарій влади. Влада спочатку хотіла перекласти це з хво­рої голови на здорову і звинуватити у цьому інциденті опозицію. Але коли журналісти знайшли відеофакти і фото, всім стало очевидно, хто на кого нападав, то ця риторика уже змінилася. Зараз міліція начебто розслідує цю справу, влаштовує очні ставки і т. д. Ми тримаємо це в полі зору і вважаємо, що обов’язково потрібно все з’ясувати і знайти вин­них, покарати їх, щоб надалі у влади не було бажання провокувати гро­мадянський конфлікт. Політтехно­логія поділу українців на фашистів і антифашистів є дуже небезпечна і може призвести до громадянської війни. ТСК звітуватиме до кінця міся­ця. Це буде проміжний звіт. Комісія працюватиме півроку.

Дякую за можливість спілкування і вітаю всіх сокальчан та гостей міста з чудовим святом – фіналом юнацфького турніру на кубок нашого націо­нального Героя Євгена Коно­вальця.

 

Записав Василь СОРОЧУК.

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Чим живуть працівники охорони здоров’я?

Лікар – це набагато більше, ніж ...