Уже два роки про громади трьох сіл Муроване, Себечів та Вербове дбає Мурованський сільський голова Іван Василишин. Колишній шахтар, за плечима якого 30 років роботи на шахті "Червоноградська" ДП "Львіввугілля". Проблеми цих сіл Івану Івановичу добре знайомі, бо народився і виріс у Себечеві. Каже, що на цю посаду ішов, щоб зробити щось корисне для сіл, в першу чергу, газифікувати їх. Сільському голові, на плечах якого і проблеми населених пунктів, і землі, і роботи з соціальною сферою сіл, і з підприємцями, і з неблагополучними сім’ями тощо, в нагоді впевненість у власних силах та раціональний підхід до будь-якої справи, без яких не обійтися при прийнятті важливих рішень. Нині йому щодня доводиться розв’язувати десятки проблем, які "ростуть, як гриби після дощу". Про сільські проблеми, успіхи та плани охоче поділився сільський голова Іван ВАСИЛИШИН з кореспондентом "Голосу з-над Бугу".
– Іване Івановичу, з чого розпочинаєте свій робочий день?
– Планую його ще звечора, щоб не упустити жодної дрібниці та вирішити якомога більше справ. Маю докласти максимум зусиль, щоб допомогти селянам. Проте є такі проблеми, які потребують надзвичайно багато часу і сили. Однак результат не завжди видно одразу. До роботи залучаю сільських активістів та депутатів. Маємо спільно працювати на благо громади. Хіба не так?
– Чим зараз живе сільрада? Які проблеми вирішуєте?
– Проблем – цілий віз. Першочергова, яку намагаємося вирішити, – газифікація. Адже наші села розташовані неподалік Червонограда. Є газ у сусідніх – Острові та Борятині. У 1990 році жителям наших сіл обіцяли його провести, і вони навіть здавали гроші для виготовлення проектної документації на газифікацію. Щоправда, тоді її виготовили, однак справу до кінця не довели. Час минув. Нині ці документи уже недійсні. Тож громадянам знову довелося збирати кошти, щоб по-новому виробити та погодити проектну документацію. Тішуся, що ситуація дещо зрушилася з місця. В цьому році створили комітет з проведення газу, який займається цим питанням.
Наступна проблема – як забезпечити належну роботу культурно-освітніх закладів у селах. Молодь треба зацікавити, щоб вона ходила до Народного дому. Потрібна сучасна музична апаратура, спортивний зал. Але, найголовніше, у сільської ради нема власного приміщення. Так вийшло, що адмінбудинок, де знаходилася контора агроформування та сільська рада, внесли на розпаювання. Тож його купили. Поки що сільська рада знаходиться у ньому, однак хтозна, що буде завтра. Тож треба подбати про будинок для сільради.
До того ж у кожного села проблем стільки, що самотужки їх ніяк не вирішити. От хоч би взяти Народні доми, які функціонують у пристосованих старих приміщеннях. Переживаю, щоб у Народному домі с. Вербове не обвалився дах, як ще декілька років тому сталося у Себечеві на пошті. Потрібні кошти на ремонт, та у сільській казні їх немає. Добре, що орендарі землі – позаторік ПП "Лендком UA", а цьогоріч ПП "Західний Буг", надали спонсорську допомогу. За ці кошти ми відремонтували Народний дім у Мурованому.
Псує й без того непросте життя людей у віддалених селах бездоріжжя. Закономірно, що цю проблему жителі піднімають майже на кожних сходах сіл. Болючою вона є й для автомобілістів-любителів та водіїв автобусів, які щодня змушені маневрувати на дорозі переповненим пасажирами транспортом. Але людей тривожать не тільки дороги. У літню спеку в Мурованому та Себечеві висихають криниці, а у негоду в Себечеві, де тече річка Себечівка, підтоплює 10 дворів, громадське пасовище та сінокоси.
Батьки дорікають: чому у Мурованому чи у Себечеві нема дошкільного закладу? Колись хотіли його збудувати у с. Муроване, почали роботи, але невдовзі, через брак коштів, "заморозили", а згодом незавершене будівництво продали. Тепер понад 10 дітей щодень возять в Глухівський НВК.
– Що роблять депутати сільської ради для покращення соціального життя?
– Наші депутати відвідують усі сесії, постійно спілкуються з мешканцями, проводять роз’яснювальні збори, вирішуючи питання благоустрою населених пунктів. Вони вболівають за своїх виборців, а ті в свою чергу розуміють, що не всі питання можна вирішити за один день. Загалом живемо, стараємось, працюємо…
– Робота сільського голови непроста, від чого отримуєте задоволення, а що – засмучує?
– Стараюся допомогти іншим жити краще. Приємно, коли бачиш позитивний результат своєї праці, відчуваєш, що допоміг людині чи родині, а тим більше, зробив добру справу для громади. Відчуваєш обов"язок перед людьми, які тобі довірили свою долю. І хочеться виправдати їхні сподівання, бути мудрим керівником та терплячим християнином. Адже це – життя. Часом хтось прийде, плаче, просить, а крім слів поради не можу нічим допомогти, а інший потребує грошової допомоги… Важче врегульовувати •сімейні конфлікти, побутові сварки між сусідами.
– З якими труднощами зіткнулися у роботі?
– Вони є щодня. І їх треба вирішувати, бо за тобою громада, доля чиєїсь родини чи людини. Але найважче – це брак фінансів. Треба зробити і те, й інше. А у казні – нема коштів, сільська рада – на дотації району. Але завжди пам"ятаю вислів з Біблії: "Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять Вам".
– Яке у Вас наболіле питання?
– Це дороги. Місцеві, комунальні, латаємо своїми силами, як це вдалося зробити у Муро-ваному та Себечеві. Проте з дорогами міжміського сполучення Червоноград-Муроване-Себечів-Вербове просто біда. Я вже звертався до керівників рай- та Облавтодору, які просто нас не чують. А ми просили, щоб нам прогорнули лише дорогу з Мурованого до Себечева, з Себечева до Вербового. Автобус курсує, але дороги в аварійному стані. Є й інше наболіле питання, яке не можна вирішити роками. Шахта "Степова" проводить підземні виробітки на території Мурованської сільської ради, а відшкодування не надходять. Сільська рада звернулася до адміністрації шахти, але і досі нема відповіді. Це вагоме джерело поповнення сільської казни і додаткові кошти на розвиток соціальної сфери, які нам так потрібні.
– Чи розвивається підприємництво у селах?
– Є пункт рихтування машин, млин, п’ять крамниць в Мурованому, чотири – в Себечеві, одна – у Вербовому.
– Що складає основу надходжень до сільської казни?
– Основні надходження до бюджету складають податок з фізичних осіб та плата за землю.
На нашій території нема виробника, є лише земля, яка не пустує, її обробляють. Донедавна земля перебувала в оренді ПП "Лендком UА". Проте нещодавно це сільгосппідприємство відмовилося від неї й передає пайовиків ПП "Західний Буг". Функціонують і фермерські господарства – це фермери Віктор Воробей (с. Муроване) та Сергій Берегівський (с. Себечів). Ще 10 осіб вийшли з паями. Нині селяни мають у власності майже 40 тракторів.
– Реформування агропромислового комплексу відбулося не так давно. Чи є проблеми з врегулюванням майнових відносин?
– Це вже давно в минулому. У Мурованому самоліквідувалася комісія ЦМК, бо із майна колишньої селянської спілки не залишилось нічого, а по Себечеву вона ще є. Люди приходять з різними питаннями, але сільська рада не може нічим допомогти. Адже розпаювання майна відбулося. Що вже махати кулаками після бою? Тепер треба думати селянам, що робити зі землею, бо, якщо дозволять її продаж, то спершу треба добре подумати, ніж продавати. Аби їхні нащадки не стали жебраками в майбутньому. Вже нині власниками паїв є діти колишніх працівників радгоспу, частина яких мешкає у Червонограді, Львові, деінде.А ті, що живуть у селі, не мають землі. Спокон-віку земля була годувальницею селян і вони трималися її з діда-прадіда. Що буде далі з селом?..
– Що зі запланованого вже вдалося реалізувати?
– Засипали щебнем вулицю Лесі Українки в с. Муроване, вулиці Лесі Українки та Зелену у Себечеві. Хочемо підсипати й вулицю Шевченка. Адже для кожного села необхідна дорога. Плануємо робити й вуличне освітлення у Мурованому, провести газ, аби людям стало легше та комфортніше.
– Нині більшість жителів сіл нарікають на те, що в селі немає роботи. А як у Вас?
– У селах знайти роботу важко. Однак Муроване розташоване біля Червонограда, тож більшість працює на шахтах, зокрема на "Степовій", яка тут поряд, чи на ринку та підприємствах міста. Молодь навчається, або ж їздить на заробітки в Київ, Москву. Літні люди у Себечеві та Вербовому пильнують свої присадибні ділянки, дехто тримає худобу.
– Скрізь помітне різке зменшення поголів’я худоби. А яка ситуація на території сільради?
– Протягом трьох останніх років у селян кількість худоби зменшилася втричі. Вони не хочуть тримати корів-годувальниць, бо це невигідно. Нині заготівельники забирають молоко лише у Себечеві з однієї вулиці, де декілька років тому встановили холодильник. Мурованці возять сир, сметану, молоко на ринок у Червоноград.
– Як із медичним обслуговуванням?
– У Мурованому і Себечеві є фельдшерсько-акушерські пункти, де працюють досвідчені фельдшери. У Вербове при потребі доїжджає медичний працівник із Себечева. Село Вербове віддалене та мало перспективне, тож ніхто не хоче там працювати. Проте, у цьому населеному пункті мешкає найбільше літніх людей, яким потрібна кваліфікована медична допомога.
– А загалом, як керівник, які акценти й пріоритети ставите в роботі?
– На співпраці громади з депутатами. Без відчуття єдності не буде порозуміння, яке – основа для вирішення безлічі поточних проблем. Воно веде до спільного бачення, планування розвитку території. Порозуміння та взаємна довіра – моє особисте кредо. Я ніколи не забуваю, що працюю з людьми і для людей, а вони потребують уваги… Вважаю, що треба трудитися з вірою у Бога та в громаду, надіятись на краще майбутнє і любити людей та село. Тоді буде бажання робити добрі справи та прийде мудрість у прийнятті рішень.
Інтерв"ю взяла Любов ПУЗИЧ.