Home / Наші інтервю / Міністр закордонних справ України Андрій Дещиця родом із Сокальщини

Міністр закордонних справ України Андрій Дещиця родом із Сокальщини

Андрій Богданович Дещиця народився у селі Спасові Сокальського району, український дипломат, Надзвичайний і повноважний Посол. Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, Альбертський університет (Едмонтон, Канада), де отримав кваліфікацію магістра з історії. Кандидат політичних наук (1995). У 1996–1999 рр. – прес-секретар, перший секретар Посольства України в Республіці Польща. У 1999–2001рр. – старший координатор Програми ПАУСІ (Польсько-Українсько-Американська Ініціатива про співпрацю) в Україні. У 2001-2004 рр. – радник Посольства України у Фінляндській Республіці. Вересень 2004 року – серпень 2006-ого – радник-посланник Посольства України в Республіці Польща. Серпень 2006 р. – грудень 2007 р. – речник Міністерства закордонних справ України. 4 грудня 2007 р. – 9 жовтня 2012 р. – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Фінляндії. 3 жовтня 2008 р. – 9 жовтня 2012 р. – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Ісландії за сумісництвом. Жовтень 2012 р. – лютий 2014 р. – посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України. Січень –  грудень 2013 р.  –  Спеціальний представник Діючого голови ОБСЄ з урегулювання конфліктів. З 27 лютого 2014 р. призначений в. о. міністра закордонних справ України.            
Минулого тижня п. Андрій ДЕЩИЦЯ відповів на декілька запитань редакції газети «Голос з-над Бугу».

– Пане міністре! Ви пройшли шлях від українського дипломата, Надзвичайного і повноважного Посла до виконувача обов'язків міністра закордонних справ України. Який відтинок найбільше запам’ятався, а який був найважчим?
– Запам’ятався найбільше початок – перші дні роботи у Посольстві України у Варшаві, коли вперше усвідомив, наскільки відповідальною є робота дипломата. А найважче і найцікавіше, без сумніву, було очолювати МЗС у такий складний для держави час.  
– Під час акції «Не бійся! Ти – українець!» українські дипломати висловили солідарність з тими, хто стоїть на Майданах.  Першим під зверненням підписалися Ви, пане Андрію, Посол з особливих доручень МЗС України. Не боялися в цей час?
– У той час не думав про кар’єру. Думав лише про підтримку тих людей, які вийшли на Майдани, щоб змінити життя в Україні на краще. 
 – Чи відреагує МЗС на слова радника президента Росії Сергія Глазьєва, який пропонує завдати з боку Росії удару по українській армії, щоб не дати їй зміцніти? Він заявив, що влада України взяла курс на мілітаризацію й мобілізацію населення проти Росії. Але ж це знову пропаганда Кремля. Ваша думка з цього приводу.
– Останнім часом ми чули занадто багато заяв Кремля, яким важко дати дипломатичну оцінку. І, зрештою, такі заяви не варті наших дипломатичних зусиль, які ефективніше сфокусувати на європейському та амери канському напрямах – адже саме спільна і послідовна позиція ЄС та США є важливим важелем тиску на Російську Федерацію.  
– Водночас Президент України Петро Порошенко вважає, що Україна не може почуватися в безпеці без порозуміння з Росією. Але виходить, що Росія сама цього не хоче. Чи не так, пане міністре?
– Незважаючи на нинішній стан стосунків із Російською Федерацією, вона була і буде нашим важливим сусідом, з яким нам вигідно мати добросусідські та партнерські відносини. На цьому принципі будується середньо- та довгострокове бачення нашої зовнішньої політики щодо Росії. На жаль, у короткостроковій перспективі таку політику реалізувати важко через численні порушення російською стороною норм міжнародного права та двосторонніх договорів щодо України. 
– На засіданні тристоронньої контактної групи з реалізації положень мирного плану Президента України Україна, Росія і ОБСЄ дійшли спільного розуміння. Якого саме? 
– Наразі тристороння контактна група з реалізації мирного плану Президента продовжує роботу. Важливим є спільне розуміння того, що деескалація є вкрай необхідною. Сподіваємося тепер на спільну домовленість усіх сторін про першочергові заходи, які дозволять нарешті принести мир та спокій Україні.
 – Президент Порошенко наголосив, що "Крим є і буде українським". Це так. Але коли насправді це може статися?
– Я би відніс себе до «поінформованих оптимістів», тобто реалістів. Тому у кримському питанні виходити варто з наявних у розпорядженні української держави міжнародно-правових та дипломатичних інструментів для поступового повернення Криму під повну юрисдикцію України. Нас не має лякати складність чи тривалість цього процесу, найголовніше – системно і послідовно йти до цієї мети. Паралельно з цим стратегічним напрямом, маємо вирішувати нагальні питання – зокрема, забезпечення дотримання прав людини в Криму. Адже українська держава досі відповідає за долю своїх громадян на окупованій території. Це технічно дуже важко, але ми маємо робити усе можливе у політико-правовому полі, зокрема, звертаючись до міжнародних інстанцій. 
– Європейський Союз обіцяє українцям безвізовий режим. Коли це може відбутися?
– Якщо Рада ЄС 23 червня остаточно ухвалить перехід України до другої фази Плану дій лібералізації візового режиму, то справа лише за Україною – наскільки швидко ми зможемо забезпечити виконання законів, прийнятих парламентом. Йдеться перш за все про забезпечення видачі біометричних закордонних паспортів, у тому числі в консульствах України за кордоном. Оцінюватиметься також безпека на наших кордонах, ефективність боротьби з нелегальною міграцією, корупцією, дискримінацією, рівень співробітництва між правоохоронними органами тощо. Необхідну для завершення другої фази Плану дій роботу можна провести до кінця цього року. 
– В той же час Москва погрожує скасувати вільну торгівлю з Україною, як у помсту за асоціацію з ЄС. Чого так бояться росіяни?
– Очевидно, що РФ захищає свої економічні інтереси, але робить це у дискримінаційний спосіб. Для України підписання асоціації з ЄС є шляхом до поступової модернізації промисловості та, відповідно, підвищення конкурентоспроможності української продукції. Це також фактор ризику для РФ, яка наразі не демонструє готовності модернізувати свою економіку.
– Андрію Богдановичу, жителі Сокальщини в очікуванні відкриття митного переходу «Угринів-Долгобичів», піших в Угнові, Варяжі. Ви мали розмову на цю тему під час зустрічей в рамках Сокальської Фундації. Коли все це може відбутися?
– Так, з цього приводу я спілкувався з головою Сокальської районної ради Ігорем Дацюком, який активно підтримує відкриття нових переходів між Україною та Польщею. Я також мав розмову на офіційному рівні з Міністром закордонних справ Польщі під час його останнього візиту до Києва і заручився його підтримкою. Сподіваюся, вже до кінця цього місяця митний перехід Угринів-Долгобичів буде відкрито. Щодо піших переходів, їхнє відкриття ще потребує підготовки та опрацювання відповідними службами.  
– Коли Ви були на малій батьківщині? І, взагалі, які спогади у Вас від Прибузького краю?
– Останнього разу я був на своїй батьківщині влітку минулого року. Досі згадую, 
як щиро мене зустріли родичі та знайомі. У мене дуже приємні й теплі спогади про рідний край, про село Спасів, де жили батьки, і зараз лишилися родичі, друзі й сусіди… 
– Ваші побажання жителям Сокальського району.
– Сокальщина – форпост України на заході. Бажаю, щоб зближення України з Європою починалося з її західних кордонів, на благо жителів мого рідного краю та всієї України. Хай щастить!
– Дякую за розмову.

Розмову записав 
Василь СОРОЧУК.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Чим живуть працівники охорони здоров’я?

Лікар – це набагато більше, ніж ...