Home / Наші інтервю / Ні! Аби лиш не 3 Москвою. Хай Україну чаша ця мине

Ні! Аби лиш не 3 Москвою. Хай Україну чаша ця мине

Так написала Ліна Костенко у поемі «Берестечко». Подібні слова сказав кримський татарин Руслан у розмові з нами: «Лиш тільки не в Росії, однозначно не хотів би я і моя сім`я жити в цій країні, де панує диктатура».

Коли напруга у Криму зросла і для родин з дітьми було небезпечно там перебувати, Управління праці та соціального захисту через держдепартамент у Львові збирало інформацію про тих, хто може прийняти такі родини. І відповідно начальник Управління праці та соціального захисту Сокальської РДА Володимир Огінський звернувся у Сокальський «Карітас», щоб у притулку поселити кілька татарських родин. Допомагає у харчуванні біженців Штаб національного спротиву Сокальського району, парафіяни сокальських церков приносять харчі. Також кілька родин живуть у ОЛК «Ровесник». Ми поспілкувалися з представником кримських татар Русланом, який не хотів називати свого прізвища з огляду на безпеку родин з маленькими дітьми.

– Чому ви покинули Крим, було небезпечно?

– Чому ми покинули свої будинки біля Сімферополя і приїхали на Західну Україну? Бо склалася така напружена ситуація, що ми з маленькими дітьми не змогли спокійно жити. Насамперед, атака проросійських ЗМІ, а потім ми побачили десь з сімдесят машини з військовими без знаків розпізнавання, бронетехніку. Хоча спочатку я подумав, що це якесь шоу, якась гра, бо в Криму було досить спокійно. Думка про те, що це може бути війна, навіть в голову ніколи не приходила. Мені навіть здалося, що засоби масової інформації спеціально залякують народ. Але, коли побачив, що козаки, якісь «дружинники», військові з Росії атакують український флот, прикордонників, то зрозумів: то не жарти. На дверях будинків, квартир кримських татар з`явились хрестики. Просочилась інформація, що будуть провокації. Тоді на душі стало тривожно, був морально пригнічений, я справді не міг спокійно спати, переживав за дітей, за сім`ю. Хотів захистити рідних. Але як? У нас немає зброї. Татари в Криму проживають в одній місцевості, і ми створювали загони самооборони, вночі чергували у наших населених пунктах. Проте, жити в таких умовах було дуже важко морально. І з боку держави не було активних дій. Отож, коли побачив по телебаченню і в Інтернеті запрошення Львівської влади приїхати на Львівщину, то ми вирішили цим скористатися.

– Скажіть, будь ласка, чи вам не було страшно їхати до нас, бандерівців, адже у проросійських ЗМІ про нас пишуть дуже багато поганого…

– Особисто я, як менеджер, дуже багато їздив по Україні і також бував на Західній Україні. Бачив «бандерівців». Це – звичайні, доброзичливі, гостинні люди. Цікавився історією і знаю, хто такий Степан Бандера, а ця пропагандистська «страшилка» спрямована на неосвічених людей. Наприклад, у Криму, на кримсько-татарському телебаченні, відбувалося таке соціальне опитування, де запитували «хто такий Степан Бандера?» і дуже багато людей взагалі не мали поняття, хто він такий і чим же відрізняються «бандерівці» від інших українців. У проросійських ЗМІ бандерівців називають нацистами, фашистами. І деякі люди ведуться на цю брехню, бо не знають правдивої історії.

– Руслане, ви з народження живете в Україні, на якій мові навчалися у школі?

– Народився в Херсонській області ще за Союзу, а потім переїхав до Сімферополя. Спочатку нам не давали придбати будинків. Були випадки, коли татари купували хати, а потім їх з них виганяли, не оформляли майно нотаріально. Дехто з татар на знак протесту спалював себе. Але вже згодом, коли у сільській раді виділили для нас земельні ділянки, я збудував невеликий будинок. Коли навчався у школі, у нас не було окремих класів, де навчалися кримські татари, лише окремі уроки. Останнім часом в Криму запровадили кілька національних шкіл, але там основні предмети викладали російською, лише деякі – татарською і українською. В Криму з російською мовою проблем немає, практично всі спілкуються нею.

– Якщо Крим залишиться українським, ви повернетесь додому, а якщо стане незалежним чи його приєднають до Росії, то ваша сім`я що робитиме?

– Розумію, що незалежність Криму ніхто у світі не визнає. А я – громадянин України і хочу жити в Україні. Я вже зрісся з цією державою. Розумію Україну і не хочу жити в Росії чи в якійсь ніким невизнаній республіці. Проте готовий до того, що можу вже не вернутися в Крим. Сподіваюся, що нам дадуть можливість вирішити питання нашої власності. Та все-таки мені життя на свободі дорожче за якусь власність. Маєтки – справа наживна. Якщо б не вдалося повернутися в Крим, то кримські татари проживають у Львівській, Вінницькій областях. І там можна жити, хоча про це ще не думав.

– Скажіть, будь ласка, чи Ви їздили на Майдан, або ж підтримували людей, які ці три місяці стояли там і пролили свою кров?

– Кримські татари загалом підтримували ідеї Майдану. І дехто з наших теж був на Майдані у Києві.

– А як вашим родинам живеться у нас, в Сокалі?

– Звичайно, всюди добре, але вдома найкраще. Хоча нас прийняли тут дуже щиро і гостинно. У нас добрі побутові умови, ми в повній безпеці. У приміщеннях тепло, затишно, нас годують. Нас відвідував голова Сокальської районної ради Ігор Дацюк і від імені Штабу національного спротиву виділив кошти на харчування. Та, найголовніше, що тут ми спокійні за життя наших родин. Хоча сподіваємось на підтримку української державної влади, бо не хочемо ставати громадянами Росії, хочемо залишитись і жити в Україні. Адже за роки незалежності, які ми жили в державі Україна, відчули свободу, захищеність. Кримські татари відчули стабільність, у нас було налагоджене життя, і зараз я не хочу повертатися під російську диктатуру.

Розмову записала Оксана ПРОЦЬ.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Чим живуть працівники охорони здоров’я?

Лікар – це набагато більше, ніж ...