Home / Наші інтервю / Чому на Сокальській ратуші мовчить годинник?

Чому на Сокальській ратуші мовчить годинник?

Годину за годиною, вже понад століття, старовинний годинник на сокальській ратуші своїм передзвоном рахував миті життя сокальців. Може й він інколи відставав або поспішав, але час на його чотирьох циферблатах завжди був спільним для всіх городян. Адже колись за міським годинником жило усе місто. Пильнували його, як зiницю ока, не шкодуючи нi грошей, нi зусиль. На початку минулого століття кожний сокальчанин за кількістю ударів відрізняв четверті, половини, сорок п"ять хвилин та повні години. Тепер годинник на вежі ратуші є раритетом, історією. Відомо, що виготовив його для сокальської громади майстер Людвік Хаїнз з Праги. На ратуші магістратури його встановили у 1896 році. Багато років головним годинником міста опікувалася родина сокальських годинникарів Дубів: під час Другої світової війни  Іван Дуб, а перед ним  його батько, після нього  його сестра Марія Дулька. Згодом їм на зміну прийшло молоде покоління: сини сестри Софії  племінники Володимир і Юрій. Щодня піднімалася східцями на ратушу, аби накрутити механізм годинника, дружина Володимира  Тамара Фігас. Допомагали їй також сини Сергій та Андрій. Відтак династія сокальських годинникарів понад століття щодень старанно накручувала годинниковий механізм на ратуші, змащувала його. І отримувала за це зовсім невеликі гроші. Ніхто й не думав, що економічна криза зробить свої корективи у тихе розмірене життя городян. Через брак коштів у казні міська влада відмовилася від послуг годинникарів. І годинник на міській ратуші завмер. Лише торік на Великдень сокальці знову почули бій курантів. І це завдяки депутату міської ради Єлизаветі Цар.

– Вважаю, що годинник на ратуші є гордістю міста над Бугом,  розповідає пані Єлизавета. Я звернулася до міського голови Богдана Зарічного з пропозицією відремонтувати годинник. І він погодився.

Невдовзі пані Єлизавета разом з сином Юрієм та заступником міського голови Олегом Олійником піднялися у "серце" ратуші. Чекали найгіршого: адже цьому годиннику уже понад століття, і нині практично складно знайти запчастини до нього. Механізм складається з трьох ваг: перша забезпечує хід годинника, друга відбиває повні години, третя  чверті. Саме на ній не було троса. А так він у справному стані. Трос змонтували, змастили механізм та налагодили хід годинника.

– Хоч мій син ніде не вчився на годинникаря, та зумів полагодити старовинний австрійський механізм, продовжує пані Єлизавета.  І годинник запрацював. Згодом відрегулювали стрілки циферблата на чотири сторони: син нагорі їх виставляв, а я внизу по мобільному телефону керувала куди їх перевести. Доглядати за годинником не складно, але відповідально. Його потрібно накручувати ключем-корбою щодень. Заводу вистачає лише на добу. І бажано в одну і ту ж годину.

Жінка намагалася приходити  сюди десь о восьмій, щоб люди, які йдуть на роботу, бачили рух стрілок годинника.

Пані Єлизавета тішила себе думкою, що робить непомітну, але корисну справу, і що саме вона є тією особою, яка допомагає людям зустрітись. Жінка розповідає, що приємно подивитися, як влітку під каштанами, що біля фонтана ,чекають один одного закохані… Під ратушею збираються, призначають зустрічі підприємці й бізнесмени, депутати й просто громадяни, аби вирішити деякі питання в міській раді.

Однак у жовтні 2011го міський годинник знову зупинився. А містом поповзли чутки, що старий австрійський годинник хочуть замінити на електронний. Чи це справді так, вирішила з’ясувати у міській раді.

– Ці чутки з’явилися ще декілька років тому,  каже заступник міського голови Олег Олійник.  Ще за минулої депутатської каденції говорили про те, аби замінити старий годинник на ратуші на електронний. Депутати вже й проголосували за це на сесії. І добре, що цього не зробили.

– Чому ж тоді годинник не працює?  поцікавилася я.

– У попередні роки з казни міста виділяли 20 тисяч гривень на обслуговування годинника на ратуші. На жаль, нині у бюджеті міської ради нема грошей, аби утримувати годинникаря, а безкоштовно робити це ніхто не хоче. Ми шукаємо інших альтернативних шляхів. Зокрема, запропонували підприємцю Сергію Ганчо доглядати за годинником. Він  годинникар, тож, як ніхто інший, знає цю справу. Якщо ж він відмовиться, то шукатимемо інші можливості. А поки що відмовились від послуг пані Єлизавети Цар, бо не маємо чим платити, і зупинили годинник на вежі міської ратуші.

На жаль, нині годинник на ратуші втратив своє першочергове призначення, але він все-таки – символ міста. І навіть якщо б міська рада отримала вигідну пропозицію продати його колекціонеру та придбати за ці гроші електронний, то не зробили б цього. Годинник на вежі належить громаді, він  історія Сокаля. І має залишитися нашим нащадкам. Ми хочемо, аби колись кожен сокалець чи гість міста могли піднятися на вежу і подивитися, як виглядає австрійський механізм •в дії, підкреслив Богдан Зарічний.

Принагідно скористалася запрошенням подивитися на годинник зблизька та піднялася на ратушу. В різні часи сходинки до нього долали різні люди. Це і керівники міста, і майстри, які серцем вболівали за нього. І ось у старовинній шафці за склом він "завмер" (на знімку) Час наклав свій відбиток на його бронзові коліщатка, які уже дещо зносилися. На ратуші є два дзвони, які вибивають час: годинник б’є один раз на п’ятнадцять хвилин, два  щопівгодини, три  кожні 45 хвилин і чотири рази  щогодини. Колишні майстри вміли робити на совість і годинник, незважаючи на свій поважний вік, працює добре.

– Єдина проблема у тому, що він стоїть на нестійкій плаваючій підлозі, хоч має бути належним чином зафіксованим,  пояснив заступник міського голови Олег Олійник.  А це є найбільша проблема для нього. Якщо дотриматись всіх вимог, то він буде ще довго і надійно працювати.
Складний механізм приводить в дію відполірована ручка. Здається тільки повернеш її, зробиш декілька обертів, і старовинний годинник знову запрацює та "оживе". І зазвучить його мелодія "тіктак". Ще не один десяток літ він служитиме громаді, вимірюючи прекрасні миті життя.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.
          

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Прийде час, і своєю історією займатиметься українська держава

До редакції газети "Голос з-над Бугу" ...